Розмова про аграрний бізнес на краю озимого поля
«Голос України» уже писав (12.04.2012 р.) про скандальну резонансну історію, що сталася в Нововодолазькому районі Харківської області. Там з поля, яке обробляє підприємець Олександр Дьолог, у вересні минулого року, без відома аграрія було зібрано його врожай соняшнику й вивезено у невідомому напрямку. Хоча всі номери комбайнів і вантажних машин, які було задіяно в цій сумнівній «операції», Олександр Дьолог переписав і надав міліції, — правоохоронні органи, стверджує аграрій, не діють. А винні так і не понесли заслуженого покарання.
Нива — найкращий учитель
— Сам Олександр Дьолог співрозмовником виявився досить цікавим. На земельних наділах селян шість років поспіль він вирощує пшеницю, ячмінь, соняшник і кукурудзу. Уклав договір про спільне використання земельних ділянок. Сільгоспвиробник, хоч як крути — дбає про продовольчу безпеку нашої країни. А ще — регулярно роздає кожному власникові паю по дві тонни зерна на рік. У цьому й полягає його робота й чимала суспільно-корисна діяльність. А отже, у керівних кабінетах, де визначають аграрну політику, повинні прислухатися до таких, як Олександр, зробити правила гри зрозумілими, прозорими та вигідними. І для нього, і для тих, хто працює на цих полях поруч із ним. Насправді все зовсім не так.
Взагалі, в Олександра Дьолога яскраво виражена підприємницька жилка — дуже корисна справа для тих, хто займається агробізнесом. Він навчався в Харкові в Інженерно-економічному університеті, за фахом бухоблік і аналіз господарської діяльності. А перед цим — у педучилищі. Тобто сільськогосподарських вузів не закінчував. Основи агробізнесу освоював на практиці — прямо в полі. І, треба сказати, небезуспішно. Олександр у цій справі засвоїв добре, що на декількох гектарах великих грошей не заробиш. Потрібні обсяги. Щоб і озимі сіяти, і кукурудзу, і соняшник, і сою. Так і сівозміна дотримується, і очікуваний прибуток можна розкладати по різних «корзинах». Як каже підприємець, «у сільському господарстві чимало ризиків. На одній культурі можна добре «піднятися», на іншій — пролетіти. Озимі за шість років тричі вимерзали. І нині ситуація з ними дуже непроста...».
Школа, яку Олександр Дьолог пройшов на полях, плюс його бізнесова жилка позначилися на виробничих результатах. Сільське господарство приносить непоганий прибуток.
На запитання: «Чи можна в наших умовах в аграрній справі бути успішним, адже навкруги тільки й говорять, що сільське господарство збиткове?..» відповідає філософськи: «Не можуть всі люди бути щасливими. Хоча, начебто б, роблять все однаково. Вранці прокинулися — пішли на роботу. І трудилися всі, як могли, і що могли — зробили... А в сільськогосподарському бізнесі в сотні разів жорсткіше. Це справа з дуже великим ризиком. Вклав насіння, гербіциди, добрива, хімію, солярку... Відпрацювали люди... Ти можеш пролетіти на дуже великі суми. І до цього треба бути готовим. І фінансово, і морально. Від того, що пролітаєш — не треба вішатися. Переступив — пішов далі. Треба бути готовим, приміром, цього року до пересівання. Хоча й парадоксів у сільському господарстві багато. Дивишся на поле з озимою пшеницею. Начебто б загинуло. Все, думаєш: пересівати чи ні. А в результаті воно дає відмінний урожай. Це дуже тонка межа, яка не всім дана».
— Ти, — запитую, — за шість років навчився відчувати цю межу?
— Ні, це дуже складний процес.
— Виходить, у сільському господарстві освіта — не головне?
— Не можна так сказати, заперечувати освіту. Освіта — це знання, вагомий аргумент в агровиробництві, як і в будь-якій справі. Фахівець є фахівець...
