Лише торік вибухи лунали в Макіївці, Дніпропетровську, Харкові та Запоріжжі. Цього року справжня трагедія розігралася у тому ж таки Дніпропетровську. На перший погляд, надзвичайні ситуації видаються випадковими і неочікуваними. Однак, насправді, вони схожі між собою: саморобна вибухівка, урни, потерпілі. І найстрашніше — не знайдено організаторів цих злочинів.
А почалося все з вибухів у вінницьких маршрутках у 2002 році. Тоді дві жінки загинули, понад двадцять осіб отримали травми різної ступені тяжкості. Правоохоронці знайшли на місці події саморобний вибуховий пристрій. На цьому розслідування і закінчилося. Ні виконавців, ні замовників теракту вартові порядку так і не встановили. Відтоді в країні був період відносного спокою.
Утім, з 2010 року підривники-злочинці активізувалися. Перший гучний вибух пролунав 28 липня у Свято-Покровському храмі в Запоріжжі. Загинула одна жінка — черниця, дев’ятеро людей отримали поранення. Оскільки в цей день до Києва з першим візитом на святкування Дня хрещення Русі прибув предстоятель РПЦ патріарх Кирило, здійнявся неабиякий резонанс: Президент зібрав у Криму керівників силових відомств та наказав за 10 днів розкрити злочин. Правоохоронці в ці терміни вклалися і звинуватили в організації вибуху трьох хлопців, двоє з яких служили при церкві паламарями. Про це «Голос України» писав неодноразово. Нині цю справу слухає суддя Жовтневого суду Запоріжжя. Сергію Д., Антону Х. і Євгену Ф. за частиною другою статті 115 «Умисне вбивство» Кримінального кодексу України загрожує покарання від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення. Утім, правозахисники та родичі обвинувачуваних вважають справу політично вмотивованою і стверджують, що свідчення у хлопців вибили катуванням. Крім того, слідство і суд не дослідили версію конфлікту церкви і бізнесу, який також міг стати причиною злочину з мотивів помсти.
— Найвище керівництво країни віддало команду місцевим запорізьким міліціонерам негайно впіймати злочинців, — розповідає «Голосу України» правозахисник Олег Веремієнко. — Замість того, щоб провести повноцінне розслідування, замість відпущених законом двох місяців слідство менш як за сім днів забезпечило виконання наказу. Інші ймовірні та цілком вірогідні версії вибуху, наприклад, терористичний акт (зокрема, теракт із політичних мотивів), земельна війна з донецькою торговельною мережею, фінансова-господарська діяльність Покровської релігійної громади — власника підірваного храму (зокрема, борги перед кредиторами) тощо, слідство навіть не розглядало, не перевіряло. Головне для них швидко закрити справу.
У 2010 році лунали вибухи також і в Кіровограді. На сходах біля будинків прокуратури Кіровоградської області та Кіровоградського обласного суду, а також на стоянці міського відділення міліції спрацювали саморобні підривні пристрої. Людських жертв, на щастя, не було. Згодом міліція повідомила, що має конкретних підозрюваних у цих вибухах, однак не розкрила їхніх прізвищ, пославшись на таємницю слідства.
Коли у квітні в Дніпропетровську сталися два перші вибухи (один — на зупинці, інший — на привокзальній площі) наші співвітчизники були просто шоковані. В громадськості одразу постало запитання: «Чи готові нині українські правоохоронці протистояти тероризму в країні?» Адже, на перший погляд, складається враження, що вартові порядку просто безпорадні перед такими злочинами. Ні виконавців, ні замовників теракту знову не знайдено. Все, що поки може вимагати від МВС Президент, — швидкого розкриття цих вибухів. А якщо правоохоронців підганяти, погрожуючи їм звільненням, то гарантовано терористів знайдуть досить швидко. Однак, чи справжніми терористами вони виявляться?
Фото з архіву «Голосу України».
У Свято-Покровському храмі в Запоріжжі вибухнув саморобний пристрій «осколково-фугасної дії з часовим уповільненням». У результаті вибуху пошкоджено церковного майна на суму понад 400 тисяч гривень.
