Його написав Андрій Власюк — пенсіонер, ветеран праці, колишній сільський голова із Бачманівки, що в Славутському районі Хмельниччини. Переживає Андрій Олександрович не так за себе і навіть за своїх односельців, як за всіх тих, для кого корова стала чи не єдиним джерелом фінансових надходжень. Тож, звертаючись до Прем’єр-міністра, не забув нагадати: багато тепер говорять про те, що уряд працює над проблемою забезпечення внутрішнього ринку м’ясом та молоком власного виробництва, занепокоєний скороченням поголів’я великої рогатої худоби і закликає владу на місцях подбати про власників корів. Все це, зізнається чоловік, вселяє надію. Проте в реальному житті він частенько бачить те, що не допомагає збільшенню поголів’я.

Змиритись можна. А як жити?

«Вводиться плата за пасовище, чого раніше не було. За одну голову тепер доводиться платити близько 200 гривень. Крім того, з власників худоби збирають гроші на виготовлення документації на пасовище. А це ще по три тисячі гривень, — пише Андрій Власюк. — Виходить, що до проблеми заготівлі кормів на зиму долучається ще й клопіт про випас літом. Тож хіба це заохотить тримати худобу?»

Заробити гроші в селі практично ніде. А витрат не менше, ніж у міського жителя — і на навчання дітей, і на лікування, і на оплату газу треба чимало. Але до цього потрібно додати, що зовсім старі та немічні мусять наймати пастуха, а ще — підмогу, щоб виорати, обробити город, накосити сіно, привезти його...

На все має вистачити пенсії, а ще тих грошей, що вдається заробити на здачі молока. Заробітки ці, ні для кого не секрет, просто мізерні. Тож і просить ветеран у Прем’єр-міністра, аби втрутився і допоміг сільському люду не витрачатись хоча б на пасовиська.

На перший погляд, прохання може видатись аж надто дрібним у загальнодержавному масштабі. Але саме із тисяч таких проблем і складається те багатотисячне стадо, яке дає молоко для всієї країни.

Формально про підтримку ось такого господаря із коровою говорять багато. Але що реально отримує від того сільський дядько? Розмови про низьку ціну на сировину просто набили оскому. Здається, сільський люд уже змирився з тим, що є, і не сподівається на більше.

Великих цін ніхто не обіцяє

Голова облдержадміністрації Василь Ядуха вкотре зібрав засідання робочої групи із керівниками молокопереробних підприємств Хмельниччини, щоб знову обговорити проблему навіть не підвищення, а хоча б стабілізації рівня закупівельної ціни на молоко. Та одними проханнями, хоча б які щирі вони були, проблему не розв’язати.

На молокопереробних підприємствах краю накопичилось понад 1,3 тисячі тонн нереалізованого сиру та 700 тонн масла. Сирні війни, начебто, і закінчились, але проблему із реалізацією вітчизняних молочних продуктів так і не вирішено: широка дорога на світові ринки перед нами не простелилась. А якщо не продається товар, то де ж взяти гроші на підвищення вартості сировини? Тут не про вищу ціну мову вести, а хоча б про те, щоб молочарі розрахувались за вже зібране молоко. На тому самому засіданні директор Хмельницької маслосирбази Людмила Бесєда пообіцяла: підприємство вживатиме усіх заходів, аби утримати мінімальну закупівельну ціну на рівні 1,80 гривні за літр. «Але сплатити всі податки та збори і при цьому не допустити зниження закупівельної ціни — завдання майже нереальне. В таких умовах підприємство впритул підходить до межі нерентабельності, — зауважує керівник. — А тому потрібно лише в спільному діалозі молокопереробних підприємств та влади шукати шляхи виходу із проблемної ситуації».

Але яким, а головне — між ким має бути цей діалог на місцях? Адже очевидно, що тут всі зацікавлені не просто в дружніх стосунках, а у вигідному партнерстві. І досягти його не вдається не так через незговірливість сторін, як через ті правила, що діють в сучасній економіці.

І все одно перші

Поки знизу йдуть постійні розмови та дискусії, що і як змінити в галузі тваринництва, згори ситуація бачиться по-іншому. Минулого місяця, коли область заслуховували на засіданні Кабміну, робота тваринників не просто була визнана стабільною, Хмельниччина розділила перше місце із колегами з Черкащини.

Сказати, що така оцінка — перебільшення, було б неправдою. Область і справді звітує про постійне зростання обсягів виробництва тваринницької продукції. Лише за минулий рік її випущено на півтора мільярда гривень, причому виробництво молока і м’яса зросло на 7 — 8 відсотків. Та й цінова ситуація вважається однією з кращих у державі. Значною мірою цьому допомогло те, що в краї почали з’являтись великі тваринницькі комплекси.

Поки що їх не так багато. Торік було побудовано і реконструйовано півтора десятка тваринницьких ферм. А це означає, що за статистикою навіть по одній на кожен район не припадає. І все-таки добра справа започаткована. Вже нинішнього року планується реалізувати понад чотири десятки таких проектів, а загальна сума інвестицій із торішніх 102 мільйонів гривень має піднятись до 857 мільйонів. Серед найвагоміших — чотири тваринницькі комплекси майже на три тисячі голів великої рогатої худоби і п’ять свиновідгодівельних на 17 тисяч голів. Якщо вдасться здійснити все заплановане, у тваринницької галузі краю з’являються непогані перспективи.

А потенціал — ще більший. В області залишається понад півтисячі закинутих ферм, свинокомплексів, кошар та пташників. Тільки-но знайдуться інвестори, готові вкладати кошти в їх реконструкцію і розвиток, вони істотно додадуть до валового виробництва м’яса і молока. До цього ми всі прагнули довгі роки. Бо у виграші не просто аграрна економіка, бюджет, а кожне конкретне господарство і, врешті-решт, покупець, який має отримати більше, а значить, і дешевшої продукції.

Та не можна не запитати: а що ж від цього матиме селянин, котрий таки залишить у своєму хліві корову?

Повернімось до листа Андрія Власюка: «Незважаючи на нестабільність цін на сільгосппродукцію, селяни вимушені тримати худобу, бо це єдиний заробіток на селі. Перед молодими вибір: або їхати на заробітки на чужину, або тяжко працювати на землі без надії на пенсію, залишаючись другим сортом у суспільстві. Тож прохання до Прем’єр-міністра втрутитись та допомогти». Попервах хоча б у тому, щоб зняти плату за пасовища.

Витримувати конкуренцію із великими тваринницькими комплексами хліви біля хати не зможуть ні за обсягами, ні за якістю молока. Тож сподіватись, що ціни на їхню сировину зростатимуть, справа марна. Але все одно людям потрібно якось жити. І вони досі не можуть зрозуміти, як.

 

Хмельницька область.

На знімку: перед початком чергової сесії Хмельницької облради перед її приміщенням відбулась акція партійних активістів та селян, що вимагали від влади навести лад із закупівельними цінами на молоко. Організатори лили молоко прямо на сходи біля адмінприміщення. Так вони демонстрували те, що молоко стало дешевшим від води. Під час виступів пролунало: в кількох селах люди відмовились здавати заготівельникам надоєне через падіння цін.

Доки в сесійній залі приймалось звернення з цього приводу до Кабміну, п’ятьох активістів затримали співробітники міліції. Розливання молока на сходах було розцінене як хуліганські дії.

Фото Віталія ТАРАНЕНКА (УНІАН).