Про ефективність соціального замовлення нехай говорять справи...
12 років тому з ініціативи доктора філософії Володимира Брудного, депутатів міської ради Андрія Крупника та Олексія Орловського було розроблено концепцію соціального замовлення. Першим містом, яке втілило концепцію в реальний механізм, стала Одеса. Сьогодні цей досвід поширений на 16 областей України.
Боротьба зі стереотипами
Механізм соціального замовлення з перших днів існування зустрів не просто активний опір, а, скоріше, агресивне нерозуміння. У самому тільки факті появи цієї ініціативи злостивці перш за все вбачали нові можливості дерибану міського бюджету. Зруйнувати стереотипне сприйняття нових ініціатив виявилося непросто.
Отже, що таке соціальне замовлення? Передусім це інструмент найефективнішого розв’язання тієї або іншої соціальної проблеми. Воно ініціюється й реалізується не через виконавчі органи, а через міську раду й спеціальну конкурсну комісію, в якій — депутати та представники громадських організацій. Така схема дає змогу звести до мінімуму залежність переможців від виконавчої влади.
А як реалізується соціальне замовлення? Володимир Брудний, один з авторів ініціативи, стверджує, що існує два шляхи: по-перше, через затвердження владою пріоритетних проблем, під розв’язання яких виділяються кошти з наступним проведенням конкурсу проектів. І, по-друге, через участь громадських організацій у проведенні конкурсу на кращого виконавця вже існуючих програм.
Звичайно, бюджетне фінансування не дає змоги повною мірою розв’язувати всі проблеми великого міста. Але починає працювати так званий механізм громадської згоди й розуміння — активно залучаються спонсорські, донорські та особисті кошти громадян. За 12 років цей механізм дозволив залучити майже 12 мільйонів гривень. По суті, соціальне замовлення стало однією із складових у формуванні громадянського суспільства, влада почала ділитися з територіальною громадою відповідальністю за людей.
Ділимо гроші під наглядом громадськості
Сьогодні до бюджетного пирога рвуться багато хто — громадські організації, благодійні фонди, місцеві осередки політичних партій. Гасла у всіх приблизно однакові — турбота про людей, про підростаюче покоління, про незаможних і безробітних. А соціальне замовлення — це за великим рахунком підряд, що громадські організації одержують від міської ради на розв’язання найгостріших проблем. Здавалося б, все зрозуміло — замовник зацікавлений у тому, щоб виконавці працювали ефективно. Але так в Одесі було далеко не завжди. Кілька років тому, приміром, Управління внутрішньої політики міської ради на чотири місяці спізнилося з укладенням соціальних контрактів із громадськими організаціями, які перемогли в конкурсі. Така непрощенна нерозторопність чиновників спричинила те, що 300 тисяч бюджетних коштів, виділених на реалізацію соцзамовлення, не були реалізовані.
Але, як відрізнити рвачів від волонтерів-ентузіастів? Як не помилитися під час вибору цілей соціального замовлення і його виконавців? Як не допустити банальної крадіжки бюджетних коштів? На ці та багато інших питань довелося шукати відповіді Володимиру Брудному та Андрію Крупнику. Ними було підготовлено й видано нормативно-методичне обґрунтування соціального замовлення. У ньому — методика зі збору інформації про зміст майбутніх соціальних проектів, конкретні форми роботи, терміни оформлення документів, умови надання на конкурс, а також контроль над ходом виконання соціального замовлення.
Найголовнішою проблемою було правильне визначення організацій, що мають право на участь у конкурсі соціального замовлення. Це мають бути насамперед некомерційні організації, в статутах яких участь у розв’язанні відповідних соціальних проблем передбачена як основна діяльність. А комерційні організації мають право брати участь у конкурсі тільки через засновані ними благодійні організації. Некомерційні організації допускаються до участі в конкурсі за наявності гарантії, що вони здатні самостійно або за наявності спонсора внести необхідну суму додаткового фінансування соціального замовлення (до 25% від суми соцзамовлення, включаючи витрати на проведення конкурсу).
Передбачати — значить управляти
«Міські болячки», лікування яких можна проводити за допомогою інструмента соціального замовлення, у принципі не нові й відомі. Це — соціальний захист пенсіонерів, інвалідів, знедолених дітей, членів багатодітних і неповних родин, профілактика бездомності, підтримка становлення та розвитку молоді, охорона навколишньої природи, боротьба з алкоголізмом і наркоманією, трудова зайнятість населення. Складність — у визначенні виконавців і організації виконання. Так виник один із головних девізів соціального замовлення: передбачати — значить управляти. Йдеться про те, щоб за допомогою соціологічних досліджень визначити пріоритетні напрями соціального замовлення на рік, два, п’ять років уперед.
Сьогодні вже зрозуміло, що соцзамовлення може реалізовуватися винятково в тісному взаємозв’язку із програмою соціально-економічного розвитку міста, бо воно формується запитами територіальної громади, а не є інструментом самовираження діяльності тієї чи іншої громадської організації.
Чи траплялися «проколи» у формуванні та реалізації ідеї соціального замовлення? Траплялися, звичайно. Носили вони в основному, скажімо так, організаційний характер і є вже пройденим і успішно перебореним етапом. Щоб уникнути таких «проколів», було розроблено форму так званого пілотного проекту. Його суть — в реалізації локальної проблеми. На них і відпрацьовувалася методика соціального замовлення в масштабах Одеси. Такий метод проб і помилок дав змогу надалі цих самих помилок благополучно уникати.
Три — в кишені, дванадцять — на думці
За 12 років на соціальне замовлення в Одесі вже витрачено понад три мільйони гривень із міської скарбниці. Близько 12 млн., нагадаємо, залучено до розв’язання соціальних проблем міста зі сторони. Проведено 11 щорічних конкурсів, розглянуто понад 500 соціальних проектів, понад 170 з них — підтримані міською радою.
Цього року вже два департаменти та три управління Одеської міської ради є замовниками соціального замовлення, яке фактично почало виконувати роль бюджетної цільової програми. На розв’язання соціальних проблем Одеси з використанням механізму соціального замовлення в 2012 році було виділено з міського бюджету 825 тисяч гривень. Переможці в 11 номінаціях представили програми соціального захисту інвалідів, з боротьби з бездомністю, дитячою безпритульністю, з профілактики СНІДу та наркоманії, сприяння зайнятості й активному довголіттю людей похилого віку, сприяння з розвитку самоорганізації, створення умов для збереження національної самобутності та етнічної ідентичності національно-культурних товариств. Серед переможців — Одеське міське товариство інвалідів, регіональне відділення Асоціації міст України, молодіжний громадський рух «Партнер», громадська організація «Пересипчанка», благодійний фонд «Хесед Шаарей Ціон», інститут реабілітації осіб з порушенням психофізичного розвитку імені Януша Корчака, фонд «Милосердя», орган самоорганізації населення (ОСН) «Балтський».
Сьогодні соціальне замовлення перетворилося на інструмент реалізації нової соціальної політики в Україні. Так, суто одеська ініціатива перетворилася на загальнонаціональну ідею. Економічні переваги «механізму громадської згоди» сумнівів уже не викликають ні у кого. Економічна ефективність впровадження соцзамовлення в практику роботи державної влади та місцевого самоврядування дає змогу ефективно вирішувати організаційні та технологічні завдання в області реалізації соціальної політики за найактивнішої участі територіальної громади.
Фото Олександра ШЕПЕЛЄВА.
Одеса.
