Україна: країна здорових людей чи держава спортивних дорогобудів?!

На сьогодні Україна знаходиться в соціально-економічній та демографічній ситуації, згідно з якою ми є країною з найменшою тривалістю життя серед європейських країн. Як відомо, станом на 1 січня 2012 року Україна за тривалістю життя відстає від країн Європейського Союзу на десять з половиною років (так, в Україні середня тривалість життя 68 років, а в ЄС — майже 79). А за коефіцієнтом смертності Україна — на 18-му місці серед країн світу.

В останні роки розмови і попередньої, і нинішньої влади зводилися здебільшого до необхідності стимулювання народжуваності, натомість, не велося системної роботи з оздоровлення нації, яка б призвела до покращення якості життя людини та, відповідно, зменшення смертності.

Абсолютно очевидно, що в основі стратегії розвитку України повинна стояти якість життя людини, а отже — її здоров’я та тривалість життя. Саме це має стати альфою і омегою діяльності будь-якої влади чи опозиції.

Натомість, спроба штучно придумати черговий грандіозний іміджевий проект, на моє глибоке переконання, не лише створить ситуацію нового масштабного розкрадання бюджетних коштів під час будівництва об’єктів для підготовки та проведення зимової Олімпіади, а й, що найважливіше, — віддалить від головної мети, оскільки фантастично велика кількість грошей піде на інвестування в об’єкти спортивної інфраструктури, а не в оздоровлення чи масовий спорт.

Тобто, якщо підсумувати, сьогодні державним пріоритетом повинна стати «здорова Україна», а не «олімпійська Україна». Грубо кажучи: без проведення зимової Олімпіади у 2022 році з Україною нічого поганого не станеться, а без системної політики оздоровлення громадян, особливо молодого покоління, за прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2020 року українців буде трохи більш як 43, а у 2050-му — 37 з половиною мільйонів, а чи буде кращим життя і здоров’я цих людей — питання риторичне.

Як відомо, Росія вже кілька років активно готується до проведення зимової Олімпіади в Сочі у 2014 році. Я не беруся порівнювати масштаби ВВП чи економічної потуги України та Росії, натомість, радив би почитати оцінки фахівців та експертів, які говорять про масу проблем з підготовкою сочинської Олімпіади та вже називають її найдорожчою. Варто зауважити, що, за словами експертів та російських ЗМІ, початкові оцінки затрат на неї збільшуються в геометричній прогресії. Сьогодні, в розмовах про кошти, які Росія витратить на підготовку до Олімпіади, йдеться вже не про 12 мільярдів доларів, що анонсувалися на початку робіт, чи 30, про які йшлося ще два роки тому, а про суму майже в 44 мільярди доларів (або 1,4 трильйона рублів, як пишуть російські ЗМІ). У гривневому еквіваленті це близько 352 мільярдів гривень.

Також варто врахувати, що стартово рівень інфраструктури для зимових видів спорту в Україні на порядок нижчий, ніж у Росії. Тому можна лише уявити, скільки коштів державного бюджету України буде витрачено для будівництва, а згодом — і на обслуговування об’єктів спортивної інфраструктури, більшість з яких не буде використовуватися в нашій країні після закінчення Олімпіади.

Складається враження, що ця ініціатива була напівекспромтом Президента, підкинута йому людьми, які не мають жодного уявлення про спорт та організацію міжнародних змагань такого рівня, як Олімпіада. Задум був дуже простий: показати, що «донецький» Президент Віктор Янукович шанує і поважає Галичину та готовий інвестувати великі кошти в Західну Україну, щоб збалансувати свою повагу до регіону, який його не підтримав.

Натомість, жодного системного дослідження, передовсім стану справ із зимовими видами спорту та перспективами їх розвитку в Україні ніхто не проводив і не збирається проводити.

Загальновідомо, що Україна не є країною зимових видів спорту. Якщо проаналізувати результати виступів української збірної на зимових Олімпійських іграх, то вони мають доволі сумний вигляд. За роки самостійної участі українських спортсменів у зимових Олімпійських іграх Україна виборола лише одну золоту медаль у фігурному катанні в перший рік участі. Окрім того, українці завоювали одну срібну (біатлон) та чотири бронзових (фігурне катання, біатлон) медалі. На двох із п’яти зимових Олімпіад Україна не взяла жодної медалі. Такі результати значною мірою адекватні стану справ із зимовими видами спорту.

Як відомо, на сьогодні зимова Олімпіада включає в себе сім олімпійських видів спорту, всередині яких вирізняються 15 дисциплін. І тут варто відзначити, що з них на досить високому рівні в Україні розвиваються біатлон, останнім часом — хокей, певною мірою фрістайл, фігурне катання та лижні гонки. Все, що стосується ковзанярського спорту, стрибків з трампліна, лижного двоборства, бобслею, скелетону, то можна сказати, що відставання українських спортсменів є таким великим, що навіть при фантастичному інвестуванні коштів у ці види спорту навряд чи Україна стане в них конкурентною найближчим часом. Я вже не кажу про новий вид спорту — кьорлінг, який в Україні є формою відпочинку для любителів.

