Український уряд, прагнучи спростити умови ведення бізнесу, активно скасовує різні «дозволи», «погодження», «сертифікати» та «ліцензії». Процедури стають зрозумілішими, робляться спроби звести все до «єдиного вікна», що покладе край чиновницькій бюрократії та корупції. Від цього і вітчизняним підприємцям мало б дихатися вільніше, і в іноземного інвестора — з’являтися більше підстав вкладати гроші в українську економіку. Та буває так, що щирі наміри та «високі цілі» нівелюються незначною дрібницею.
Саме про таке вітчизняне «непорозуміння», об яке щодня «спотикаються» мільйони підприємців, і поговоримо.
Обов’язковий «папірець»
Для того щоб увести читача в курс справи — трішки загальної інформації.
В Україні більше п’яти мільйонів підприємців та близько півтора мільйона різних юридичних осіб: підприємств, установ та організацій. Усі вони занесені до спеціального реєстру — Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі — Єдиний реєстр).
Усій цій численній армії, щоб провадити свою діяльність — співпрацювати з партнерами, укладати контракти, спілкуватися з держорганами, повсякчас потрібне підтвердження того, що вони належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі, мають конкретне місцезнаходження, не є банкрутами. Таким підтвердженням, згідно з українським законодавством, є так званий витяг з Єдиного реєстру — документ на спеціальному бланку з печаткою та підписом чиновника, в якому міститься повна інформація про конкретне підприємство або підприємця.
Інформація у витягу чинна на момент його отримання, тож з часом документ застаріває, тоді потрібно брати новий витяг, із «свіжішою» інформацією. А може бути й таке, що нотаріус чи держчиновник, чи просто контрагент з бізнесу зажадає підтвердження вашої «легальності» та попросить надати витяг, тоді знову доведеться «обновити» документ.
Гладко тільки на папері
Отримати такий витяг, теоретично, зовсім не складно. Згідно із законодавством, видається він у день звернення, коштує недорого — близько 50 гривень. Але це тільки теоретично. На практиці все не так просто та невимушено.
Журналісти «Голосу України» побували в одній із столичних районних адміністрацій та спробували отримати той самий витяг.
Завітавши в адміністрацію о 9-й годині ранку, в момент її відкриття, ми зі здивуванням дізналися, що прийшли... надто пізно, шансів встигнути отримати витяг до кінця прийому, тобто до 13-ї години, майже немає. Ми виявилися 65-ті в черзі. Звідки така точність? Черга щодня самоорганізовується — найперші відвідувачі, вони, до речі, починають збиратися під стінами адміністрації о 5—6 годині ранку, заводять список та ведуть облік усіх, хто стоїть у черзі. В кожного свій номер, майже як за часів продовольчого дефіциту.
Якщо записався в чергу, можна сходити випити кави. Хоча краще далеко не відходити, час від часу в черзі починають вирувати емоції, виникають непорозуміння. Люди сперечаються: хто за ким стояв, знаходяться незадоволені, рвуть списки, і тоді вже «кожен сам за себе».
Напрошується запитання: яка причина такого ажіотажу? Відповідь проста — держава створила правила, за якими витяг є невід’ємним атрибутом підприємницької діяльності, він потрібен скрізь і завжди, «малому» підприємцю та великій фірмі. Держава зробила витяг з Єдиного реєстру «продуктом першої необхідності» і при цьому не забезпечила цивілізованих умов для його отримання.
Приміром, у Києві десять районних адміністрацій, тож і витяг можна отримати лише в десяти місцях, і це при тому, що в місті зареєстровано близько 600 тисяч суб’єктів господарювання.
Крок уперед, крок назад
У 2008 році було зроблено спробу позбутися черг — Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва скасував «монополію» районних адміністрацій. Згідно з наказом, доступ до Єдиного реєстру отримали: банківські установи, нотаріуси, Комісія з цінних паперів та фондового ринку, Комісія з регулювання ринків фінансових послуг, міліція, прокуратура, СБУ, Мін’юст тощо. Це давало можливість ідучи, скажімо, до нотаріуса не турбуватися про отримання витягу — нотаріус на місці звірявся з Єдиним реєстром по Інтернету.
Така відкритість, крім іншого, ще й протидіяла шахрайству. Адже прямий доступ до Єдиного реєстру унеможливлював фальсифікацію інформації.
Отже, здавалося б, суцільний позитив. Однак такий позитив чомусь виявився не до вподоби Міністерству юстиції. Маючи більше повноважень, ніж Комітет з підприємництва, міністерство скасовує «ліберальний» наказ та закриває доступ до Єдиного реєстру. Відтоді державні адміністрації, як і раніше, монополісти на доступ до реєстру та продовжують збирати навколо себе величезні черги підприємців.
Інформація чи гроші?
«Хто володіє інформацією, той володіє світом» — беззаперечна мудрість. Чи, може, справа тут у грошах, в які ця інформація так легко конвертується? Що відомо напевне, це те, що всі районні адміністрації «обклеєні» пропозиціями «за лічені хвилини» надати витяг, звісно, не безплатно. Витяг без черги в Києві коштує близько 200 гривень.
І чому друк витягу на папері краще, ніж прямий доступ до Єдиного реєстру через Інтернет? Може, тому що друк відбувається не на звичайному папері, а на спеціальних бланках Держзнака.
А може, чиновники просто не зацікавлені в тому, щоб інформація про фірми та їхніх засновників була аж надто відкритою та доступною для суспільства.
Мал. Костянтина КАЗАНЧЕВА.
