...І не тільки танцювальна

Голова Кіровоградської облдержадміністрації Сергій Ларін, який і сам вражає незвичною для керівного корпусу відкритістю та демократичністю (кажуть на останній телеефір «50 запитань Ларіну» він прийшов у джинсах та кросівках), обіцяє, що вже за якихось три роки на цій землі сумних контрастів поменшає. Яких саме і як він спроможеться на таке диво?

На це очільник області видає: «...У мене є чарівна паличка!». Опозиція одразу натякнула, що ця паличка надто вже скидається на авторитарну дубинку, а місцевий запопадливий чиновницький люд в один голос заволав, що це — програма «Центральний регіон-2015». (До речі, саме вона надихнула до цього циклу матеріалів придумати рубрику для колонки — «Люди із Центру»). Ця програма — своєрідна амбітна дорожня карта соціально-економічного розвитку краю, яка й має витягти область із трясовини.  Доки роззяви розмірковували над цим і чухали потилиці, область торік несподівано показала третій економічний результат у країні! Диво? Але чому тоді немає салюту і шахтарі Олександрії не кидають на радощах догори свої каски? Та тому, що за підсумками 2011-го в області один із найвищих у державі рівень заборгованості у зарплаті, в перерахунку на одного працівника який становить 5737 гривень. До речі, це хронічна хвороба краю: за підсумками 2010 року Кіровоградщина також пасла задніх (із показником 4359 гривень на душу). І погнали борги (а це понад 60 відсотків сформованих підприємствами буровугільного комплексу Олександрії) шахтарів із простягнутими касками по світах, аби хоч якось прогодувати свої сім’ї. Чи знають про це в Мінпаливенерго? Мабуть, таки чули не раз стукіт касок і під своїми вікнами... Чи відає про це чарівник Ларін! Ще б пак! Він їздив у Китай і привіз звідти обіцянку: «Підприємства Олександрійського буровугільного комплексу, можливо, не такі інвестиційно привабливі, як Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат, але вже нині є дві пропозиції від інвесторів щодо їх розвитку... Буре вугілля може бути використане як енергетична і хімічна сировина. Тобто це стратегічне питання для області, і воно не залишиться без уваги влади».

Що ж, тоді перед нами одна-єдина дорога — в Олександрію!

А увага знадобилася одразу. Водієві — щоб на путівці не уграти-вбити машину, нам — щоб ущипнути себе: химерний пейзаж за вікном —  це, бува, не з фільму Тарковського «Сталкер». (До реі, це батьківщина відомого кінорежисера. Хоч-не-хоч, а замислишся. Бува, не провидець?) Із того кадру випадала лише розкішна зелена хвиля, яка де-не-де накривала безіменні склепіння потужного колись державного холдингу «Олександріявугілля». Нині його ліквідовано, як і брикетну фабрику «Димитрівська», що своєю продукцією годувала дві місцеві ТЕЦ... Пручається, не ліквідовується лише робітниче селище Димитрове, що притулилося до Олександрії. Під копірку двоповерхові будинки, мрія будівника комунізму 60-х, тихо і непомітно вгрузають у землю, наче хочуть дістатися розрізу, де видавали колись на-гора вугіллячко їхні мешканці.

Ми на вулиці Трудових резервів! На ґанку   4-го номера сидить із паличкою Катерина Євгенівна (на знімку):

— Ні, прізвища не скажу, нащо воно вам? Боятися? Та я все життя мотористкою на фабриці пропрацювала, мене не злякаєш... Дітки, я тут з 54-го, всього надивилася. А що людей звідси розігнали, як собак, то правда. Але ми звикли до несправедливості... Ось тут живе дві сім’ї, там ондечки — ще три, а через дорогу — чотири. І у всіх майже чоловіки без роботи. Дітей, аякже, маю. Одна виходить вже на пенсію. Інша, слава Богу, працює медсестрою. А зять — у Головківці, в «АгроКомі», в Кузьменка. Доки є пенсія, мені гріх жалітися. Яка? Та 130, еге ж — 1300 гривень...