Ризик краще від страху
Напевно, тому Олександр не розраховує до кінця на свої знання. «Сьогодні вранці, — каже, — візьму наукового співробітника з дослідної станції. Сергій Костянтинович повинен на поля поїхати, ще раз у мікроскоп глянути. У мене немає агронома. Все виробництво просував сам. Часто брав на себе відповідальність. Але в такій ситуації, як нинішньої весни з озимими — я дуже вдячний працівникам науки за те важливе слово, що мені говорили. Було якось. Мені, до хрипоти в голосі, доводили — треба пересівати, користі не буде. А я не послухався наукового співробітника, одне поле залишив. Думаю: ану-бо подивлюся! Справді, протягом тижня бур’ян так поліз — трактору на рівень радіатора. Ми тоді посіви перекультивували. Але грошей на цьому полі я таких «прошмалив», що якби на всі обсяги — була б катастрофа».
— Олександре, — запитую, — у цьому контексті логічне запитання. Може, варто страхувати врожай, якщо вирощувати його так ризиковано?
— Із цим, — відповідає співрозмовник, — я не зв’язуюся. Хтось страхує машину, як раніше, коли не було обов’язкового страхування. Хтось не страхує. Як правильно? У принципі, це розумно. У нормальній державі. Але судитися зі страховими компаніями — собі дорожче. Там сидять юристи-професіонали. Довести, що пшениця загинула від крижаної кірки, а не вимерзла чи навпаки — важко. У сільському господарстві складно взагалі щось доводити — завжди можна почути «певну думку»: «А чому ти не зробив того-то, щоб цього уникнути?». От і виходить у нас зі страхуванням: встав уранці, створив собі проблеми і вклав у свої проблеми свої ж гроші.
Урожай — справа техніки
Поля Дьолог обробляє «беушною» технікою. З нових — хіба що сівалки. Багато важких тракторів дісталося ще від колгоспу. Їх ремонтували, відновлювали й вони загалом влаштовують, каже Олександр.
— Логіка, — пояснює він, — така: хтось купує для себе новий легковий автомобіль, хтось б/в. Хтось вдало їздить на старій машині десятки років, хтось змушений нову міняти вже через рік-два. Як правильно — велике питання. Звичайно, краще, може, як в Європі. Купив сучасну техніку — відпрацювала вона два-три роки й продав. Ось я — взяв з нуля сівалку, рік відробила, виставив на продаж — дають лише на 15 відсотків менше. Мені просто модель не сподобалася: одна в нас велика, інша — менша. Думаю, нехай буде дві великі. Але є ще й таке. Коли я починав, імпортної техніки ще не було, мається на увазі в таких обсягах, як тепер. Потім вона з’явилася, але коштувала стосовно тонни врожаю страшно дорого. Нині теж недешево. І рентабельність в агровиробництві впала дуже серйозно. Пально-мастильні матеріали як подорожчали! Вранці трактору треба залити 600 літрів солярки. По 10 гривень літр — шість тисяч. А тракторів — вісім. 50 тисяч у день віддай тільки на одну заправку! 50 тисяч гривень — 50 тонн, по суті, зерна. А що таке — трактори день відпрацювали. Цього майже не видно. Не одна ж в полі процедура. У нас дві-три культивації — обов’язково.
Нормальних відсотків не буває
— Як вважаєш, — переходимо до фінансових запитань, — для таких, як ти державна кредитна політика нормальна?
— Це залежить від людини, — розмірковує Олександр. — Хтось бере кредити, хтось — ні.
— А якщо під нормальні відсотки?
— Не треба мріяти про неіснуюче. Це моя думка. Нормальні відсотки — цього немає й бути не може. Чому? Кредит одна людина дає — інша бере. Як-то кажуть, на базарі два дурні: один продає — інший купує. Тут — те саме. Той, хто дає — хоче більше заробити. Звичайно, хто бере — намагається вирішити свої проблеми. Я намагаюся не зв’язуватися із кредитами, щоб у мене не було проблем... Хоча, як економіст, розумію: на відсотків двадцять від коштів, вкладених у бізнес (моя думка) — треба брати кредит, користуватися цими грошима. Але як сьогодні можна спрогнозувати ціну майбутнього врожаю? А солярка дорога, добрива — страшно дорогі. Насіння здебільшого, гербіциди — імпортні. Спробуй спрогнозувати ціну в цій ситуації майбутнього врожаю! Як можна брати кредит, не знаючи, почім ти продаватимеш? Адже тобі потрібно за щось кредит віддати!
