Духовність під «елітарним» замком

Наприкінці листопада минулого року працівники Охтирської районної бібліотеки звернулися до керівництва «Голосу України» зі слізним проханням допомогти фінансово у передплаті нашого видання. «У закладу вже давно немає коштів навіть на придбання художньої літератури, а на передплату періодичних видань — і поготів, — зізнається директор КЗ «Охтирська районна централізована бібліотечна система» Ольга Андоленко. — Зрештою, роль Попелюшки бібліотекам відведена з перших днів незалежності, от і фінансуємося за залишковим принципом: кошти виділяються лише на зарплату та комунальні платежі. Отож і випрошуємо книжки, журнали, газети де тільки можна і в кого тільки можна...»

На книгу у роки «розквіту соціалізму» тодішня влада грошей не шкодувала. І хоча в основі тієї «доброчинності» лежали комуністичні псевдоідеали, у молодого покоління таки залишався вибір для духовного збагачення. Моральні цінності та настанови воно черпало не з ідеологічних брошур і партійних програм, а з художніх творів світової письменницької еліти — від Шевченка та Франка до Толстого та Шекспіра...

— Тоді наша районна бібліотечна система щомісяця поповнювалася двома тисячами книжок, в яких відсоток художньої літератури становив не менше двох третин, — зітхає Ольга Миколаївна. — Тож молоді було з чого черпати знання, духовність і моральні постулати. Нині ті часи згадуємо, як казковий сон...

Та чи надовго ті спогади утримаються за нинішнього державного курсу на «всеохоплююче культурне оздоровлення нації»? Адже вітчизняні бібліотекарі фактично полишені самі на себе. Про яке поповнення книжкового фонду може йтися, коли їхня зарплата на 2012 рік й досі не забезпечена в повному обсязі.

Утім, колективу Охтирської районної бібліотечної системи у цьому потязі ще немає. Він власними зусиллями намагається відвернути катастрофу бодай у своєму районі. Хоча державних фінансів — нуль, центральна районна бібліотека та більшість її сільських філій укомплектовані сучасними комп’ютерами, підключеними до Інтернету!

— Виручають міжнародні благодійні гранти, — хвалиться Ольга Андоленко, — переважно американські. За 8 років, відколи беремо у них участь, вибороли 10 перемог, що дали змогу облаштувати сільські бібліотеки 18 комп’ютерами. За рахунок грантових коштів опоряджуємо, ремонтуємо бібліотеки, закуповуємо книжки та журнали для дітей і молоді».

— Як то ні? — дивується Андоленко. — Як мінімум двома-трьома тисячами томів щорічно. Інколи навіть чотири тисячі назбируємо. Звідки таке щастя? Від місцевих меценатів. Найщедріші з них — засновник ПАТ «Сад» Віктор Сугак і керівник ПСП «Комиші» Володимир Зубко. Вони без нагадувань фінансують закупівлю книжок, передплату періодики, допомагають коштами на ремонт і опорядження бібліотек. Можна назвати ще кількох підприємців. Не полишає нас наодинці з проблемами і колектив Бібліотеки Верховної Ради України, який щороку поповнює наш фонд десятками сотень нових книжок. Утім, у більшості випадків позичаємо у Сірка очі та жебраємо з простягнутою рукою. А що робити?..

Щоб зовсім не загас вогонь духовного потягу у молодих, охтирські бібліотекарі навіть у соціальних мережах «циганять». А що вдієш, коли держава забула про свій прямий обов’язок. Можливо, не відає, з якою швидкістю прогресує духовна та інтелектуальна криза серед українців?

Звісно, бачить. Та духовність і мораль у можновладної «еліти» нині не в пошані. Як результат, за 22 роки «елітарного» правління книжковий фонд у районній бібліотеці та її філіях схуднув на третину: «З 400 тисяч томів до 270 тисяч з невеликим гаком», — надає довідку Ольга Миколаївна.

