Понад сорок років Антоніна Єгорівна Козир віддала міліцейській службі і продовжує працювати досі! Так вийшло, що серед своїх трьох братів і двох сестер у правоохоронці потрапила саме вона. До того ж практично випадково.
Учорашня школярка проходила Подолом, де на той час мешкала її велика родина, і звернула увагу на оголошення: в Управління позавідомчої охорони потрібна друкарка. Незадовго до цього Тоня закінчила курси з діловодства й тому вирішила, що цілком упорається.
18-річну киянку прийняли на роботу, довіривши «основне знаряддя виробництва» — друкарську машинку. Нині таку побачиш хіба що в музеї. А молоді, вихованій в епоху комп’ютерів, взагалі навряд чи поясниш, навіщо для отримання копій документів використовували копірку... Але саме так зненацька в 1971 році розпочалася її робота, а потім і служба в «органах». І якщо батьки — прості робочі люди — спочатку не дуже схвалювали такий вибір, то через деякий час уже пишалися донькою!
Через три роки Антоніна перейшла до Управління міліції на повітряному транспорті, яке розташовувалося в Жулянах. Там їй довелося пропрацювати цілих 17 років. За цей час побувала начальником канцелярії, заочно закінчила Київську вищу школу міліції, вийшла заміж (чоловік теж був міліціонером), отримала своє перше офіцерське звання — молодшого лейтенанта, працювала в карному розшуку, відповідаючи за «важких» дітей і підлітків.
Аеропорт — це вічна метушня й напружений ритм життя. Сюди як магнітом тягнуло юних утікачів, які з різних причин залишали свої родини. Цей «контингент» завдавав стражам порядку, в особі Антоніни Козир, чимало турбот. Потрібно не тільки «виловити» мандрівника, а й, незважаючи на всі підліткові фантазії, встановити його реальну адресу і, зрештою, повернути батькам. Але навіть у тих ситуаціях бували досить курйозні моменти.
Якось пацани із села, що прилягало до злітно-посадкової смуги, вирішили пограти у війну. Залягли збоку від полоси й почали цілитися зі своїх іграшкових автоматів по літаках, імітуючи стрілянину. Хтось із пасажирів побачив цей цікавий процес під час зльоту (звісно, не розгледівши деталей —юний вік «стрілків» та їхню несправжню зброю). Переполох зчинився неабиякий — спецслужби були готові починати операцію із знешкодження терористів...
Але все-таки веселого було мало, а завдань — непочатий край. Вона згадує, що особливо важкий був 1986 рік, коли рвонула Чорнобильська АЕС. В аеропорту було справжнє стовпотворіння — нескінченний людський потік, а міліціонерам доводилося цілодобово жити на роботі...
Маленького сина Сергія брала на службу дуже часто. «Він, напевно, половину дитинства провів там», — посміхається Антоніна Єгорівна.
А що накажете робити, якщо батьки-міліціонери допізна на службі, а дитячий садок у такий час уже не працює. Трохи забігаючи наперед, можна сказати, що, ймовірно, ті дитячі враження Сергія Козиря зіграли свою роль. Він закінчив Суворовське училище, Національну академію внутрішніх справ, а нині вже у званні підполковника.
У 1991 році Управління міліції на повітряному транспорті реорганізували. У цей час у МВС з’явилася нова служба — Головне управління з боротьби з організованою злочинністю. Антоніна Козир, тоді вже капітан міліції, була серед перших співробітників нової правоохоронної структури. Доводилося все починати з нуля. У створеному підрозділі, розкиданому по декількох кабінетах міністерства, не було навіть письмових столів і сейфів! Але поступово все налагодилося, а убозівці продемонстрували, що здатні приборкати кримінальне свавілля й розплутувати найскладніші справи. Цій службі вона віддала 14 років, працюючи старшим референтом, начальником секретаріату, аналітиком, помічником заступника міністра...
Пішовши на заслужену пенсію, ветеран органів внутрішніх справ полковник міліції Антоніна Козир відпочивала недовго. Багаторічний досвід виявився затребуваним, і її запросили до рідної служби, але вже на «цивільну» посаду.
Нині Антоніна Єгорівна — помічник першого заступника міністра внутрішніх справ, і це — визнання її безперечного професіоналізму.
До речі, не лише син Антоніни Єгорівни пішов дорогою батьків, ставши правоохоронцем, двоє племінників також обрали міліцейський шлях. Сьогодні вона вже бабуся двох онуків — 6-річного Артема і 8-річного Микити. І хтозна, можливо, через десяток років саме ці хлопці продовжать міліцейську династію родини Козир...
