Травневі свята Україна відзначила під гуркіт дніпропетровських вибухів. Це велика біда і нещастя для постраждалих, їхніх родичів, серйозний удар по іміджу держави. Версій цих подій багато: від участі в них влади, опозиції до кримінальних розбірок та провокацій тих, хто хоче зірвати Євро-2012. Стати на бік тієї чи іншої думки було б неправильно. Хай над цим працюють правоохоронці. А кон’юнктурні політики будуть витаскувати ту карту з політичної колоди, яка їм вигідна.

Суспільству зрозуміло одне. Без сильної, чесної, справедливої, послідовної, патріотичної влади Україна не відбудеться! І скільки б не співали сирени ринкового лібералізму про те, що все само  собою врегулюється, попит народить пропозицію, національна і соціальна безпека країни все більше і більше є під загрозою. Сьогодні терористи дістались тільки до урн із сміттям, а завтра, не дай Боже, доберуться до метро, ГЕС чи АЕС. Низька боєготовність військ, невдоволення правоохоронців і військових своїм благополуччям погіршує в рази ситуацію.

Держава є сильною не вертикаллю влади, силовими структурами чи великою кількістю чиновництва, а довірою громадян до своєї політики, до очільників країни. Тоді і правоохоронці, владці, опираючись на прихильне, патріотичне населення, зможуть тримати всю ситуацію під контролем.

Нині влада зосередилась на битві з минулим, весь час штурхає в потилицю опозицію, зробила з її лідерів національних страждальців, якщо вже не героїв. І люди сьогодні звертають більшу увагу на колір синців політичної бранки, а не на проблеми життя краю чи всієї країни. Можливо, така й задумка, можливо, це й потрібно ідеологам дніпропетровської трагедії. Але зрозуміло одне: ввійшовши в раж політичного протистояння, ведучи війну з опозицією, інакомислячими від столиці до райцентру чи простого села, втягуючи правоохоронців, податківців, митників в ці процеси, перманентно готуючись до місцевих, а тепер парламентських виборів, влада забула про свої основні обов’язки. А це — дотримання Закону, правопорядку, зовнішньої безпеки, контроль за екологічно небезпечним виробництвом, соціальні функції — організація освіти, медицини, соціального захисту. Свідченням тому є постійні гучні вбивства, бандитські розбірки, рекет, рейдерські захоплення підприємств, масове невдоволення людей, пікети, страйки. Знову і знову загострюється проблема місцевого самоврядування, його чимдалі сильніше приниження, фактичне підпорядкування обласним і районним державним адміністраціям, які нині невдало імітують функції колишніх обкомів і райкомів та нічим іншим, як жандармськими функціями, не переймаються. Голови сільських і селищних рад стали постійними об’єктами уваги правоохоронців як «найбільші» і найнезахищеніші об’єкти корупційних дій.

На цьому тлі є під великою загрозою національна і соціальна безпека країни. Ослаблення обороноздатності держави, наростаюча міжнародна напруга, протистояння із Євросоюзом, США і навіть Росією ведуть до серйозних загроз, послаблення економічних підвалин країни, погіршення експортного потенціалу.

Тривожним є соціальний чинник. Наявність великої кількості безробітних (1,7 мільйона осіб), низькі зарплати, зростання цін, відсутність надійних соціальних ліфтів поглиблюють напругу в суспільстві. Країна рухається ніби двома швидкостями. Одні — швидкі і скрізь встигають, їм доступне все. Інші — постійно блукають і нікуди не встигають. Їх більше, їх мільйони. Темпи зростання економіки за І квартал є мінімальними, втричі нижчими минулорічних. Соціальні ініціативи президента є під загрозою, або такими, які не дадуть очікуваного ефекту. Без подолання безробіття, особливо серед молоді, кричущої нерівності, формування внутрішнього ринку, відродження українського села країна не вийде з кризи.

У травні громадяни України традиційно дають оцінку владцям, мітингують, говорять про солідарність, справедливість, роботу, зарплату. Святкують і хочуть повторення перемоги. Та, на жаль, Велика Перемога залишилася в історії, а як хочеться людям цих перемог сьогодні, в реальному житті.

Політикам всіх таборів, і найперше провладного, слід виходити з клінчу, подивитись на себе збоку. Взаємопоборювання не приведе до успіху. Криза наростатиме. Потрібен суспільний діалог, серйозні політичні, конституційні зміни. Країна потребує не тільки свободи, самоврядності, демократії і соціального захисту, а й коригування економічного, зовнішньополітичного курсу. Він не може прокладатись лише в інтересах кількох фінансово-промислових груп, а мусить слугувати всій державі. Мільярдер в уряді думатиме тільки про себе і свою імперію, а не про Україну.

І, звичайно, треба зупиняти цей абсурд із заточенням опонентів до тюрем. Треба шукати інші шляхи виходу із кризи. Не через утиски і постійну демонстрацію сили, а через розум та совість. Вихід завжди є. Він у примиренні, в мобілізації суспільства на розв’язання найгостріших проблем сьогодення, розвитку економіки знань, розумінні того, що без цього втратимо всі, втратимо державу. Тут на часі і нашим релігійним лідерам згадати про своє покликання, про примирення в суспільстві на основі справедливості. Не зробимо таких кроків — країну чекатимуть нові потрясіння, а нам потрібні не вони, а єдина велика, справедлива і благополучна Україна.

Станіслав НІКОЛАЄНКО, голова партії «Об’єднані ліві і селяни».