Бюджет наповнений... реформами та ініціативами, а гаманець?

Те, що пенсії змінюються по кілька разів на рік, — незаперечний факт. Ось і з початком квітня зросла мінімальна. Автоматично за нею збільшилися виплати інвалідам та учасникам війни, бойових дій, за особливі заслуги... Звучить гарно. Та коли переходимо до конкретних цифр, радість у багатьох пенсіонерів помітно спадає. Бо «мінімалка» зростає всього на 16 гривень. У перерахунку на наше життя це грам триста м’яса, дві «півторачки» молока або три буханця хліба. На місяць!

Багато це чи мало — спробуємо підрахувати разом із середньостатистичною родиною пенсіонерів. Пенсія 80-річної Олени Андріївни навіть із доплатою учасника війни й після кількаразових попередніх збільшень так і не дотягнула до тисячі гривень. У березні листоноша принесла їй лише 972. На цьому фоні її чоловік Андрій Трохимович може сміливо назвати себе «пенсіонерською елітою» — у нього 1199 гривень. Але це — з урахуванням того, що він має статус дитини війни та ще й пожиттєвий інвалід ІІ групи. Він навіть зумів переступити планку середньообласної пенсії у 1102 гривні. Однак до середньоукраїнської у 1246 гривень ні він, ні майже 90% пенсіонерів області так і не доросли. Мало того, згадана родина не може похвалитись і тим, що її місячний дохід дорівнює прожитковому мінімуму.

Хоча позитивна динаміка в бюджеті обласного ПФ таки є. З початку року власні доходи обласного зросли (порівняно з минулим) на 77 мільйонів і сягнули 663 мільйонів. Однак допомогло цьому не так реформування системи, як зростання фонду заробітної плати. Мало того, про реформи, які б принесли якісні зміни в пенсійне забезпечення, вже практично не йдеться. Акцент робиться в основному на певні зміни та незначні — у кілька десятків гривень — зростання виплат, які й мають приглушити соціальний інтерес до цього питання.

Бо що, скажімо, принесло таке нововведення, як збільшення пенсійного віку? Для області цифри такі: в січні-лютому було призначено три тисячі нових пенсій, тоді як торік їх було п’ять тисяч. Для ПФ — це економія витрат. Хоча за загальної кількості пенсіонерів у 408 тисяч осіб навряд чи можна назвати її суттєвою. Як наслідок — про те, що нинішні чи «пролонговані» пенсіонери відчувають серйозні вигоди від такої економії, просто не йдеться.

Не збільшила достаток родин і така норма, як обмеження максимальних пенсій до 8,3 тисячі гривень. Про призначення таких в області практично мови не йде. Навіть керівники потужних підприємств чи фінансових установ не змогли наблизитись до цієї планки. Все, що вище, — це пріоритети столичних чиновників. Але вони настільки далекі від народу як у прямому, так і в переносному значенні, що навіть морального задоволення від встановлення соціальної справедливості більшості відчути не вдалося.

Що ж до перспективних наслідків реформування, то тут ще більше запитань, ніж конкретних результатів. Адже великі перетворення якраз і затівались заради того, щоб нинішнє працездатне населення могло заробити для себе пристойну пенсію в майбутньому. Натомість на одному з останніх протестних мітингів в обласному центрі підприємці заговорили про те, що готові відмовитись від пенсії в майбутньому, аби припинити сплати соціального внеску сьогодні.

Сумнівно, що хтось справді наважиться на такий крок. Адже серед сотень тисяч пенсійних справ подібного випадку ще не було. Але чому виникають подібні думки? Що, окрім заохочення окремих політичних сил (а без цього, думається, не обходиться), змушує людей виходити на майдан?

У згаданому випадку, скажімо, частину підприємців підбурив пункт закону, в якому зафіксований єдиний соціальний внесок у розмірі 34,7% від мінімальної заробітної плати. Вони наполягали на тому, що за нинішніх розмірів пенсії цілком могло би вистачити і 18 відсотків. А збільшення податків для підприємців може призвести лише до того, що малий бізнес знову почне ховатись у тінь. Що від цього отримає ПФ та й майбутні пенсіонери, зрозуміло.

