Кожен другий — геній, кожен перший — талант

Місто охайне, чистеньке. У такому приємно жити і працювати. На вулицях багато молодих облич, всюди лунає дитячий гомін.

— Середній вік жителів — 35 років, — усміхається енергодарський голова Ігор Наумичев (на знімку).

Ігоря Наумичева обрали на цю посаду в 2010 році. А до цього працював заступником міського голови і добре знає всі проблеми Енергодара. Так сталося, що більшість його попередників довго на цій посаді не затримувалися. Чому? Це — їхні проблеми й, напевне, в те вникати не варто. Городяни свій вибір зробили і чекають від нового градоначальника конкретних кроків, щоб місто залишалося своєрідною оазою у Запорізькій області. Хоча в січні, незадовго до того, як ударили цьогорічні морози, міг настати момент істини і для жителів Енергодара, і для міського голови.

— На території Запорізької теплової станції стався розлом водохідної труби, яка подає воду на охолодження блоків. Через аварію зупинилася робота теплової станції. Якби ми за кілька тижнів до цього не закільцювали теплопостачання першого, другого мікрорайонів і кількох гуртожитків, Енергодар міг повторити долю Алчевська, — зізнається Ігор Наумичев.

Напевне, їхній задум важко назвати Божим провидінням, скоріше, —прагматичним підходом до вирішення міських проблем. Але, схоже, зорі зійшлися в одному місці.

Річ у тім, що ціна на теплоенергію, яку постачали місту із АЕС, утричі нижча від тієї, яку поставляла теплоелектростанція. А тому насамперед новообраний голова і вирішив, щоб місто і жителі не витрачали зайві кошти на оплату теплопостачання, закільцювати мікрорайони в одну теплову мережу.

Безумовно, коли розпочали будувати центральний тепловий пункт, скептиків вистачало. Багато хто очікував, що будівництво затягнеться на роки. Понад те, чого гріха таїти, дехто вважав, що в такий спосіб нова міська влада хоче «відмити» кошти для себе. Сьогодні цих розмов немає. Особливо після аварії, про яку йшлося вище, бо жодного дня жоден будинок, жодна людина в місті енергетиків не відчула, що, перефразовуючи знамениту пісню Святослава Вакарчука, «за вікном — майже зима, знову зима».

Коли нова влада в Енергодарі розпочинала працювати, вони ще не знали про спадок, який їм залишили попередники. Тільки тепловодоканал мав 27 мільйонів гривень боргів. У січні цього року вони зменшилися на 10 мільйонів. Для цього довелося йти на не вельми популярні заходи, бо підприємство перебувало у податковій заставі. Усі витрати, в тому числі по заробітній платі, доводилося проводити за рішенням суду.

Ігор Наумичев розумів: без мобілізації коштів, які має місто, із боргової ями не вилізти. Тим більше їх не вистачало навіть на зарплату працівникам інших підприємств. А тому на його прохання значна частина працівників комунального підприємства пішла у відпустку за власний рахунок, інша — працювала на півставки.

— Люди поставилися з розумінням до цієї ситуації, бо ми їм пояснили, для чого це робиться. Ми вдячні їм за те, що вони підтримали наші непопулярні кроки, — коротко підсумовує міський голова розповідь колег про те, з чим довелося зіткнутися новообраній владі.

Нині в Енергодарі думають про зменшення тарифів, які й так викликають заздрість у жителів Запорізької області, іще на десять відсотків. Хоча, зрозуміло, проблем вистачає. Оскільки на першому і другому мікрорайонах дуже зношені мережі і треба замінити багато труб.

Життя починалося з води

Принаймні так стверджують вчені. Отож в Енергодарі водночас, за словами заступника міського голови Євгена Шентябіна, почали модернізувати місцевий водозабір.

— У кожній свердловині на глибині 32 метри поставили німецькі насоси, які качають воду через пристрій обліку і подають її в колектор, а потім — у резервуар чистої води. Тут також стоять шафи частотного регулювання, що дає змогу нам економити енергоносії і значно продовжує термін роботи насосу. Також встановлені датчики внутрішнього й зовнішнього повітря. Тепер при регулюванні температури людський чинник відсутній. Похолодало — батареї включились. Світло також вмикається автоматично, — без пафосу, спокійно завершив екскурсію на одну із свердловин головний інженер тепловодоканалу Олександр Грішилов. Напевне, і природа не дозволяє бути пафосним, бо водозабір знаходиться у самому серці соснового лісу, який створював неповторну атмосферу спілкування. І не тільки з людьми, а й із природою. Недаремно поряд розбили один із міських парків.

