Франція визначається: в АПК ми конкуренти чи партнери

Молодий науковець обрав для дослідження п’ять областей України. Вінниччина — другий регіон, куди приїхав француз. Перед цим він ознайомився з ситуацією в деяких селах Тернопільської області. Ще планує побувати на Черкащині, Полтавщині та Чернігівщині. На основі зібраних матеріалів писатиме наукову роботу. Якщо в інших регіонах Олексій працював і далі працюватиме сам, то до Вінниці разом з ним приїхав професор з їхнього університету Жан-Крістоф Кролл.

— Мою поїздку в Україну фінансує міністерство сільського господарства Франції, — уточнює співрозмовник. — Професор виступає у ролі перевіряльника. Він мене добре знає, бо я був його студентом. Коли захищатиму роботу, професор виступить у ролі опонента. Тому має особисто переконатися, як просуваються мої дослідження. Французи зацікавилися сільським господарством України, бо знають, що приблизно через 20 років ваша держава буде або партнером, або конкурентом Франції у сільському господарстві. Після того, як розформували колгоспи, у нас дуже мало писали про те, що робиться у вас у сільському господарстві. Тільки тепер почали казати, що ви виробляєте дедалі більше зерна. А що буде через 15—20 років?

Відповіді на ці та багато інших запитань намагається знайти аспірант з Франції. Якщо його річну поїздку фінансує французький уряд, значить, така робота потрібна не лише йому для здобуття вченого ступеня...

На запитання, чим зумовлено такий значний термін відрядження, Олексій пояснив, що він має заглибитися в суть проблеми. Для цього потрібні конкретні матеріали. За декілька місяців їх не вдасться зібрати. Тим паче що вивчає ситуацію у різних регіонах, щоб побачити схожість чи відмінність розвитку процесів у різних селах.

— Вірю, що це буде ґрунтовна і, безперечно, цікава робота, — каже професор Жан-Крістоф Кролл. — Я переконаний, що вона матиме інтерес не тільки у Франції. Чи не найбільше зацікавить чиновників з Брюсселя. Чому? Бо саме там ухвалюють рішення про надання дотацій на сільське господарство для країн Євросоюзу.

Французький науковець спілкується в селах з різними людьми — від старенької бабусі до керівника господарства. Розмовляє з фермерами, які мають у власності, чи оренді, від 20 гектарів землі і більше. Його цікавить все, що «крутиться» навколо землі, всі галузі, які є нині в сільському господарстві — урожайність, надої, прирости ваги тварин тощо. Зокрема, вивчає думки селян про можливість продажу землі. У кожному селі роботу починає з вивчення історії того чи іншого агропідприємства. Збирає інформацію про розвиток тієї структури, що утворилася на місці реформованого колгоспу.

Найбільше здивування у француза викликав факт оренди земель холдингами. Він зіткнувся з ситуацією, коли одна структура орендує 10 тисяч гектарів, інша — 15 тисяч. Олексій каже, що найважче дослідити, звідки у холдингів капітал, який вони вкладають в обробіток землі.

— У нас у Франції землю обробляють фермери, — розповідає професор Кролл. — У середньому кожен з них може отримати у власність 45—50 гектарів землі. Тобто сім’я фермерів (чоловік і дружина) разом мають не більше ста гектарів. У такий спосіб багато людей отримали роботу. Держава постійно підтримує фермерів. Без такої підтримки вони б не вижили. На гектар дають дотацію 250 євро, а на тварину — 200 євро. Крім того, фермери об’єднуються в кооперативи, щоб можна було у складчину, наприклад, купити техніку. Кредити банки дають їм під зовсім незначні відсотки — 1—2% річних.

У вашій країні фермерам складніше — дотації здебільшого тільки обіцяють, або вони дуже мізерні, кредити дорогі. Навіть не уявляю, як фермери конкурують з холдингами? Все одно працюють, вирощують врожаї. Робити це за таких умов можна тільки за великого бажання і любові до землі.

— У вас добротні грунти, — із захопленням каже Олексій. — У Франції цим не можна похвалитися. Тому у нас дають багато хімії, щоб мати високі врожаї. Українські чорноземи можуть забезпечити державі лідерство у вирощуванні аграрної продукції, а людям — гарне життя.

За словами співрозмовника, у Франції знають, що Україна експортує зерно, а країни об’єднаної Європи купують багато вашої олії. А ось продукція переробки маловідома на Заході. Не тому, що вона гіршої якості. Скоріше за все, відсутні можливості визначення встановлених стандартів контролю за якістю.

— Визначення параметрів якості продукції у нас коштує дуже дорого. — Зате в разі потреби маємо можливість за короткий час встановити виробника або походження сировини, тобто звідки, наприклад, завезено м’ясо, і навіть з якої тварини воно взято, — наголошує Олексій. — Друга причина — українські виробники не можуть конкурувати за ціною, бо їхня продукція не має таких значних дотацій, які отримують фермери в об’єднаній Європі.

Науковець з Франції не розголошує прізвища тих, з ким спілкується в наших селах. Навіть назви сіл не погоджується називати. Каже, обіцяв співрозмовникам залишати це у секреті. Очевидним висновком для нього стало те, що всі землі сільськогосподарського призначення обробляються. Принаймні у тих селах, де йому довелося побувати, не бачив незораних площ. Років десять тому приблизно половина з них заростали бур’янами. Ще один висновок — українці надзвичайно гостинні люди. Повсюди з ним щиро спілкуються, відверто й охоче діляться думками, незалежно від того, якого віку людина, або на якій посаді вона працює.

— Тому я дуже хочу, щоб все це відчула ще й мама, — каже Олексій. — Адже вона жодного разу не була на землі своїх батьків. Я вже так зацікавив її побаченим і почутим, що, гадаю, доки буду тут, вона таки наважиться приїхати, щоб побувати хоча б у селах, звідки родом бабуся й дідусь.

Олексію Гранджану легко спілкуватися, бо він знає українську. Незважаючи на те, що його мати народилася в Америці, її коріння в Україні. Дід по маминій лінії з Івано-Франківської області, а бабуся — з Тернопільської. Під час війни перебралися до США. Там народилася мати, яка після одруження з французом переїхала на його батьківщину. «Мама дотепер зі мною розмовляє українською, — поділився Олексій. — Вона й навчила мене рідної мови». Співрозмовник нарікає, що писати йому по-українськи складніше, ніж розмовляти. Зате його вимова чудова. А ця поїздка — гарна нагода вдосконалити знання мови. «Мене у вас сприймають як галичанина, — усміхається Олексій. — Бо розмовляю з акцентом. Дивуються, коли кажу, що приїхав із Франції. Дехто навіть не вірить». Не повірили в це, зокрема, у Літинському районі, де побував Олексій. «Який же він француз! — зауважив керівник одного з господарств. — Він типовий західняк, а не француз».

 

Вінницька область.