Не берусь судити, наскільки справді непідйомною сумою є 370 гривень єдиного соціального внеску, котрі повинні сплачувати підприємці. Але те, що будь-які нинішні виплати мало хто пов’язує зі своїм майбутнім пенсійним достатком, — це факт.

Та, що найтривожніше, в судово-мітингувальну війну втягуються найрізноманітніші верстви. Лік їх іде на десятки тисяч. Перемога з перемінним успіхом переходить від однієї сторони до іншої. Але спокою і задоволення в жодному з таборів немає.

Чи не наймасовішою була атака «дітей війни». Тільки протягом двох місяців нинішнього року в області суди прийняли стосовно них близько семи тисяч рішень. І це після того, як бюджетом минулого року такі виплати навіть після рішень суду були практично скасовані, а цьогорічним передбачені лише доплати в 57 гривень щомісяця, що також не відповідає попередньо прийнятому законодавству.

«Чорнобильські» походи хоча й не були такими численними, зате вигляд мали куди загрозливіший. В результаті за тих же два місяці було прийнято 99 судових рішень більш як на 1,6 мільйона гривень, і середньостатистичному чорнобильцю-позивачу припало 163 тисячі гривень виплат.

Пригадуєте нашу середньостатистичну родину пенсіонерів із сукупним доходом у дві тисячі гривень на місяць? Їм удвох треба прожити ледь не десяток літ, щоб отримати стільки. А втім, це середня цифра. У ПФ стверджують, що декому із чорнобильців удалось відсудити і до мільйона гривень. А водночас пенсія інших пільговиків не перевищувала пару тисяч гривень. Справедливо? Та де там. Але при цьому кожна сторона твердо переконана, що саме вона була ображена і змушена боротись за свої права.

У такій ситуації у боротьбу за свою справедливість змушений був вступити й сам ПФ, подавши тисячі позовів на підприємців, що не сплачували до бюджету. Був час, коли обласний ПФ судився ледь не з кожним другим підприємцем краю. Це ж тільки уявити масштабність такої акції!

До честі влади, ситуацію вдалось переламати. Нині в судах залишилось не більше десяти відсотків таких справ. Минулого року вдалось зібрати 130 мільйонів гривень від приватних підприємців, що в два з половиною рази перевищило позаторішні показники. А кількість самих підприємців-спрощенців у загальному числі платників до ПФ зросла із 2 до 7%.

Здавалося б, ось він, тріумф реформ. Та не все так просто. Вже нинішнього року за два місяці бюджетна сфера, промисловість та сільське господарство звітували про зростання темпів надходжень, зате серед фізичних осіб вони впали на 14%. А на початок квітня 5,6 тисячі підприємців-спрощенців не сплатили 6,7 мільйона гривень ще й за позаминулий рік. Нинішнього року борг зріс на 16 мільйонів гривень. 

Вирівняти ситуацію мають теперішні соціальні ініціативи. Ті, кому вже близько 80, їх не так обговорюють, як намагаються з’ясувати, хто ж скільки матиме.

До наших знайомих приєднується ще й 82-річна Любов Андріївна. Без записничка вона розмір своєї пенсії не назве, бо кожного місяця виплата інакша: у січні — 1021 гривня, наступного місяця — на 13 гривень більше (це добре). Але в березні чомусь на 7 гривень менше (це незрозуміло). Від якої суми тепер рахуватиметься підвищення, і яким воно буде — ніяк не збагне пенсіонерка.

Утім, наші пенсійні нарахування настільки складні, що без спеціальної підготовки в них не розібратись. Як, скажімо, логічно пояснити те, що востаннє пенсії осучаснювали ще 2008 року, беручи за основу зарплату 2006 року? І от лише в травні старі пенсії перерахують за показниками середньої зарплати по країні за 2007 рік. Через це «осучаснення з минулим» відставання пенсії від зарплати становить п’ять років! Цікаво, за якою шкалою справедливості воно відбувається?

Хмельницький.