Українці звикли, що правоохоронні органи працюють через пень-колоду й користі від них часом можна домогтися набагато швидше, лише «підмазавши» потрібну людину. Тому на пропозицію дати хабар зацікавлені особи зазвичай погоджуються з великою готовністю: дають гроші й часом навіть не перевіряють, а чи справді зговірливий громадянин має хоч якийсь стосунок до міліції або прокуратури чи просто «надуває щоки» і тільки зображує із себе посадову особу, наділену владними повноваженнями. Не дивно, що обивательською звичкою розраховувати на хабар, а не на закон, постійно користуються аферисти всіх мастей, які представляються «могутніми» силовиками й виманюють у довірливих співгромадян гроші в обмін на «дуті» обіцянки. Днями в Херсоні одразу двох таких шахраїв засудили до відправлення у виправні колонії.
Городянин, засуджений десять років тому за вимагання, після повернення з місць не таких віддалених знову взявся за старе. Дізнавшись, що один із його земляків «балується» легкими наркотиками, він підмовив знайомого зобразити оперативників і «труснути» наркомана. Спільники відстежили пересування майбутньої жертви, перехопили хлопця в парку імені Ленінського комсомолу й обшукали, повідомивши, що є співробітниками управління МВС Херсонщини. Під час обшуку в «затриманого» й справді знайшли пакет з коноплями, після чого повідомили про вибір: або його доставляють у камеру, або він платить тисячу доларів і про марихуану «забувають». Припертий «до стінки» наркоман змушений був погодитися, однак таких грошей у нього просто не було. Тому він повідомив про здирників у міліцію, й під час передачі хабара на кінцевій зупинці громадського транспорту по вулиці Сенявина організатора афери взяли на місці злочину.
Однак удаваному оперативникові й не снився той розмах, з яким орудувала його «колега». Потрапивши під скорочення на бавовняному комбінаті, жінка зареєструвала своє підприємство, однак заняттю легальним бізнесом віддала перевагу виманюванню грошей у легковірних городян. Особливою хитромудрістю її махінації не відрізнялися: «представляючись» то робітницею транспортної прокуратури, то службовцем міграційної служби, то начальником відділу СБУ, вона пропонували робити «шапковим» знайомим будь-які послуги — починаючи від сприяння в обміні паспортів і працевлаштуванні за кордоном і закінчуючи оформленням спадщини.
Як правило, більшість жертв шахрайки знали її або членів її родини довгі роки й навіть у думках не припускали, що така респектабельна знайома може їх обдурити. Вони не просили в неї ні показати службове посвідчення, ні написати розписку про одержання готівки. І потім роками вели з нею переговори про повернення грошей, навіть не думаючи звернутися до міліції: як це, якщо у кривдниці є там «зв’язки», отже, шукати справедливості офіційним шляхом даремно. Така от гра на обивательських стереотипах дала змогу приватній підприємниці п’ять років (!) вести цілком забезпечене життя на незароблені гроші, ні від кого не ховаючись.