Нещодавно газета «Голос України» повідомляла невеселу запорізьку новину — спад промислового виробництва у першому кварталі 2012 року становив у області 5,2%. Однак навіть це не похитнуло високі позиції регіону — за обсягами реалізованої продукції Запорізька область усе одно залишилася на високому четвертому місці.
Іди туди — не знаю куди, принеси те — не знаю що...
Це не дуже гарна вже українська новина, яка вказує, що й в інших регіонах ситуація не краща, ніж у Запоріжжі. Повертаючись до батьківщини Дніпрогесу, зауважимо, що, хоч як дивно, саме електроенергія, а вірніше непомірно високий тариф на неї, забезпечив неприємності двом з чотирьох гігантів індустрії. Зокрема, Запорізький алюмінієвий комбінат зупинився ще в травні минулого року, а Запорізький феросплавний завод (ЗФЗ) змушений був зупинити свій найбільший четвертий цех. Окрім вивільнення через це 1400 працівників, феросплавники порахували збитки. Ми процитуємо матеріал «Для кого мільярд — не гроші?», надрукований «Голосом України» 22 березня ц. р. : «Енергетики збиралися за рахунок підвищення тарифу отримати із підприємства додатково 277 мільйонів гривень. У результаті ж зупинки цеху сумарні втрати за 2011 рік становили 985,8 мільйона гривень. А саме — ЕНЕРГОРИНОК НЕДООТРИМАВ прибуток на суму 908,3 мільйона гривень; втрати у податку на фізичних осіб (бюджет міста) — 10,6 млн. гривень, Пенсійного фонду — 37,9 мільйона гривень. У той же час виплати звільненим працівникам фактично з бюджету становили 29,1 млн. гривень».
Отак чиновницьке свавілля подбало про державу. Весь рік представницькі делегації ПАТ «Запорізький феросплавний завод», у складі яких були майстри і робітники, оббивали пороги керівних кабінетів у Києві. Жодного разу їм не відмовили. Скрізь обіцяли розібратися і розв’язати проблему передачі підприємству підстанції «Ф-2». Вона перебуває на заводській території, але належить «Запоріжжяобленерго». Останнє інакше, ніж подавати енергію ЗФЗ, підстанцію використовувати не може, але з 1 січня 2011 року вказану «Ф-2» феросплавникам в оренду чомусь не віддало.
Збитки нікого не зупинили — з 1 березня поточного року тариф для Запорізького феросплавного зріс ще на 3,8% — до 93,02 коп. за кВт/ч (без ПДВ). До того ж у квітні керівництво заводу не знало, яким буде тариф на травень, а у травні не знає, яким він буде на червень. Як у подібній ситуації, наприклад, контрактувати постачання продукції до неблизької Південно-Східної Азії?
Підприємство намагається зменшити енерговитрати — Запорізький феросплавний завод на модернізацію виробництва витратив останнім часом 140 мільйонів доларів. Як результат, скорочено споживання електроенергії на 8—10%. Однак і на заводі, і в економіці взагалі факірів немає — все можна зробити поступово. Отримав прибуток — вклав його в модернізацію. Повертаючись до теми визначеності з тарифами, знову питаємо: як підприємству не тільки планувати продажі, а ще й здійснювати модернізацію виробництва з метою енергозбереження?
З педаллю «газу» треба акуратніше
До речі, не тільки у запорізьких феросплавників проблеми. У кінці квітня відбувся круглий стіл із актуальною темою: «Проблеми і перспективи гірничо-металургійного комплексу України. Роль державної політики в захисті інтересів гірничо-металургійного комплексу України». Про останнє, ми розповіли. До речі, а як з державною політикою стосовно металургії в інших країнах? Академік Манат Толимбеков (Казахстан) доповів, що в розпал кризи, коли китайські виробники (і не тільки металурги) почали втрачати ринки збуту, держава стала активно видавати кредити місцевим споживачам, простимулювавши внутрішній попит. У підсумку, китайські підприємства не лише не знизили обсяги виробництва, а навіть наростили їх. Читай: збільшили бюджетні надходження.
Дещо інші підходи в ЄС, але й вони справді ДЕРЖАВНІ. Там, за словами представниці Міжнародного інституту марганцю (Франція) Дорін МакГауф (Doreen McGough), підприємство, яке потрапило у важку ситуацію через кон’юнктуру світових ринків, захищає свою позицію перед спеціальною урядовою комісією. І та, із врахуванням вкладу підприємства у розв’язання проблеми занятості, його ролі у формуванні бюджету регіону і країни в цілому, приймає рішення по, наприклад, виваженому тарифу на електроенергію. В ЄС калькулятор — річ зовсім не зайва...
У нас же виходить, що зайва. Слово голові правління ПАТ «Запорізький завод феросплавів» Павлу Кравченку: «В Україні немає єдиної системи оцінки того, що для держави вигідно, а що ні. Складається враження, що держчиновники, котрі відповідають за різні галузі економіки, грають своїми власними «пазлами», з яких неможливо скласти єдину картину державної економічної політики».
Від себе додамо таке. У ситуації, яка сьогодні склалася, мало б бути філігранно задіяне все різноманіття маленьких й великих важелів державного управління економікою. Це щоб, зрештою, вивести її із піке. Замість цього, схоже, використовуються всього два важелі — гальма, а часом і «газ», якими до того ж користуються як мотоцикліст — початківець. Тобто якщо й натискають, то до упору. Як у подібному випадку їде техніка, краще не бачити...
А дивитися треба. І в бік металургії передусім. Бо це — майже 25% українського ВВП, це — 30% експорту, це — 40% валютних надходжень. До того ж статистика вказує, що, наприклад, у перші місяці поточного року виробництво сталі тільки скорочувалося, і Україна з 9-го місця у світі опустилася на 11-те за обсягами її виплавки. Тому саме час, нарешті, розробити державну стратегію розвитку металургії, в якій мають бути визначені загальнонаціональні цілі і завдання розвитку галузі, передбачені механізми реалізації тих цілей і завдань. А наостанок, важливі інфраструктурні проекти держави мають передбачати державне замовлення. Яке є хоч у комуністичному Китаї, хоч у капіталістичній Японії. І яке значною мірою визначає успіхи економік цих держав.
Запоріжжя.
У цеху Запорізького феросплавного заводу.
Виплавка металу.
Фото Володимира ШЕРЕМЕТА.
