Жодна з наших природних зон за останніх 150 років не зазнала таких катастрофічних змін, як степова. А все тому, що зону степу України перетворено, починаючи із «пшеничної гарячки» ХІХ століття, на сільськогосподарський регіон. Через це природна трав’яниста рослинність, окрім заповідних територій, залишилася тільки на так званих незатребуваних угіддях. Переважно це збої, «пустирі», стрімкі схили балок, кам’янисті відслонення, солончаки, солонці тощо. Решта на сьогодні — рілля, промислові об’єкти, населені пункти, дороги, комунікації тощо. До того ж у державі вкрай низьке розуміння «степового питання». Про це свідчить хоча б той факт, що степ у нас не захищений законодавчо.

Землеробство зумовило цілу низку негативів

— Відомо, що на початку нашої ери ліси займали майже половину території теперішньої України, а степи — понад третину. Отож за площею степовий біом був другий після лісу. Якщо брати разом площу зони степу (в теперішніх межах) і лучних степів у зоні лісостепу та значне знищення лісів унаслідок вирубування, то на кінець ХVІІІ століття степові ландшафти становили більшість українських земель. Однак за останні дві тисячі років площа лісів скоротилася втричі, а степів — у понад 50 разів (до 0,63 відсотка). Та й увага, яка приділяється лісу і степу нині, неоднакова. Ліси, хоч і рубаємо, проте якось відтворюємо, садимо, а степи розорали — нехай земля родить, дає врожай. Однак, погляньмо, до чого призводить і вже призвело надмірне, тотальне антропогенне використання степових ландшафтів. Таке використання, зокрема їх розорювання, зумовило цілу низку негативних наслідків, які зробили природні комплекси ерозійно чутливими, екологічно розбалансованими», — наголошує доцент кафедри землезнавства та геоморфології КНУ, кандидат географічних наук Володимир Гетьман.

За словами вченого, землеробство у степовій зоні України зумовило цілу низку негативів. Зруйновано дернину, яка здатна затримувати сніг та воду і захищати грунт від морозів (разом зі снігом) і вітру (пилових бур). Грунт втрачає зернисту структуру. Спостерігається біологічне (гумусне) збіднення. Тобто надземна рослинна маса після збору врожаю не залишається, а вивозиться з поля без належної компенсації гноєм. «До розорювання в потужних українських чорноземах було до 10 відсотків гумусу, нині наполовину менше. Як наслідок — зменшення їх природної стійкості та родючості», — каже В. Гетьман.

Також зникають унаслідок переорювання так звані степові блюдця (форми суфозійно-просадкової морфоскульптури рельєфу). Споконвіку в степу вони були природними акумуляторами талих і дощових вод. Оголення степу через зникнення різнотравно-злакової рослинності посилило випаровування з поверхні грунту і певною мірою призвело до збіднення водних джерел. Це в свою чергу зумовило зменшення загальних запасів вологи і зниження рівня ґрунтових вод.

Позбувшись такої природної «ковдри», степ вночі став більше вихолоджуватися, тобто втрачати отримане за день від сонця тепло, зазначають спеціалісти. Що-

правда, культурна рослинність дещо згладжує зазначені закономірності. Однак вона не замінює природної рослинності — щільної степової дернини. Це те саме, що, приміром, куртка з натуральної і штучної шкіри.

Зазвичай таким негативам шукають протидію. Зокрема, замість плуга використовують плоскорізи, тобто здійснюють оранку без перекидання верхнього шару ґрунту. Однак на загальному тлі деструктивних змін степового ландшафту цього  позитиву майже не помітно.

Захистити можна тільки законодавчо

Щоб убезпечити степ від подальшого розорення, на думку Володимира Гетьмана, було б доцільно розробити і прийняти Степовий кодекс — нормативно-правовий документ, який на законодавчому рівні детально врегулював би відносини, пов’язані зі збереженням, охороною та використанням степу. І не тільки Степовий кодекс... Так, щодо лісу, крім Лісового кодексу (від 08.02.2006 р. №3404), маємо великий список підзаконних нормативно-правових актів: Постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 р. №724 «Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів», Порядок спеціального використання лісових ресурсів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 р. №761 тощо. Є ціла галузь лісового господарства, центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства у сфері лісових відносин (Державне агентство лісового господарства України).

А степ як зональний тип ландшафту не має юридичного статусу. Замість нього є землі сільськогосподарського призначення і пов’язана з ними юриспруденція, центральні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері земельних відносин (Державне агентство земельних ресурсів України) і сільського господарства (Міністерство аграрної політики та продовольства України).

До речі, степ є місцями зростання й оселення понад 30 відсотків рідкісних видів флори та фауни України! Переважно такі землі належать до земель запасу, тобто не надані у власність і користування громадян чи юридичних осіб. Ними розпоряджаються органи місцевого самоврядування.

Через таку фактичну розпорошеність на них накинули оком лісівники. Останнім також треба розширити площу лісових земель, щоб компенсувати вирубані ділянки. Проте через дефіцит зволоження, зазначають спеціалісти, навряд чи на степових землях, де бракує вологи, можуть вирости повноцінні дерева. Але цей чинник до уваги чомусь не береться.

Так, згідно з наказом Держкомлісгоспу від 29.12.2008 р. №371 «Про затвердження показників регіональних нормативів оптимальної лісистості території України», основні лісонасадження мають з’явитися за рахунок степових регіонів.

Чому все це відбувається, можна пояснити ще й тим, що інтереси степу нікому відстоювати. В Україні немає фахової науково-дослідної установи — Інституту степу. А даремно. Адже, окрім суто наукових (теоретичних) і прикладних питань, така інституція брала б участь у розробці відповідного законодавчого поля та сприяла державній політиці щодо «степового питання». До слова, науково-дослідний інститут степу нині успішно функціонує в Росії.

Нагадаємо, Україна несе міжнародну відповідальність за збереження степів. Адже західніше її території, в Європі, через природні (фізико-географічні) умови степи майже не представлено. Хіба що в Угорщині — Середньо-Дунайська низовина.

Доречно також нагадати, що на розгляді у Верховній Раді перебуває законопроект про ландшафт, а було б добре, щоб там конкретно було виписано й питання степового ландшафту.

Одне слово, степ потребує захисту на всіх напрямках.

Фото із архіву Володимира Гетьмана.