Нудьгує без дзвонів і молитов Світлопільська Свято-Дмитрівська церква (Олександрійський район Кіровоградської області). Збудована в 1905 році, вона встигла послужити людям лише два десятиліття — до початку радянської колективізації. А згодом, точнісінько як храм у знаменитому романі Олеся Гончара «Собор», святиня була спаплюжена, перетворена на підсобне господарське приміщення. Служила коморою, зерносховищем, складом мінеральних добрив. Високі міцні стіни церкви залишилися без дзвіниць, віконниць, дверей, так і не почувши хорових співів... І сьогодні, коли спонсори вишукують кошти на будівництво нових храмів у різних районах Кіровоградщини, цей і досі стоїть спустошений, занімілий.
— Олександрійська єпархія намагалася знайти мецената, і їй це майже вдалося, — розповідає сільський голова Світлопілля Валентина Марчик. — Щоб оцінити майбутній обсяг робіт, сюди приїхала будівельна бригада. Оглянули, прицінилися... та й більше не повернулися. Потім з’ясувалося, що зупинили їх не прораховані витрати на реконструкцію, а той факт, що світлопільська церква — історична пам’ятка. А отже, отримати дозвіл на її відбудову — справа дуже марудна. Я чула, що тільки одне оформлення документації на роботи коштуватиме близько мільйона гривень. Тому ми вже й не сподіваємося, що над нашим селом колись лунатимуть церковні дзвони.
У змалілому за останні два десятиліття Світлопіллі сьогодні мешкає 192 особи. Це одна з найменш численних сільрад Олександрійського району. Уже десять років населений пункт не має своєї школи, а її приміщення — ровесник будівлі храму (бо також належить до переліку земських об’єктів, на повсюдне будівництво яких виділяв кошти цар Мико-
ла ІІ) — використовується, як дитячий садочок. Ще є ФАП із одним фельдшером, поштарка на півставки... І церква — історична пам’ятка, теоретично призначена для наукового вивчення та туристичного використання, а практично — докір усім нам.
— Статус «історичної пам’ятки» не повинен лунати як вирок для старої будівлі, ще міцної та готової служити людям і Богові, — каже отець Ніколай, котрий донедавна служив у Світлопіллі настоятелем. — Я говорив про цю церкву із заможними людьми. Очевидно, не хочуть клопотатися, допомагати. А без помічників нікуди. Усередині навіть сміття не прибране. Я пропонував: «Давайте хоч двері вставимо, вікна...» Та люди збайдужіли, хочуть, аби все зробилося самоплином, без їхньої участі... І це проблема не лише Світлопілля — історичні пам’ятки і напіврозвалені церкви є в Таловій Балці, Березівці...
Кіровоградська область.
Фото автора.
