Дніпрорудне: містечко районного масштабу і зовсім не з містечковим характеромБудь-яке відрядження — це свіжі враження. Ось наче їздив не раз повз Дніпрорудне, а цього разу автобусик після райцентру Василівки завернув на село Скельки і на під’їзді до кінцевого пункту поїздки, хочеш—не хочеш, а зачепився поглядом за міське кладовище. Коли оцінювати цивілізованість, як це робиться в Європі, ставленням до померлих, то можна впевнено сказати, що в Дніпрорудному рівень цивілізації значно вищий, ніж у більшості райцентрів, а може, й у самому Запоріжжі. Бо кладовище тут у зразковому стані.
Спасибі доброму спонсору. І ще раз дякую...
Ну що ж, перші враження — позитивні. Хоча про майже 20-тисячне містечко багато чого кажуть і не завжди хороше. Особливо розмови активізувалися, коли 19 лютого місто на майже дві доби опинилося без води. А до того місцеві канали телебачення показали кілька репортажів, в яких дніпрорудненці ледь не масовим порядком відмовляються від послуг місцевих тепломереж і переходять на індивідуальне опалення.
Поки ходив містечком у сім вулиць і чотири квартали (є й п’ятий, але він майже злитий із сусіднім селом Балки), то помітив, що не все тут так трагічно. Так, видно, що в квартирах є індивідуальні газові котли, але таких не дуже багато. Так, у місті на великому пагорбі, з якого наче терасами спускаються будинки, схоже, дощова вода стікає вниз асфальтованими тротуарами, від чого ті за 4—5 десятиліть експлуатації кращими не стають. І ще одне «так»: як майже скрізь у подібних містечках, все життя тут вирує навколо місцевого ринку — нічим не кращого і не гіршого за райони того самого Запоріжжя. А ось і перше «не так» — оті сім вулиць у достатньо хорошому стані. Може, тому, що в середньому кількість позашляховиків на одну «автомобільну душу» в гірничому Дніпрорудному вище, ніж навіть в обласному центрі?
Про чистоту, так і взагалі годі й казати! Діло було перед Великоднем — і ледь не за відомим в радянські часи «іпатівським методом», коли, напевно, житлокомунгоспівці міста — всі разом буквально прочісували вулиці, сквери і тротуари і тут же завантажували сміття на вантажівки. Через те містечко загалом мало вигляд прибраний і доглянутий.
Поділився враженнями із дніпрорудненським міським головою Євгеном Матвєєвим (на знімку). «Ага, значить і вас спокусили словами, що місто в занепаді? — посміхається він. — Було й таке. Сім років тому, коли мене вперше обрали міським головою, у місті не було ні освітлення, ні доріг, якими нормально можна було їхати. Через те, власне, я тоді ще зовсім молодий директор ТОВ «Моліс» і був фактично відряджений керівниками промислових підприємств, щоб якось підняти місто. Тут можна похвалитися успіхами, а можна і треба подякувати перш за все керівництву базового підприємства, заради якого в 1961 році тоді ще гірниче селище й почали будувати. Мова — про Запорізький залізорудний комбінат (ЗЗРК). Який, окрім того, що несе повне податкове навантаження, наповнюючи бюджети всіх рівнів, не цурається міста і надає йому значну допомогу. Через те і я, як міський голова, сьогодні можу відрапортувати про певні успіхи в роботі.
А вони, ті успіхи, такі — це вже ми зі слів Є. Матвєєва їх передамо. Минулого року на всі 100 відсотків реконструйовано тепломережі. Про що саме мова? За генпланом Дніпрорудне мало стати базовим для працівників не лише Запорізького залізорудного комбінату, а й для марганцевих шахт Степногірська і навіть для енергетиків Запорізької ТЕС і АЕС. Але плани змінилися — і розраховане на 120 тисяч населення місто зупинилося на позначці у 20 тисяч. Тобто дві збудовані котельні працювали на менше як на 20% потужності. Через те й вартість тепла у Дніпрорудному виявилася надвисокою. Тепер не тільки працює одна котельня — для цього довелося прокласти потужні теплотраси, якими були з’єднані всі мікрорайони міста, а й її нова комп’ютерна начинка, яка дає змогу активно реагувати на зміни температури навколишнього повітря. Як результат — опалювальний сезон пройдено без аварій і практично без скарг мешканців квартир. До того ж зекономлено природний газ й істотно скоротилися витрати електроенергії.
