Так, перефразувавши відомий шлягер Олександра Барикіна, можна сказати про Валерія Кришня (на знімку) з Полтавщини: він здійснив навколосвітню мотоциклетну подорож.
Це була його заповітна мрія. Валерій каже, що готувався до подорожі цілий рік, але насправді — все своє життя. Може, ще відтоді, як школярем у рідному Світлогірську на Кобеляччині вперше побачив по телевізору Арнольда Шварценеггера: «Це був перший мотоцикліст на «Харлей Девідсон Фет Бой» («Товстун»), якого я побачив на екрані. Мені він навіть близький за духом...»
— Узяв мапу, подивився, де хотів би побувати, намалював олівцем маршрут, — пригадує Валерій Кришень. — Зв’язався з посольствами всіх країн, які планував відвідати. Та клопоти все-таки виникли. У Колумбії ледь не сів до тюрми на 5 років із конфіскацією майна через відсутність візи. Хоча на початку подорожі у представництві цієї країни повідомили, що за наявності американської та шенгенської віз колумбійська не потрібна. Мені дали 24 години, щоб усе владнати. Терміново подзвонив у Федерацію мотоспорту України, вони вночі вийшли на службу екстреного реагування МЗС, яка й владнала цей конфлікт.
Проблеми також були у Коста-Ріці, де громадянам деяких країн (зокрема, й України) заборонене пересування на транспортних засобах за кермом.
— Пояснив, хто я і для чого приїхав. Для мене зробили виняток, дозволили їздити, — каже Валерій. — Ще при в’їзді в Панаму мотоцикл обробили якимось хімічним засобом. Так роблять з усім транспортом, щоб у країну не завезли сказу чи ще якоїсь хвороби.
Найгостиннішими Валерію видалися мексиканці й колумбійці: «Мене зустрічали дуже тепло. У них європейців мало, латиноамериканські курорти непопулярні в Європі, бо переліт коштує дорого. Для тамтешніх жителів було незрозуміло, що в них може робити людина з України, ще й на мотоциклі. А от у Перу, де люди мають войовничі гени, діти кидали в мене каміння, коли їхав між великими містами».
У подорож брав речі за списком по 100 позиціях — усе, що треба для автономного пересування. Усе привіз додому, лиш загубив чотири пари капців, що були причеплені до дорожніх сумок. Спав у своєму наметі, зрідка зупинявся у недорогих готелях.
— Кілька разів ночував у справжніх джунглях. Якось у Гватемалі поставив намет, примус і почав готувати вечерю. І чую, що десь в полі працює трактор. Думаю собі: що ж це трактор робить уночі у джунглях? Тоді здогадався, що то були мавпи-крикуни. Їх там багато, вони маленькі, а кричать наче кінг-конги.
Найвищі ціни, за спостереженнями Валерія Кришня, — у Європі, а в Латинській Америці, наприклад, у Бразилії, літр бензину — 1 долар 30 центів. Найменше коштує пальне в Еквадорі — 30 центів за літр, харчі теж досить дешеві.
— Полюбив аргентинську кухню. У них дуже багато м’яса, воно схоже на смак на українське, — каже він. — Звичайно, сподобалися корейські страви, бо дуже люблю морепродукти. А в Гондурасі отруївся якоюсь гидотою. Це була мексиканська страва з курятиною, що має багато модифікацій. Зовні це схоже на їжу, а що насправді — невідомо. У спальному мішку лежав цілу ніч з температурою 39 градусів. Нічим не лікувався, просто перележав. За всю подорож узагалі не хворів, тільки у Казахстані зламав ногу, а в Перу боліло горло й піднялася температура.
Мандрівник двічі перетнув екватор: раз — на мотоциклі в Еквадорі, вдруге — вже у літаку, бо точка екватора в Бразилії знаходиться дуже високо в горах і туди немає автодоріг.
— З Бразилії відправляв літаком і мотоцикл, фірма-посередник півтора місяця оформляла документи, а потім виявилося, що якихось паперів не вистачало, і мою «Афричку» (так Валерій називає свій мотоцикл «Honda Afrіca Twіn») у Лісабон відправили за три дні після того, як я вже прилетів. З бразильцями добре попити чаю, потанцювати, але бізнес із ними вести неможливо.
У серйозні аварії в дорозі Валерій не потрапляв. Кілька разів пробивав колесо, через що в Казахстані ще на початку подорожі зламав ногу.
— У Коста-Ріці впіймав на трасі осколок каменюки. Дякувати Богу, втримався на колесах. А в запасній камері — дірка. Біля мене зупинився німець, в якого була нова, фірмова. Він мені подарував її, і ми разом поїхали далі до Панами.
Найнедисциплінованіші водії Валерію траплялися у Перу, в департаменті Ліма.
— Таких ненормальних не бачив ніде. Їздять без правил і навіть не вмикають сигнали повороту. Можуть зупинитися посеред проспекту, бо заманулося щось зробити чи кудись зайти. Абсолютно абсурдний трафік. Намагався їздити так, як вони, без правил. Дуже некомфортно себе почував.
Валерій шкодує, що в Каліфорнії не вдалося зустрітися з Арнольдом Шварценегером, на фільмах якого він виріс.
— Через зламану в Казахстані ногу спізнився до Америки на два тижні, вибори минули, й Арнольд уже не був губернатором. Його секретар повідомив, що в шефа багато справ, які треба завершити на посаді. Однак я заїхав у Білий дім в Сакраменто (штат Каліфорнія), побував у його кабінеті, залишив диплом Федерації мотоспорту України, пару сувенірів, свою наклейку. Він обіцяв цього року приїхати до Києва, сподіваюся, тоді й побачимося.
Свій 29-й день народження Валерій святкував у Португалії, на березі Атлантики. Його зустріла українська родина, що живе там уже 15 років. Подарували кепку, брелок, торт і пригостили черешнями.
Валерій Кришень планує випустити книгу про свою подорож — російською, англійською та іспанською, презентувати її в Україні, Росії, США і Південній Америці. І хоче створити фонд «Мрії збуваються», бо він тепер добре знає: коли віриш у себе, то мрія стає реальністю. А поки що у кількох містах країни відбулися його фотовиставки. Цього року Валерій мріє підкорити й Африку, де ще не бувало колесо його мотоцикла.
Фото з особистого архіву В. Кришня.
