Українцям, котрі мріють відігрітися влітку на теплих пляжах морського узбережжя Херсонщини, слід взяти до уваги, що з відпочинку вони можуть і ... не повернутися. І це аж ніяк не злий жарт, а сувора реальність. На водоймах регіону гинуть сотні дітей та дорослих, причому це відбувається не тільки у сезон відпусток: до любителів купання додаються рибалки на легких човниках без засобів рятування. Вражаюче велика кількість жертв має дуже просте пояснення — рятувати людей, котрі потрапили у біду на річці чи морі, у нас просто немає кому.

 

Про безпеку тільки мріємо

За радянських часів на кожному «узаконеному» пляжі була рятувальна станція, підпорядкована громадському Товариству рятування на водах, яке існувало на добровільно-примусові членські внески. Після розпаду системи, вже за роки української незалежності, численні спадкоємці вщент зруйнували цей спадок. Станції або закрили, або прибрали до своїх рук приватні структури, які, власне, наглядом за безпекою купання чи риболовлі біля берега займалися тільки про людське око, а виживають за рахунок прокату водних велосипедів чи іншого сезонного бізнесу, можливого у зонах відпочинку. Приміром, у чорноморському курортному селищі Залізний Порт Голопристанського району (влітку його відвідує близько двохсот тисяч відпочивальників), на території єдиної рятувальної станції нові господарі відкрили... кафе.

Новофедорівській сільській раді, що їй підпорядкований Залізний Порт, таке «рятування» стало непотрібне, і вона через Господарський суд Херсонщини недавно домоглася рішення про звільнення земельної ділянки на узбережжі. Воно наче й правильно, але після знесення «забігайлівки» безпеки для курортників тут не додасться. Служба рятування, як така, у Залізному Порту наказала довго жити, бо на заміну їй прийшла чиста фікція: працівники приватних пансіонатів, які пройшли у МНС платний курс підготовки матроса-рятувальника, й суміщають роботу охоронця чи прибиральника із чергуванням біля води, екіпіровані гумовим човном та рятувальним кругом. Не дивина, що на тутешньому пляжі під час штормів гине, буває, по чотири-п’ять осіб протягом дня.

— Без рятувальної станції із причалом, швидкісним транспортом та сучасними засобами рятування, такому популярному курорту, як Залізний Порт, просто не обійтися. Цілком зрозуміло, що станцію треба відроджувати, але заковика в тому, що ні в сільському бюджеті Новофедорівки, ні в районному гроші на її будівництво та утримання не передбачені. Тому збиратимемо працівників МНС, комунальників, власників оздоровниць і намагатимемося створити службу рятування спільними зусиллями та за рахунок спонсорської допомоги, — каже голова Голопристанської райдержадміністрації Олексій Морєв.

Рятувальна станція пішла на продаж

Та якщо у приморських районах влада бодай демонструє активність щодо розв’язання гострої проблеми, то в населених пунктах біля прісних водойм і такого немає. Візьмемо для прикладу районний центр Велика Лепетиха на Херсонщині з населенням у 9,5 тисячі осіб, що стоїть на березі Каховського водосховища. Є тут і свій пляж, де за радянських часів працювала рятувальна станція, розташована у половині капітального будиночку, у другій половині якої досі живе хлопець-інвалід. Понад десять років станція стояла пусткою, і нікого це не обходило — рятування зводилося до того, що після дзвінка про зникнення людини в акваторії водосховища на берег виїжджали працівники районного відділу МНС, випрохували у рибалок моторного човна та вирушали на пошуки із непевним фіналом. Якщо ж тіло потопельника треба шукати на дні, то аквалангістів досі викликають аж з Херсона — за півтори сотні кілометрів. Торік місцева влада начебто схаменулася: приміщення багатостраждальної рятувальної станції визнали безгоспним та прийняли до комунальної власності селища Велика Лепетиха. Але зовсім не для того, щоб реанімувати й утримувати — станцію вже виставили на продаж за стартовою ціною у 36,4 тисячі гривень.

— Для бажаючих придбати нерухомість під місце відпочинку чи для іншої мети ми виставляємо неодмінну умову: збереження цільового призначення об’єкта. Іншого виходу, крім як пустити лот «з молотка», просто немає, бо у громади немає грошей на його утримання. Дефіцит селищного бюджету на 2012 рік сягає майже вісімсот тисяч гривень, і для економії доводиться відправляти у відпустки за власний рахунок навіть працівників невеличкого апарату селищної ради. Завдяки цьому вдалося зекономити сто тисяч гривень, але й вони не рятують. Дійшло до того, що заправляти старенькі службові «Жигулі» доводиться за власний рахунок, а частіше ходити пішки, — зізнається селищний голова Великої Лепетихи Валентина Якименко.

Проте звичайна піша прогулянка берегом у Великій Лепетисі дає змогу легко дійти висновку, чим може обернутися відсутність тут рятувальників. За якусь сотню метрів від колишньої рятувальної станції побачив з півсотні рибалок на кризі, що потроху танула під весняним сонцем. Вони захоплено смикали з ополонок тараньку, і не дуже переймалися — тріщить крига чи ні. Поруч лежала купа порожніх пляшок з-під горілки — кращого друга українських рибалок за повної відсутності бодай поста еменесників.

Тож чи варто дивуватися, що на Херсонщині, за даними того самого територіального управління МНС, з початку нинішнього року втопилося вже шестеро дорослих? І це в той час, коли річки та Азовське море були вкриті товстелезною кригою. А що буде, коли потеплішає?!

Кому це вигідно

Змальована вище ситуація для зон відпочинку Херсонщини взагалі типова: служба рятування тут існує переважно на папері. У територіальному управлінні Міністерства з надзвичайних ситуацій визнають, що не все гаразд, але не пропонують виходу, нагадуючи про відсутність належного бюджетного фінансування для поновлення системи рятувальних станцій та передачі їх у відомче підпорядкування. Втім, власники оздоровниць на Чорноморському та Азовському узбережжях вважають, що таке положення для МНС України навіть... вигідне.

— Відкрити курортний сезон та приймати гостей неможливо, поки всі представники контролюючих служб не розпишуться на відповідному сертифікаті й не нададуть свого узгодження. Підрозділ МНС перед цим має обстежити прилеглу до пляжу акваторію за допомогою водолазів, забезпечити підготовку матроса-рятувальника з числа наших працівників, і за кожну з цих послуг кожної весни бере гроші. Не приховуватиму: є ще й тіньові платежі. А загалом «співпраця» з одними лише еменесівцями перед початком сезону стає мені у п’ять—сім тисяч гривень, — розповідає Анатолій — бізнесмен з уже згадуваного курорту Залізний Порт. — Була б у селищі комунальна чи державна рятувальна станція, то й матросів-рятувальників не треба було б утримувати, й обстеження дна вона могла б проводити — причому не раз на рік і для годиться, а після кожного шторму. На мою думку, рятування людей й контроль їхньої безпеки взагалі не треба перетворювати на бізнес, і сам принцип надання будь-яких платних послуг у цій сфері є дуже цинічним.

Інформація для  роздумів

Дані стосовно кількості загиблих на воді у різних відомств так різняться, що це навіть є підозрілим. Скажімо, за даними відділу взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю територіального управління МНС, у 2011 році на Херсонщині втопилося 48 дорослих і п’ятеро дітей. Тоді як у Головному управлінні статистики Херсонської облдержадміністрації повідомляють про майже вдвічі більшу цифру — 89 потопельників. Чи не є заниження числа жертв способом «пом’якшити» гостроту проблеми?