Землю розкуплять миттєво
Переходимо з Олександром на споконвічну тему землі.
— Нині багато говорять, що необхідно терміново запускати ринок сільгоспгектарів, мовляв, це виведе наше сільське господарство на новий рівень. Чи справді, — запитую, — виграють від купівлі-продажу угідь такі, як ти?
— Гадаю, із-за кордону приїдуть і скуплять усе за п’ять хвилин. Нам нічого не дістанеться, тому що немає у нас таких грошей. Арабські шейхи скуплять або інші. За кордоном тільки й чекають цього моменту. Якщо дозволяти купувати, потрібно поставити жорсткі умови: ти повинен бути українцем. А друге — в тебе не має бути ніяких чужих грошей...
— А як це проконтролювати?..
— Якщо буде по-іншому, тоді шейх приїхав, дав грошей українцеві. На нього юридична компанія оформила все, що є. Нашого забрали за кордон, створили йому умови. А на нього — пів-України оформлено. Потім він подарував все це випадково тому ж шейхові, у якого жив. Схема працює!
— А якщо зроблять, як нині хочуть, тобто одна людина зможе купити не більш як сто гектарів?..
— Теж маячня виходить. Як великі підприємства хазяйнуватимуть на 100 гектарах? Адже на них тримається відсотків сімдесят великотоварного виробництва. Цю ситуацію треба якось «розрулювати»...
— Гадаєш, якщо запустять купівлю-продаж, на землю ціна впаде.
— Вона не встигне ні піднятися, ні впасти. Землю «рватимуть» так швидко. Миттєво! З одного боку, буде гора грошей, з другого — купа бажаючих. Це відбудеться за якоюсь ціною рівноваги. Моя думка — протягом декількох днів усе оформиться. Юридичних компаній тепер багато й угоди здійснювати вони зможуть дуже швидко. І грошей вистачатиме, і бажаючих.
— Є така думка, що коли ринок набуде чинності, то фінанси вимиватимуться із сільського господарства.
— Правильно. На те, що я обробляю — щоб це було моє — треба ще років десять працювати, мінімум. Чому? Візьму, що в мене є, всі капітали, кину в землю. Факт? Грошей, звичайно, все одно не вистачить. Закладу все, що є, під кредити. І працюватиму на обслуговування боргів. На те, щоб позику поступово віддати. Тобто пролонгуватиму, пролонгуватиму. Працюй тупо на кредит і будь щасливий щороку, що ти ще не «труп» і зумів його обслужити, цей кредит. Багато моїх знайомих працювало на кредит. Не витягнули й збанкрутували.
— У зв’язку з купівлею-продажем доводилося чути від багатьох аграріїв, що вони знову в невизначеності. Для них є небезпека, що з нового року земля буде вже не їх. Кажуть, що нема рації сіяти, купувати нову техніку...
— Справді так. Який сенс купувати нову техніку, комбайн на перспективу? Завтра в тебе й цих площ не буде.
— А в тебе є така невизначеність?
— В чому тут невизначеність, це реальність. Так думають багато хто з аграріїв. Краще найняти комбайн або трактор у такій ситуації, ніж його купувати.
— Може, якщо вводити ринок, нехай першочергове право має той, хто орендує ці ділянки?
— А як першочергове? Купить той, у кого більше грошей...
— Але ж завтра який-небудь шейх скупить ті землі, які ти обробляєш. А ти залишишся ні із чим. Хіба це нормально?
— Не нормально. А що зробиш?..
— Виходить, нічого не напрацьовано... І це все з нового року може набути чинності.
— У цьому разі буде краще, якщо все залишити в нейтральному стані. Не робити різких рухів з купівлею-продажем, а розвивати орендні відносини. Земля юридично належатиме тільки українцям. Хто там орендуватиме — інше питання, можна ці речі коректувати... Не закладеш землю в банк — але ти від цього й не постраждаєш. Якщо хочеш трактора чи комбайна купити, то й без іпотеки багато хто з аграріїв можуть рік-два попрацювати, відкласти гроші й придбати потрібну техніку. Сільське господарство й у таких умовах, без ринку землі, розвивається. Візьміть будь-якого фермера, будь-яке підприємство три-п’ять років тому. Багато хто піднявся...