— Не збайдужіли, — каже Ольга Андоленко. — Сьогодні, як і 20 років тому, бібліотечний абонемент налічує понад 20 тисяч читачів — більше половини мешканців району. На жаль, дві третини з них люди середнього і похилого віку. З молоддю справи справді гірші. Тож я б не поспішала приймати на віру судження деяких вчених, які безапеляційно охрестили нинішню молодь поколінням акселератів. Хіба що в комп’ютерних іграх. А так, мало хто з них нині у культурному аспекті дотягує навіть до середини цієї планки. Сьогодні досить часті випадки, коли 16—17-річні «акселерати» з 9—11-х класів при заповненні бібліотечного формуляра роблять по дві-три помилки у своєму прізвищі та імені. Це ті, хто народився у другій половині 1990-х. З огляду на державну політику, світогляд більшості з них обмежений комп’ютерними війнами та низькопробними бойовиками. Для них тематичні та сюжетні лінії, навіть зміст шедеврів світової класики, таких як «Війна і мир», «Гамлет», «Мартін Іден», «Дон Кіхот», поезій Лесі Українки, Пушкіна, Лорки, Байрона...— таємниці за сімома печатками. І не їхня вина у цьому. Адже любов до книжки, до істин, які вона несе, прищеплюється змалку — казками та романтичними оповіданнями. І так, сходинка за сходинкою, до скарбниць світової класики — справжнього осередку культури, моралі, величі та сили людського духу.

Культурні й естетичні запити нинішньої вітчизняної «еліти» — вузькопрофільні: зосереджені на «наварі» та безрозмірних капшуках. Тому й робить акцент на неосвічену сіру масу, коли-не-коли долучаючи її «до просвітництва» художніми виставками, від яких за милю тхне піаром. Звісно, такою масою легше маніпулювати, її легше тримати в кулаці. Чи не звідси й навчальні посібники для початкових класів за 647 гривень? А доморощена «совість нації» й чути не хоче про культурно-просвітницькі проблеми молодого покоління. Оце, либонь, і весь загальнодержавний «культпохід» за знаннями і духовністю.

Утім, колектив Охтирської районної бібліотеки у міру сил і можливостей у зоні власного впливу прагне хоча би частково знівелювати урядову доктрину «морального зцілення нації», що базується на давньоримській ідеології «хліба і видовищ», доповненій «пивом і горілкою». Так, зокрема, за прикладом німецьких колег одними з перших в Україні охтирські бібліотекарі запровадили у себе в районі цільову програму «Подорож Синьої валізи», спрямовану на залучення дітей і молоді до читання. Цьому завданню допомагають також новостворені «тінейджер-бібліотеки», сформовані за віковими категоріями, нічний абонемент, дитячий театр, де молодь зустрічається з місцевими авторами та метрами письменництва. До речі, перша «Синя валіза», де зібрано до сотні кращих томів дитячої світової класики, вже почала свій тріумфальний похід селами району. Нині готується до подорожі її наступниця.

— Ця ноша не обтяжує, а додає радості, — зізнається Ольга Андоленко. — Державі давно час зрозуміти: її байдужість, спроба зекономити на духовності молоді крихти, фінансування культури як заманеться, може призвести до незворотних процесів — втрати нації та її неповторної самобутності.

До цього рубежу залишилось не так і далеко, — сумно продовжила співрозмовниця. — Адже сьогоднішній ідеал молодих — голлівудські «качки», кумир — міцні напої. Навіть більшовики, розуміючи, що неосвічена нація у самому зародку похоронить похід до «світлого майбутнього», спеціальним декретом повсюдно відкрили хати-читальні. Не любимо більшовиків — давайте вчитися в американських «акул капіталізму»!

Американці підрахували, що кожен долар, вкладений у розвиток бібліотечної системи, приносить три долари прибутку! Тож вкладають і вкладають. Тому бібліотечна система США — найрозвинутіша в світі. Вкладають, бо не хочуть втрачати своєї ментальності. І це — молода нація, якій ще немає й трьохсот років. А ми, що вважаємо себе нащадками давніх скіфів, без жалю і докорів сумління власноруч намагаємося вирубати під корінь увесь культурно-духовний пласт тисячоліть, залишений у спадщину нашими предками. І цим самим годуємо монстра бездуховності, від якого невдовзі не буде порятунку...

А й справді, експрес бездуховності ось-ось помине останній «червоний семафор», після якого пряма дорога до безодні. Тож, може, схаменемося, доки не пізно?

Сумська область.