Що це дало? — запитає читач. Передусім нині використовуються насоси меншої потужності. Кожен з них дає змогу економити 11,5 кіловат-годин електроенергії. Окрім того, з 22 відсотків до 8,9 відсотка зменшилися втрати води.

Наступний етап — хімводопідготовка. Поки що місто купує воду в теплової електростанції. А оскільки вона підігріта до 70 градусів, то доводиться платити й за це.

— Це — залежність. Дружня, але залежність, а тому хочеться мати усе своє, — продовжує розповідь Олександр Грішилов. — Отож плануємо побудувати бак, акумулятор на 500 кубічних метрів, де і відбуватиметься деаерація. Ведуться роботи по трьох проектах — баку, деаераційної установки та водохімпідготовки. До початку наступного опалювального сезону плануємо завершити усі роботи.

Керівники Енергодара не приховують задоволення від показаного. А Євген Шентябін підкреслив:

— У нас вода коштує найдешевше в Україні, і за якістю вона одна з найкращих.

Проте заспокоюватися на досягнутому, як видно з розповіді головного інженера тепловодоканалу, не збираються. А тому не викликало здивування і прагнення батьків міста вже цього року позбутися при очистці води хлору, який вельми шкідливий для навколишнього середовища. Представники відповідних підприємств уже їздили до Росії, в Бєлгород, вивчати їхній досвід використання при очистці води ультрафіолетових ламп. Побачене вразило енергодарівців: у басейні на очисних спорудах бєлгородці навіть розводять коропів.

Місто-трудівник, місто-творець

Зрозуміло, можна багато розповідати про те, що робиться в Енергодарі. Однак треба зауважити: місто недаремно претендує на титул енергетичної столиці країни. Сусідство таких гігантів, як теплова і атомні електростанції, накладає відбиток і на роботу міської влади.

Хоча в Запоріжжі перед поїздкою до енергетиків довелося почути про його жителів кілька характеристик, які можна оцінювати по-різному. Так, один із колег сказав про енергодарівців: там кожен другий — геній, кожен перший —талант. А ще чомусь їх не вважають патріотами запорізького краю. Мовляв, їх нічого не цікавить, вони можуть собі дозволити сісти в автомобіль і поїхати на вихідні до моря.

Коли я переказав ці думки міському голові, Ігор Наумичев навіть трохи образився:

— А що тут поганого? Бідність і патріотизм — речі несумісні. Якщо наші городяни можуть собі дозволити поїхати на вихідні до моря, то вони собі це дозволяють. Окрім того, те, що місто — донор, не характеризує нас? Понад те, вісім із десяти городян, якщо їх опитати, скажуть, що вони патріоти Запоріжчини, хоча й приїхали із різних куточків України.

А от щодо першої характеристики, то міський голова спершу задумався, а потім спробував її розтлумачити.

— Якщо говорити про талант і геніальність, то вони, мабуть, від освіти не залежать. Це, напевне, — те, що дано Богом. Інша справа: близько 80 відсотків мешканців міста мають вищу освіту.

І далі Ігор Наумичев розповів про те, що бібліотечна мережа в Енергодарі розширюється, в кожній бібліотеці є Інтернет. Розширюються дитячі садки, оскільки в Енергодарі є природний приріст населення. Пояснив це він не тільки молодістю міста, а й високим рівнем соціального захисту. Тим більше, що майже кожен четвертий працює на атомній станції, де середня зарплата становить 4,5 тисячі гривень.

Особлива гордість звучала в його словах, коли він сказав, що обдарованим дітям, юним спортсменам, які досягли високих результатів, виплачується премія міського голови.

І насамкінець розмови запросив на традиційний фестиваль «Добрий театр», який щороку відбувається в Енергодарі.

Замість післямови

Рідко, але трапляється: людина змінює професію, посаду, але знаходить себе і на новому місці роботи. Так сталося і з Ігорем Наумичевим. За фахом — історик, працював учителем, директором школи. І — несподіваний поворот долі: довелося очолити місто, в якому живуть енергетики. Та, попри завантаженість роботою, він продовжує залишатися істориком. І щороку влітку замість поїздок по морях і океанах працює в експедиції, яка веде археологічні розкопки кургану — найбільшого захоронення скіфських царів, що розташований на березі Каховського моря за п’ятдесят кілометрів від Енергодара. Бо води постійно підмивають берег і добираються до цього унікального місця. А Ігор Наумичев вважає, що його треба врятувати, дослідити і зберегти для нащадків.