— Виходить, для тебе краще, щоб усе залишалося як є?
— Для всієї України краще. Так хоч земля нам, українцям, належить. Можна сказати, Україна — наша земля! Це ми! Інакше — страшна справа, житимемо на чужій землі. Наше місце виявиться серед обслуги. Хіба це правильно? От у Харкові в’єтнамець побудував розважальний комплекс. Ми сидимо із приятелями. Вони мені кажуть: «Погано, що все це не наше, не українське, а іноземець побудував». Але все це на нашій території. Він для нас зробив — ми купаємося. І державі добре — податки платить. Ця схема працює. Із землею все трішки не так.
Про комбайни за бюджетні гроші, вітчизняне машинобудування та великий обман
Той факт, що під урядові гарантії закуповують іноземну сільгосптехніку, Олександра Дьолога обурює.
— На пенсії у держави грошей, виходить, немає, — розмірковує аграрій. — На пляшку кефіру й хліб пенсіонерові. А на комбайни знайшлися. Але ж їх вистачає? Вистачає! То чи була в них потреба? Що, сталася національна трагедія, виростили врожай і стоять незібрані площі? Адже ні. А якщо б і так — зібрали, давайте врожай продамо й гроші назад повернемо! Адже держава взяла державні кошти для того, щоб вчасно зібрати врожай. Тепер зібрали, будьте ласкаві віддати гроші тим, кому вони потрібніші.
Сумніви у підприємця й щодо ефективності розмов з приводу розвитку вітчизняного машинобудування:
— Можна тільки говорити «розвивати», а можна справді розвивати. Скільки років уже просторікують, — каже він. — Скільки грошей пішло. Давайте ж, покажіть машину! Мається на увазі — конкурентоспроможну. Про що говорити, якщо її немає? Про повітря? Адже з «Ланосом» вийшло. Може, вітчизняний комбайн і був би для аграріїв дешевший. Але машини немає — про що говорити?
Олександр Дьолог упевнений, що Україну, свій народ, можна нагодувати дуже дешево.
— Якщо взагалі є така потреба. Адже надлишок сільгосппродукції, — зазначає він, — просто шалений. При нормальних розкладах можна зробити так, що хлібом будемо «у сніжки грати».
А от плутанині з експортними обмеженнями зернових підприємець дивується:
— Держава, — вважає Дьолог, — має, звичайно, захищати свій ринок. Приміром, якщо озимі не вродили, це не означає, що ми повинні вивезти все зерно й без хліба сидіти. Але це, коли мова справді про захист внутрішнього ринку. А якщо це спекуляція чистої води?! Щоб в аграрія витягнути все за копійки. Немає ціни й він повинен на колінах повзати. Віддав трейдерам і зазнав збитків. А потім в уряді кажуть, які вони там добрі: «Ми ж експортні обмеження зняли!». Тільки зерно торговцями вже все задешево скуплено. Навіщо, приміром, обмежувати вивезення кукурудзи, якщо її надлишок?
А на запитання: «Чи отримують тутешні аграрії ту вигоду, на яку розраховують?» Олександр Дьолог відповідає:
— Звичайно, ні. Обман у сільському господарстві шалений. Зерно, приміром, коштує копійки. Його треба на складах перетримати, вичекати момент, продати. Та й ціни, порівняно зі світовими, програють значно. І ринку в нас як такого немає. Ринок — це що? Коли багато продають — багато купують. А хто в Україні експортує? Хто в порту? Одна компанія! І навряд чи найближчим часом буде інакше.
Харьківська область.
Фото автора.
Олександр Дьолог: «Ти можеш пролетіти на дуже великі суми. І до цього треба бути готовим. І фінансово, і морально».
Багато тракторів дісталося ще від колгоспу. Їх ремонтують, відновлюють й вони загалом влаштовують.