З огляду на це, постає запитання: навіщо будувати, згідно з вимогами МОК, наддорогі та сучасні спортивні об’єкти для неіснуючих зимових видів спорту в Україні, якщо вони не були і, швидше за все, не стануть пріоритетами в державній політиці з питань спорту і, зрозуміло, не будуть використовуватися належним чином після Олімпіади.

Одним із дуже серйозних аргументів за проведення Олімпіади, який, на мою думку, не те що не переконливий, а й смішний, є те, що підготовка до проведення Олімпіади зчинить туристичний бум: усі поїдуть в Західну Україну, що спричинить приплив капіталу та створить велику кількість нових робочих місць.

Звичайно, варто дочекатися результатів ЄВРО, але вже сьогодні можна сказати, що футбольні вболівальники, які приїдуть на чемпіонат Європи, як не збиралися, так і не збираються ходити по музеях, театрах та відвідувати туристичні об’єкти України. Швидше за все, їх маршрути не проляжуть десь далі стадіону та пивбарів. А зважаючи на політику українського готельного бізнесу, є вірогідність, що велика кількість футбольних фанів чартерними рейсами чи автобусами після матчів повертатиметься в Польщу і житиме там. Варто також нагадати, що зимова Олімпіада завжди була на порядок менш відвідуваною, ніж футбольні Мундіалі, а тому й туристичний аргумент «за» не витримує жодної критики.

Серед прихильників, які регулярно піарять ідею проведення зимової Олімпіади в Україні, в основному чиновники, які вже рахують суми «відкатів», що можуть заробити вони, «братні» будівельні компанії і туристичний комплекс Буковель. До речі, участь туристичного курорту Буковель, що заявив про можливість залучення порядку одного мільярда доларів інвестицій, подається, як один із серйозних аргументів необхідності проведення Олімпіади.

Про важливість підтримки таких туристичних проектів, як Буковель, скажу пізніше, але навіть якщо допустити, що власники Буковеля інвестують один мільярд доларів (як вони заявили), то, виходячи, наприклад, з російського досвіду, він становитиме лише кілька відсотків від загальної суми витрат.

Якщо говорити про альтернативи розвитку регіону в контексті олімпійського проекту, то абсолютно очевидною альтернативою є створення умов для розвитку гірськолижних та туристичних курортів в Західній Україні. Досвід Буковеля показує, що такі проекти, при правильному підході влади та бажанні інвестора, можна реалізувати з мінімальними затратами для державного бюджету та максимальним позитивним результатом для регіону.

Експерти стверджують, що такого рівня курорти, як Буковель, варто було б збудувати у Львівській, Чернівецькій та Закарпатській областях. Такі проекти, які від влади вимагають лише зрозумілих правил гри для бізнесменів і витрат мінімальних коштів на транспортну інфраструктуру, можуть з лихвою вирішити всі питання, що задекларовані нібито в контексті підготовки до Олімпіади. Натомість, ще раз нагадаю, країна не вкладатиме у спортивні хмарочоси фантастичну кількість грошей.

Стосовно транспортної інфраструктури і доріг, то аргументи, що називають чиновники, в яких загораються очі при надії на освоєння мільярдних сум, розраховані або на не поінформованих, або на абсолютно безграмотних людей. Невже дороги, транспортна інфраструктура і житлово-комунальна система комунікацій в Україні будується лише під спортивні змагання, а не планово, незалежно від того, проводяться змагання чи ні? Врешті, як і автобани чи транспортні дороги, які формально будуються до ЄВРО, вже кілька десятків років стояли в плані будівництва або реконструкції як пріоритетні незалежно від того, буде ЄВРО чи ні.

Отже, якщо виходити зі стратегії оптимальних державних пріоритетів, то левова частина бюджетних коштів, запланованих на розвиток спорту, повинна йти на оздоровлення. Якщо ж йдеться про імідж, гірськолижні курорти та зимові види спорту, то, очевидно, держава могла б іміджево працювати ефективніше і з витратою мінімальних коштів, інвестуючи в ті види спорту, які є конкурентними і популярними, як мінімум, у Європі. Наприклад, біатлон. Сьогодні достатньо реконструювати олімпійську базу в Тисовці та покращити умови в центрах олімпійської підготовки на Чернігівщині й Сумщині, й Україна ближчим часом зможе приймати Чемпіонат Європи, а в перспективі — етапи Кубка світу, де наша команда має всі підстави і завойовувати медалі, і прославляти Україну.

Отож сьогодні треба зупинитися в «одобрямсі» політично-пропагандистського проекту, який не має жодних серйозних аргументів для того, щоб його реалізовувати в Україні, — Олімпіада-2022. І активно працювати, пропагувати і підтримувати передовсім оздоровлення, фізичну культуру, молоде покоління та й власне державу.