Тільки рік провів на фронті Григорій Демянишин з Іллінецького району на Вінниччині. За цей короткий час отримав дві високі нагороди — медаль «За відвагу» і орден Слави.
У госпіталі був. Значить, підеш санінструктором?
19-річного хлопця з села Бджільне Теплицького району на фронт забрали одразу після визволення Вінниччини від фашистів.
— Нам навіть обмундирування не видали, — згадує ветеран. — У чому прийшов з дому, в тому й опинився на фронті. Ми були майже всі ровесники — хто на рік старший, хто молодший. І всіх нас кинули в котел під Ясси. Страшно уявити, скільки хлопців-подолян склали голови у
м’ ясорубці Яссо-Кишинівської операції! Ми не були підготовлені. Перед тим, щоправда, тиждень нам розповідали, як треба поводитися в бою, і все. Чого за тиждень можна навчитися? Фашисти пізнавали новобранців по стрижених налисо головах і по цивільному одягу. Ось так для мене почалася війна...
Опинившись у пеклі, молодий солдат Демянишин не сподівався, що залишиться живий.
— Ніхто з нас у це не вірив, — продовжує розповідати колишній фронтовик. — До свисту куль звикли, як людина звикає до всього в житті. Спочатку було дуже страшно. А тоді — свистять кулі, як оси, куди від них сховаєшся? Куля, яка має тебе вжалити, її свисту не почуєш. Так казали хлопці на фронті. Тільки це й тішило...
Рядового Демянишина в одному з боїв Яссо-Кишинівської операції дістала не куля. Його контузило після вибуху снаряду.
— Добре, що санітари підібрали і доправили в госпіталь, — каже співрозмовник. — Не всім навіть на таке щастило. За сміливість і мужність у тому бою хлопця нагородили медаллю «За відвагу».
Після закінчення лікування його направили в роту розвідки. Він мав виконувати роль санінструктора.
— Медичної освіти, звичайно, я не мав, але мені пояснили так: в госпіталі був, бачив, як працюють медики, будеш те саме робити на фронті, — продовжує Григорій Демянишин. — Це ще одна правда про війну. Бо всі вважають, якщо на полі бою — санінструктор, то це — підготовлений медик. Не завжди так було. Мій приклад підтверджує сказане.
Навіть поранених розстріляли
Їхня рота розвідки входила до складу 206-го стрілецького полку 27-ї армії. Фронтовик досі пам’ятає номер свого підрозділу. На території Австрійських Альп вони опинилися в оточенні.
— Була пізня осінь 1944-го, — згадує ветеран. — В горах стояла така холоднеча, що, вибачте на слові, під носом замерзало. У нашому загоні залишилося десять возів і на кожному по два-три поранені солдати. Мало хто вірив, що вдасться вибратися з того гірського «мішка». Особливо після того, як побачили нашу машину-полуторку. В кабіні — шофер і санінструктор. Обидва мертві. Кулі прошили їхні тіла. А в кузові — перебинтовані бійці. Їх теж не пожаліли фашисти, розстріляли всіх...
Після цього з командиром взводу прийняли рішення: перед тим, як долати частину дороги, спочатку робити розвідку. Тим самим хоч трохи убезпечили себе від ворожих засідок.
Коли дісталися до своїх, ніхто не вірив, що нам це вдалося. Шкода, що не всі поранені вижили під час тієї дуже важкої подорожі. На возі навіть по рівнині рухатися непросто, а тут — гірська місцевість? Та ще й допомогу постійно надавали пораненим. За врятовані життя солдатам під час виходу з оточення нашого земляка нагородили орденом Слави.
З Югославії до Хмільника — пішки
Війну Григорій Демянишин закінчив на кордоні з Югославією.
— Уже над рейхстагом підняли прапор Перемоги, а наш підрозділ ще продовжував вести бої з фашистським угрупованням, яке нізащо не погоджувалося здаватися і припиняти бої, — каже співрозмовник. — Навіть тоді гинули солдати. Пригадую, під час переправи через річку утворився затор на невеликому мосту. Один з бійців вирішив проїхати возом вбрід. Тільки коні ступили на берег, як пролунав вибух. Напоролися на міну. Всі, хто був на возі, загинули. Осколки дістали ще й тих, хто опинився неподалік від місця вибуху. А війна вже закінчилася...
З-під кордону з Югославією підрозділ Григорія Демянишина направили на Вінниччину.
— Не повірите, всю цю відстань ми пройшли пішки, — каже колишній солдат. — Протягом дня долали в середньому по сорок кілометрів. Так дійшли аж до Хмільника. На території нинішнього військового санаторію там стояли казарми. А якщо точніше, — тільки стіни. Все було зруйновано. Ми їх відбудовували...
Вінницька область.
На знімку: квіти колишньому фронтовику Григорію Демянишину від нинішнього покоління молоді за подаровані мирні весни.
Фото автора.