«Сьогодні ми, можливо, єдине місто в Україні, — каже Євген Матвєєв, — яке вже вісім місяців обстоює в Національній комісії регулювання електроенергетики зменшення тарифу на тепло. Сподіваюся, що цього року ми це завдання виконаємо».
Підступні струми Фуко
Однак той, хто побачив у Дніпрорудному якийсь оазис в системі до краю зношеного українського ЖКГ, то, звичайно, поспішив. Бо проблеми є, і їх більш ніж достатньо. Оті жіночки, які ретельно прибирали вулиці та сквери міста, більш ніж великого свята чекають заробітної платні... Захисна, а точніше берегоукріплююча лісосмуга з акацій, яка відділяє Дніпрорудний від Дніпра, і начебто перетворена сьогодні в Національний парк, вимагає рук, грошей і турботи. Чи хоча б теж захисту — вже від лісових пожеж, через які низ майже всіх дерев має вигляд недопалків...
Ще однією проблемою є те, що міським комунікаціям вже майже 50 років. До того ж водозабезпечення міста здійснюється за 20 кілометрів. Свого часу геологи, які шукали руду, знайшли на глибині 150 метрів водяний пласт, і ось вже 42 роки звідти Дніпрорудному качають воду. Подача її цілодобова — без якихось графіків, а ось стосовно централізованого гарячого водопостачання, то цього блага цивілізації в місті вже давно немає. Власне, це вимушена «мода» багатьох маленьких містечок, жителі яких відмовляються від дорогої і дуже неякісної послуги і масово переходять на індивідуальні водонагрівачі. Тим часом і холодне водозабезпечення в Дніпрорудному простим не назвеш. Бо відбувається подача води у дуже агресивному середовищі. Особливу небезпеку становлять усі поперечні комунікації, і, зокрема, ЛЕП, яких тут — від двох електростанцій в Енергодарі, більш ніж достатньо. Пролягаючи над трубами водогону, вони наводять в металі т. зв. вихрові струми (струми Фуко), а це призводить до посиленої корозії металу. Лютнева аварія дніпрорудненського водогону була однією із багатьох останнім часом, просто цього разу порив стався під височенним залізничним насипом, і щоб його ліквідувати, довелося робити обвідний трубопровід. Витратили на це, як вже згадувалося, — дві доби. Через те у планах міської влади на поточний рік — заміна 3,5-кілометрової, найпроблемнішої, ділянки сталевих труб пластиковими. Гроші виділяються всім миром — і областю, і районом, і тим же ЗЗРК (куди без нього подітися). До того ж як альтернативне джерело водопостачання буде використовуватися Дніпро, до якого від найближчої міської забудови півкілометра відстані.
Те саме стосується й очисних споруд, які капітально відремонтовані (знову ж, спасибі комбінату), і тепер постало питання заміни на пластик вже міських водокомунікацій. А поки взялися за ремонт (знову ж всіх 100 відсотків!) внутрішньо-квартальних доріг. Як каже міський голова, «тут би були гроші — з усіх можливих джерел, і ми їх всі не лише освоїмо, а й відзвітуємо будь-якій перевіряючій комісії. Може, через те нам і йдуть назустріч, що ми не зловживаємо довірою і по-господарськи використовуємо виділені кошти».
