Що далі від війни, то все примарнішою ставала надія 69-річного жителя села Івниця Андрушівського району Житомирської області Павла Килимника знайти слід свого батька-фронтовика.
Бо скільки не звертався до архівів, «зачіпки» про пропалого безвісти солдата не було. І раптом у руки родини Килимників потрапляє «Книга пам’яті», в якій опубліковано списки загиблих фронтовиків. А серед них — і розшукуваний Зіновій Адамович, котрий, як повідомлялося, загинув 1944 року в селі Острів Радивилівського району на Рівненщині.
— Ми, звичайно, поспішили до Острова, — розповідає Павло Зіновійович. — Але на меморіальній дошці на місцевому меморіалі замість Килимника значився Кілівник. Це, з’ясувалося, — писарська неточність. Насправді меморіальне увіковічення стосується саме нашого батька.
Разом зі знайденням місця загибелі та поховання рядового Зіновія Килимника для його нащадків відкрилися й додаткові сторінки солдатської долі. Призваний на фронт у 1944 році солдат місяць воював без гвинтівки, в атаку йшов лише із криком «Ура!». Потім у бою здобув собі зброю. Втім, використати її так і не вдалося. Під час артобстрілу отримав поранення, потрапив до польового госпіталя, що розташувався в селі Острів. Там і скінчився його життєвий шлях, як і інших поранених. Але не від отриманої рани, а від артнальоту, який гітлерівці спрямували на медчастину. Як згадують місцеві старожили, армійська палатка перетворилася на суцільне місиво, а після бою багатьох загиблих довелося хоронити, як безіменних або безвісти зниклих.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
На знімках: Павло Килимник: «Слід батька нарешті знайшовся».
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
