Проект рішення сесії Одеської обласної ради про дозвіл державному підприємству «Північгеологія» протягом п’яти років займатися видобутком золота в Савранському районі для багатьох депутатів виявився повною несподіванкою. Не тільки депутати, а й керівники обласного рівня ні сном ні духом не відали, що на півночі регіону є родовище золота.
«Золота історія» Одеської області почалась 20 років тому. Геологи, шукаючи родовище нікелю, зненацька виявили так звані піритові поля. Пірит — найближчий супутник золота. Прогнози геологів про поклади золота в Савранському районі підтвердилися. У 1993 році почалося дослідне буріння, і за його результатами була побудована шахта «Майська» глибиною 180 метрів із трьома штольнями. На 2 кубометри породи, добутої в шахті, припадало 8 грамів золота. Для порівняння: світова практика розробки родовища золота починається за наявності в руді 3 грамів.
Сьогодення завжди приховує у своїх надрах майбутнє
17 років тому шахта «Майська» була занедбана, про неї просто забули (трапляється, виявляється, і така амнезія). Ну а згадати про неї довелося після того, як одна з гірничодобувних фірм зі США звернулась із проханням про продаж перспективного золотого родовища. З’явилися плани про державну розробку підземних скарбів рудника «Майський» з метою поповнення золотовалютних резервів України. Чи буде їх реалізовано? Точної відповіді на це запитання не знає ніхто, тому що золота шахта виявилася дитям у семи няньок: усі про неї начебто знають, але хто є господарем, від кого залежить розробка золотоносної жили, не відає ніхто. Тож ключ від скрині, набитої скарбами, перебуває поки що невідомо в чиїх руках.
Дотепер всі енциклопедії, всі геологічні довідники стверджують, що надра Одеської області зберігають у собі лише нерудні матеріали — щебінь, пісок, вапняк, будівельний камінь. Сьогодні навіть немає карти корисних копалин регіону. Однак провідні вчені-геологи області дотримуються протилежної думки і стверджують, що підземні комори буквально набиті корисними копалинами. Цю точку зору підтримав перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони Сергій Гриневецький. У лютому нинішнього року на черговому пленарному засіданні було оголошено його депутатський запит до Кабінету Міністрів України про ситуацію з оцінки потенційних вуглеводневих ресурсів Одеської області й перспектив їхнього освоєння. Перспективи відкриття на території області родовищ вуглеводнів досить реальні. Однак подальше проведення робіт стримується відсутністю загальної оцінки потенційних ресурсів регіону.
Сергій Гриневецький пропонує провести коригування прогнозних ресурсів вуглеводнів в Одеській області на основі наявної бази інформації й розглянути питання поліпшення порядку видачі дозволів на вивчення надр суб’єктам господарювання.
По суті, в депутатському запиті Сергія Гриневецького міститься пропозиція Кабінету Міністрів звернути увагу на надра Одеської області, які зберігають у собі запаси газу і нафти, обсяги яких дають змогу розпочати їхню промислову розробку. Якщо вірити прогнозам, то Одещина може стати нафтовим і газовим Клондайком для України.
Утопія? Аж ніяк.
Хіба не багаті ми багатствами, що криються в надрах землі?
У 60-х роках минулого століття на засіданнях Політбюро ЦК КПРС розглядали питання про створення на території Одеської області паливного арсеналу країни — всі прогнозні буріння на нафту і газ показували наявність у надрах регіону величезних запасів вуглеводнів. Однак перевагу партійні керівники віддали родовищам Західного Сибіру. Це було, скажемо чесно, не економічне, а політичне рішення. Передбачалося, що освоєння нафтових і газових родовищ у Західному Сибіру дасть якнайпотужніший поштовх розвитку інфраструктури й економіки цього регіону. Так, у принципі, й вийшло. А Одеська область, точніше, південний нафтогазоносний регіон України, була визнана запасним варіантом, «далекою перспективою». Минув час і далека перспектива перетворилася на завдання найближчого дня.
Збереглися, до речі, документи, фото- і кінокадри, що зафіксували в Одеській області фонтан нафти зі свердловини на Західно-Саратській височині. А в 1987 році поряд із селищем Жовтий Яр із глибини понад 3 кілометри забив газовий викид дебетом до 20 тисяч кубометрів.
Під час 12 геологорозвідувальних експедицій було отримано дані про наявність нафти і газу в Одеській області. Звичайно, величина запасів непорівнянна із запасами Західного Сибіру. Але вчені впевнені: з урахуванням кількості нафтогазоносних точок, з урахуванням ступеня развіданості, з урахуванням якості вуглеводневої сировини регіон може й зобов’язаний стати паливним донором України. Починати потрібно з розвіданих Саратського та Жовтоярського родовищ, де вже сьогодні можна добувати сировину для хімічної промисловості
В’ячеслав ВОРОНКОВ.
Одеська область.
Компетентна думка
Юрій ШУЙСЬКИЙ, доктор географічних наук, професор;
Євген ЛАРЧЕНКОВ, доктор геолого-мінералогічних наук, професор:
— Одеська область і прилеглий морський шельф відносяться до так званого Південного нафтогазоносного району України. Наявні дані показують, що на суші Південного регіону загалом у складі ресурсів вуглеводнів переважає газ (84 відсотки), на нафту і конденсат припадає по 8 відсотків. Основна частина ресурсів нафти (73 відсотки) залягає на території Одеської області. А частка ресурсів газу тут може становити 17 відсотків.
У процесі проведених досліджень уже встановлено декілька перспективних в економічному та геологічному плані родовищ корисних копалин. Основними з них є нафта, газ, кам’яна сіль, золото, прісні та мінеральні води, будівельні матеріали, є навіть родовища графіту.
Точна кількісна оцінка запасів нафти і газу в Одеській області нині неможлива через недостатню вивченість надр.
Сьогодні зафіксовано в Одеській області 30 покладів вуглеводнів. Із них 7 — поклади нафти і 23 — газу. Нафти в надрах регіону, згідно із прогнозами, є 25 мільйонів тонн, а газу — 25 мільярдів кубометрів. Можна з упевненістю прогнозувати наявність ще трьох родовищ нафти із запасами понад 50 мільйонів тонн. Тим самим початкові прогнозні ресурси можуть перевищувати 150 мільйонів тонн
