В автономному режимі

Віктор МЕХОНЦЕВ, Роман ЧЕРЬОМУХІН.

5 травня 2012 111

не завжди вдається існувати аграрному сектору економіки

Публічне акціонерне товариство «Партизан», розташоване в селі Журавлівка Сімферопольського району, є одним із лідерів у Криму за обсягами надоїв молока. Щодня до 12 тисяч літрів йде звідси переробникам.

У господарства, головою наглядової ради якого є заслужений працівник агропромислового комплексу України, нагороджений орденами «За заслуги» трьох ступенів Петро Калин , є свій племінний завод, 1700 голів великої рогатої худоби, із них 600 голів дійної череди. Голова правління ПАТ — син Петра Савелійовича, Олександр Калин .

Тутешнє молоко, за всіма показниками, — європейського рівня. Це досягалося роками завзятої, напруженої праці. До цього йшли 25 років, намагалися розбудовувати виробництво, вдосконалювати технології, всіляко поліпшувати умови праці. «Партизан» тісно співробітничає з Інститутом розведення і генетики тварин Національної академії аграрних наук. У цьому кримському господарстві сконцентровано всі зусилля, селекцію, генетику, щоб поліпшувати якість, породний склад, щоб упевненіше рухатися вперед. Більше того, тут думають і про селян — поставляють у приватний сектор молодняк: бичків і теличок.

На 2250 гектарах вирощують сою та кукурудзу на корми, на силос. Але роблять це не на продаж, а для себе. «Працюємо, що називається, в автономному режимі, створюємо свій фуражний баланс для годівлі худоби й птахів», — зазначає Петро Савелійович. Тут ефективно займаються кормовиробництвом, птахівництвом і молочним виробництвом. Але, втім, точніше буде сказати, ефективно займалися. Останнім часом ПАТ «Партизан» має серйозні проблеми: через високу собівартість продукції та велику конкуренцію, а головне — відсутність державної підтримки.

А без води — і ні туди, і ні сюди...

— Нині стає неможливо працювати в нашій галузі, — розповідає голова правління ПАТ Олександр Калин. — Якщо й раніше собівартість молока була збиткова, але за рахунок власного виробництва кормів ми могли збільшувати надої, то тепер ми не можемо конкурувати з іншими областями України. У нас, у степовому Криму, — зона ризикованого землеробства, зрошувані землі. Без зрошення не буде кормовиробництва. А нині на собівартість молока лягають додаткові витрати на воду та електроенергію за рахунок того, що ми повинні будемо утримувати ще одну насосну станцію (виходить, що за той самий літр води двічі платимо за електроенергію).

Олександр Петрович пояснює більш докладно складну ситуацію. Три насосні станції, що належать Салгірському міжрайонному управлінню водного господарства (виконавець), забезпечують аграріїв ПАТ «Партизан» (замовника) водою: №403 із проектною можливістю точки вододілу — 0,5 кубометра на секунду, №404 — 0,35 куба і №413 — 0,71 куба на секунду.

Згідно з договором, 25 числа кожного місяця замовник має подавати заявку на необхідний обсяг подачі води на наступний місяць, що є підставою для видачі рахунку на попередню оплату води та електроенергії. Цілком зрозуміло, що вчасно потрібно також і передоплату вносити виконавцеві. Вартість одного кубометра води на полив, залежно від сільськогосподарської культури, становить 6 і 13 копійок. Але з цих копійок складаються потім величезні суми.

І ось яка заковика — є ще одна насосна №401, яка, власне, і подає воду на три інші. Завжди ця, 401-ша, станція була на державній дотації. А тепер з аграріїв вимагають оплачувати й ці витрати, оскільки з бюджету коштів не виділяють.

Так, один гектарополив стає господарству в 250 гривень, а їх 7—8 поливів за сезон тобто 2000 гривень за гектар. Якщо доведеться платити за насосну станцію №401 — сума як мінімум збільшується вдвічі. І ось ще одна досить вражаюча цифра. За сезон поливу ПАТ «Партизан» споживає

7 мільйонів кубів води. Це в 20 раз більше, ніж бере цілий Сакський район. А це величезні витрати.

Закрити ферму?..

Виходить, як справедливо і з гіркотою зауважує заслужений працівник агропромислового комплексу України Петро Калин, що треба закривати ферму. Навіщо тоді було десятиліттями займатися виробництвом молока, тваринництвом? Навіщо о 4-й ранку вже бути на роботі, після 21-ї години повертатися додому, якщо можна просто посіяти сою, кукурудзу та й продавати їх, заробляючи гроші. Й у вус не дути, як мовиться.

Природне запитання: для чого ж тоді було всі минулі роки зберігати й розбудовувати виробництво, прагнучи забезпечити й жителів Криму, й усієї України якісною продукцією? Відповідь проста, як мідний п’ятак. Та саме для цього й трудилися і трудяться — щоб забезпечувати якісною продукцією, займатися виробництвом, зберігати робочі місця.

У багатьох країнах державна дотація аграріям — нормальне явище. Там прагнуть підтримувати годувальника (а інакше сільське господарство й не назвеш!). Нашій державі не потрібне тваринництво?..

Ми побували на фермі, побачили, в якій чистоті утримуються тварини, як доглядають їх, опікуються ними робітники. Порадували око чисті, впорядковані вулиці села. У всьому відчувається турбота, непідробна увага до рідного господарства. І, слово честі, прикро стало за наших селян і за ставлення до них з боку влади.

Але ж, мабуть, ПАТ «Партизан» — далеко не єдине господарство в Україні, де складається така ситуація. Ну то про яке майбутнє аграрної галузі тут можна говорити?..

Крим.