— Мені ще повезло, я встиг доробити до пенсії ще до того, як моя брикетна фабрика накрилася мідним тазом. Зятю ж Максиму, він працював на ТЕЦ, не пощастило — він тепер мотається у Бориспіль. Аеропорт строє. Трирічна дитина просить: «Папа, не треба їхати». І це ясно, бо доводиться по три місяці не бачити батька. З жінкою то сваряться, то миряться. Тут нікого цим не здивуєш. Як повиганяли людей з фабрики і ТЕЦ, чоловіки попервах кучкувалися біля базару, щоб хильнути з горя, а потім збирали речі — і гайда на пошуки роботи. Хто куди, але найчастіше в Росію.

— Тут ніде немає роботи. Спершу я шоферував на автобазі холдингу «Олександріявугілля»: КрАЗ, ще далі — БєлАЗ. Потім нас передали на Верболозівський розріз, оскільки за діло тоді вже взялося ЗАТ «Енерговугілля». Два роки «поруководило», не сплачуючи людям заробітної плати — і розвалилося. Мені винні 42 тисячі гривень зарплати, але судовий виконавець повсякчас повертає судові рішення на мою користь, бо в боржника катма майна. Брешуть, звісно, бо ті ж бізнесмени й тепер процвітають! А нині в Димитровому брикетну фабрику ріжуть на металобрухт, ходять чутки, викупив її якийсь бізнесмен із Сімферополя...

Нам закортіло ці чутки перевірити, і вже за 10 хвилин завертаємо до прохідної брикетної фабрики. Біля неї — Москвич-пиріжок і БМВ з немісцевими номерами і брелком-цяцькою за склом — боксерськими рукавичками. Натяк?.. Представляємося худорлявому грізному чоловічку в уніформі на прохідній, якого, судячи з усього, наш приїзд захопив зненацька.

— Серьога, Серьога, тут якісь люди, кажуть із газети... Та не пускаю. Хай погуляють? — він прибирає від вуха мобільний.

— Сказано, чекайте, і в нервах грюкає дверима, зачиняє їх на гачок ізсередини.

Чекаємо довго, доки нашого фоторепортера не застають за клацанням на фабричних руїнах. Охоронець, зрозумівши, що піймав ґаву і допустив стороннього на об’єкт, знову зв’язується із «Серьогою», лається, жестикулює...

Далі чекати немає сенсу, вочевидь Серьожі зараз не до спілкування з пресою... Переконавшись у тому, що фабрику таки «ріжуть», нам згадалася розмова ще з одним старожилом, який пам’ятав часи, коли Димитрове жило повнокровним життям. Навіть без програми «Центральний регіон-2015»! Він просто, але зі смаком, поділив людей із Центру на дві категорії: на тих, хто забирає гроші у громади, і тих, хто їх дає. Голову облдержадміністрації Сергія Ларіна він записав до другої.

Незрозуміло тільки, чому прокуратура Кіровоградської області в особі державного радника юстиції 3 класу Олега Левицького, реагуючи на запити Контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації, надсилає (за словами Євгена Мармазова) відписки замість належного реагування на депутатські запити. Цитуємо: «Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.03 2011 р. порушено справу про банкрутство ЗАТ «Енерговугілля», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та вжито заходів до забезпечення вимог кредиторів. Ухвалою цього ж суду від 20.04.2011 р. розпорядником майна товариства призначено арбітражного керуючого Кириченко Є.О.».

То це за його дорученням ріжуть на останні друзки підприємство? І куди підуть грошики за спроданий метал? Можна не сумніватися, що наш знайомий Олександр Дудко, а з ним і решта його побратимів отримають чергову цидулку. Так, мовляв, і так, «про результат перевірки заявників повідомлено». Але скажіть, як цими «результатами» прогодувати сім’ї, як, урешті-решт, купити в аптеці ліки? Де знайти відповідь — в якій програмі?