Мати бізнес, утіху та прибуток. Із юності зростати у своїй справі. Так щастить далеко не всім. «Голос України» розповідає вдалі історії бізнесу молодих людей та їхніх батьків. Оповідка перша: сімейна, ароматна, у стилі ретро.
Центр Києва. Синіє антикварний автобус «ЛАЗ-695». Нині такий надибати важко: їх не виробляють ще з середини 1960-х, згодом почали знищувати і розрізати на металобрухт. А в цьому облаштували кафе. На столику пахтить кава. Бобінний магнітофон накручує бадьоре диско. За стійкою — 21-річний баріста Віталій Навроцький. Він повністю опікується закладом: варить каву, обслуговує клієнтів, миє, прибирає. Проект належить його батьку Вадиму — колишньому коку на підводному човні, кавоману і досвідченому ресторатору: майже 20 років уживає каву замість алкоголю, володіє кількома закладами закритого типу, рятує старовинні автобуси. У столиці мають з’явитися ще три антикварні кав’ярні. Модель 695Е хочуть «поставити на колеса» так, щоб могла їздити. Моториста знайшли в Донецьку: столичні майстри або на пенсії, або не знаються на ретро-техніці. Можливо, встигнуть запустити бус до Євро-2012.
Проект родини Навроцьких активно обговорюють в Інтернеті. Хтось у захваті, хтось ганить. «Голос України» угледів тільки два недоліки: в автобусі немає вбиральні та місця для таємних розмов. Деталі переговорів чують за сусідніми столиками. Усього тут можуть вміститися 15 гостей.
Господар перераховує тонкощі ведення бізнесу. Пошук «приміщення» в Інтернеті та через знайомих займає мінімум рік. Керівники підприємств і заводів украй неохоче віддають авто у приватні руки: легше списати на металобрухт, ніж тягатися з паперами. Ентузіасту доводиться домовлятися з високими чиновниками, щоб отримати бажаний транспорт, до якого нелегко знайти і запчастини. Реставрація та обладнання кав’ярні коштують близько 20 тисяч доларів. Щомісячне утримання — мінімум 5 тисяч гривень: оплата паркомісця, електрики, витратних матеріалів, зарплатня. Розширятися в інші міста Навроцький не планує: було б важко контролювати бізнес та знайти надійного керівника. Каву родина привозить із Італії, де близько місяця обирали постачальників. Достатньо двох сортів — арабіки і робусти та чотирьох купажів. Вадим Навроцький каже: на українському ринку переважно продають каву, яку в нас і виробляють. Доводиться купувати за кордоном.
Меню в кафе — стандартне, вартість напоїв — 8—12 гривень. Ціни ті самі, що в мобільних кав’ярнях: Вадим Навроцький має і 9 таких, змайстрованих із «Москвичів» 1980-х років. За словами власника, щодня кафе відвідують 70—100 гостей: студенти, працівники сусідніх офісів, водії... Вечорами збирається клуб поціновувачів однієї відомої автомарки. Аудиторія сформувалася досить швидко.
Віталію Навроцькому, напевно, пощастило: років за десять батько планує повністю доручити йому бізнес. Юнак почав працювати одразу після школи, за власною ініціативою вступивши до вузу на заочне відділення. Ресторанна справа вабить його більше, ніж митна. «Я хочу, щоб він пройшов усі етапи. Уже працював офіціантом, зараз — баріста. Буде й поваром, знатиме все зсередини. Щоб вийшов сформований керівник, якого ніхто не зможе обманути чи обійти», — розповідає батько. Він не виділяє сина зарплатнею з-поміж інших працівників: заробіток залежить від виторгу, як і в хлопців, що трудяться біля мобільних кафе. Так і напрацьовують 150—200 гривень на день.
Сам Віталій розповідає: батько не нав’язував йому свого захоплення. Хлопець не мав конкретних мрій щодо професії та відштовхуватиметься від того, що вийде. Спеціальних курсів для теперішньої роботи не закінчував, тільки місяць повчився на бармена. Смачну каву почав варити тижні за два після практики. Каже, що тяжіє до цього душею, ставиться до справи з любов’ю і не просто приходить відпрацювати зміну. Коли автобус привозили на столичні виставки та фестивалі, на місяць виходило заробити 3—5 тисяч гривень. Професійними мріями юнак не ділиться, мовляв, за 5—10 років «дізнаєтеся й побачите, якщо вийде зробити».
Допивши каву, «Голос України» рушає далі. Ви теж займаєтеся власним бізнесом чи продовжуєте батьківський? Ви змогли виростити з хобі свою основну справу? Надсилайте історії на g_fіshka@ukr.net. Найцікавіші опублікуємо в газеті!
На знімках: «Кофейбус» та його власники.
Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.