Реформа або є, або її заговорять
Щодо проблем, то чи не головна із них для багатьох невеликих міст Запорізької області — безробіття офіційне і безробіття приховане, здається, для Дніпрорудного не така й болюча. Із тієї інформації, яку вдалося отримати, офіційно в місті трохи більше 400 безробітних. Тобто на тлі Оріхова чи Токмака тут взагалі все цілком пристойно. Бо працює базове підприємство — ЗЗРК і працює той же «Моліс». Однак є й два підприємства, які, коли говорити кабінетною мовою, «економічно неактивні». Це завод будівельно-оздоблювальних машин і завод залізобетонних конструкцій. І коли величні споруди на другому боці балки біля Дніпрорудного пусткою нависають над містом, то це не додає і городянам, і гостям міста доброго настрою. Бо саме так ілюстрованими люди, на жаль, бачать сьогодні наші «реформи».
У місті працюють дві лікарні: філіал районної — зі стаціонаром на 160 ліжок і стоматологічна. Перша теж певним чином потрапила під реформи, а коли точніше — під вимушену «оптимізацію». З низки причин у Дніпрорудному виникла проблема із заповненням вакансій — акушерів-гінекологів, тому її вирішили радикально: пологове відділення зараз є тільки у райцентрі Василівці. Водночас має місце певний «бартер» — інфекційне відділення райлікарні діє саме у Дніпрорудному. Крім того, тут, у місті гірників ще з 1998 року працює міжрайонний ордопедично-травматологічний центр, яким завідує головлікар Дніпрорудненської міської лікарні Юрій Абросімов. Зовсім недавно він отримав звання заслуженого лікаря України. У розмові з Юрієм Юрійовичем дізнався, що тільки останнім часом проведено ремонти хірургічного блоку лікарні, реанімаційного та інфекційного відділень. Увесь медичний заклад переведено на опалення від індивідуальної газової котельні.
У розмові вже з міським головою повернулися до теми індивідуального опалення, але в квартирах городян. «Ще в 2006 році, як тільки-но став міським головою, —розповідає Євген Матвєєв, — рішуче взявся за агітацію про перехід на таке опалення. Однак у листопаді 2007-го Кабінет Міністрів України, до речі, цілком логічно, встановив обмеження: або будинок переходить повністю, або ніхто не матиме дозволу на індивідуальне опалення. Адже і справді: відбувається розбалансування системи, і страждає як споживач, так і виробник енергії. Ми пішли трохи далі — й даємо дозвіл на перехід не будинку, а житлово-будівельному кооперативу (ЖБК) або товариству співвласників багатоквартирних будинків (ТСББ). У місті вже шість ТСББ і три ЖБК».
— Була б моя воля, — важко зітхнув міський голова, — я б політику «ні війни — ні миру» давно припинив. Мають бути чітко встановлені етапи впровадження ТСББ — по роках і місяцях, з подальшим жорстким контролем виконання. А ще із, зрозуміло, цілою системою державної підтримки ретельно виписаних, наприклад, зобов’язань місцевої влади тощо. Адже сподіватися, що десь, колись і якось органи місцевого самоврядування знайдуть гроші на ТСББ, як на мене, непродуктивно. Стосовно того, що є сьогодні, то ми всім ЖБК і ТСББ пообіцяли посильну підтримку і її забезпечуємо. У місті протягом останніх п’яти років, наприклад, відремонтовано 45% дахів. Той же перехід на пластикові комунікації — це теж наша посильна допомога. Тому буквально сьогодні в міськраді з’явилася нова заява на створення вже сьомого ТСББ в місті.
«І взагалі, — підсумовує Євген Матвєєв, — в питанні реформування житлового комунального господарства дуже корисно вивчати зарубіжний досвід. Ось візьмімо, наприклад, Польщу. Там на збір і утилізацію сміття подивилися, як на справу державної ваги. І відповідним чином вирішили її по всій країні — у кожному населеному пункті. У нас теж є всі можливості це зробити — не сподіваючись на, скажемо прямо, перевантажене найрізноманітнішими завданнями місцеве самоврядування. Бо до питань формування його бюджету потрібно давно повернутися обличчям — щоб, зрештою, міста могли самостійно братися за свої проблеми. Адже не відкрию Америки, коли скажу: влада без грошей — не влада!».
Як там з цього приводу класик казав: «Абсолютно точне визначення»! І не посперечаєшся...
Дніпрорудне—Запоріжжя.
