За що давить жаба одноосібника

Жінка одразу подалася до суду. Було кілька комісій з району, які й довели факт фермерської помилки. Щоправда, той і сам зрозумів, що має справу із зубастою селянкою, тож довелося піти на поступки та ще й виплатити Лучакам компенсацію за втрачене (3,5 тонни зерна), а також судові витрати.

Дарія Лучак розповіла, що її сім’ї вигідніше самотужки обробляти цю земельну ділянку, яку подружжя вже й приватизувало: «Торік з дев’яноста соток зібрали майже чотири тонни ячменю. Щось іде на власні потреби, а решта — наша «валюта». Треба було, приміром, грошей на посівну, міндобрива тощо — повіз син на базар зерно і продав. Збут є, щоправда, ціни дещо знизилися — до двохсот гривень за центнер. Добре, що сільська рада пішла нам назустріч: після конфлікту проклали до нашої ділянки польову дорогу, яку теж було переорано. Нині на полі пшениця — любо глянути: як взірець. Звичайно, дбаємо, щоб добре вродило, вчасно й сіяли, і підживлюємо. Маємо надію на добірний урожай».

Стрільченський голова Василь Танасійчук, колишній землевпорядник, з розумінням ставиться до таких ситуацій:

— Таких господарів, що самі обробляють наділи, нині не так багато, задовольняємо всі заяви на безплатну приватизацію земельних ділянок. Та більшість не поспішає: хтось не хоче витрачатися на оформлення приватизаційних документів, інші просто байдуже чекають чи виїхали з села. Цілі площі заростають бур’янами, а то й хащами. Ось погляньте, попри дорогу — наче ліс. За допомогою односельців, зареєстрованих у центрі зайнятості, викорчовуємо зарослі. Так було і з отими полями, що поруч — на одному масиві нині вже цвіте ріпак, на іншому — посіяна кукурудза. Ми зверталися до господарів із проханням обробити свої наділи, а ті відповіли, що не мають змоги. Звичайно, можна було б вилучити ділянки через суд за неналежне землекористування, але ж люди сплачують податки. Тому й запропонували місцевому фермерському господарству окультурити площі. Газди спочатку ніби й не претендували на свої хащі. А коли навесні побачили розчищені й зорані та засіяні поля, жаба задавила. Ось днями звернулася мешканка села, в якої фермер нібито переорав конюшину. Пригадую, що торік, коли посуха випалила поля, там лише пирій ріс, і господиня погодилась віддати наділ. Біда, що то була усна домовленість, навесні жінка передумала, тож фермер пішов їй на поступки та віддав уже оброблену й засіяну кукурудзою площу. Таке ж рішення — й щодо іншої подібної ділянки... Якщо по правді, то селяни не хочуть нічого робити, не думають на перспективу, поля стоять необроблені. Виходить так: нехай ліпше виростає на землі ліс, а їм — і сам не гам, і другому не дам.

Є ще одна проблема, яку доводиться розв’язувати сільським головам: треба наповнювати сільську казну. А фермери, розширюючи оброблювані площі, сплачують більше й за оренду землі та надають спонсорську допомогу на розвиток села. Зрештою, й екологічні служби мають претензії до сільської влади за неналежне землекористування. Он окремі ділянки, де роками «не ступала нога» аграріїв, мають ще одну напасть: укриваються комашиними купинами. Така ж доля й тих площ, що віддані під будівництво та з якихось причин не окультурені: ці «забудови» давно перетворилися на хащі, успішно освоєні мільйонами мурашок. Подекуди це стосується й ділянок для ведення особистого селянського господарства. Ніби ніхто й не має права позбавляти селян землі, але давно назріла проблема її впорядкування.

 

Івано-Франківська область.