Людина, яка ніколи не лукавить

Чесно кажучи, мене завжди дивувала поведінка Володимира Литвина. Політика.

За понад двадцять років перебування у журналістиці доводилося стикатися з багатьма дійовими особами на політичній арені країни. І такої відкритої, ранимої душі, як у нього, не доводилося зустрічати.

Більшість з тих, хто осідлав владний олімп, одразу натягують на себе захисну шкаралупу і ніколи не бувають відвертими. Їх поведінка нагадує поведінку міфологічних грецьких богів. Вони не говорять, а проголошують істини і вважають себе непогрішимими. Вони ховають свої емоції і вкрай рідко бувають самими собою. І не тільки в телевізійних ефірах, а й зустрічаючись з пересічними громадянами.

Юрій Рибчинський створив мюзикл «Біла ворона». Він про француженку Жанну Д’Арк, яка стала прапором, символом боротьби французького народу з окупантами.

Мені інколи здається, не виключаю, можу помилятися, що Володимир Литвин — «біла ворона» серед українських політиків. Його душа селянської дитини, яка виросла у поліській глибинці, зберегла первородність, відчуття чужого болю і співпереживання, співчуття чужому горю.

Пишу про це, бо доводилося читати листування Володимира Литвина з людьми, які зверталися до нього зі своїми бідами, проблемами, радощами і пропозиціями. На відміну від інших українських небожителів, на ці листи Володимир Литвин відповідав особисто і його стиль легко ідентифікувати. А відтак і можна зрозуміти, що коїться в його душі, попри ті посади, які він обіймав.

Щоб не бути голослівним, процитую рядки з четвергової інформації агентства УНІАН. Його кореспондент поставив запитання про те, чи не роблять його крайнім, на що «Володимир Литвин відповів: «Я вже крайній з 2004 року. Якщо ви не хочете вникнути в те, що я кажу, то я думаю, що ви хоча б моє серце, мою душу могли почути».

Сьогодні у Володимира Литвина день народження. Вітаємо! 

І, поза всіляким сумнівом, першими його привітають батьки, до яких він прагне навідуватися, незважаючи на завантаженість справами, якомога частіше. Бо, переконаний, саме у них він черпає вміння слухати, терпіти, не приховувати емоцій. І головне — не лукавити і бути самим собою.

З інтерв’ю Володимира Литвина ЗМІ

 

«Парламентская газета» 

Про внутрішню політику

— Політика в нас має, по-перше, характер персоніфікований, і іноді ця персоніфікація нагадує хуторянство. Часто в основі політики — рефлексія на поточні проблеми, спроби запропонувати прості рецепти рішення складних питань, небажання будувати тривалу політичну лінію, прагнення отримати результат миттєво. Звідси — відсутність серйозного діалогу із суспільством, бажання потурати й догодити суспільству, прагнення сказати людям те, що вони хочуть чути в цей момент. Немає діалогу, який примушував би людей думати й робити висновки. Немає основи для прийняття осмислених рішень.

 

Про майбутні парламентські вибори

Сама виборча система не спонукає політиків займати серйозну, відповідальну позицію. Половину депутатів обиратимуть за закритими партійними списками, половину — в округах. Політики, які наважаться йти на вибори в округах, не встигнуть нав’язати суспільству відповідального діалогу. Втім, і політики до цього не готові. Та й люди стомилися, вимагають змін — сьогодні й одразу. Отже, буде нестримний потік обіцянок. Тому нині найголовніше — не допустити, щоб він прорвав нашу державну греблю.

 

Про відносини з Росією

Росія претендує на роль світового гравця й виходить із того, що, цементуючи пострадянський простір, вона може посилити свій потенціал. Росія аргументує цю позицію і політичними, і економічними розрахунками. Така позиція має право на життя. А для України важливо, з одного боку, не демонструвати непомірні ілюзії, що за слова «дружба» і «братерство» ми одержали все за так, а з другого, — не відкидати ці пропозиції, а уважно вивчати, пропонувати свої уточнення й доповнення. Тому що я переконаний, що і світ взаємозалежний, і що історія, традиції, якщо хочете, навіть стереотипи мають робити нас ближчими й зрозумілішими одне одному. Головне, щоб від цього виграла Україна, і не втратила Росія. А якщо ми виграємо разом, то впевненіше стоятимемо й взаємно посилюватимемо один одного в цьому складному й жорстокому світі.

 

Про роль парламентаріїв в україно-російських відносинах

Депутати за визначенням повинні найгостріше відчувати настрої й устремління людей, акумулювати їх у чіткі й зрозумілі формули, зокрема, й щодо нашої співпраці. Парламенти повинні «підштовхувати» уряди до пошуку нових можливостей і форм співробітництва. У цивілізованому суспільстві законодавчі органи зобов’язані демонструвати певну опозиційність до виконавчої влади, тому що в народу, представниками якого є депутати, завжди є якісь підвищені вимоги до влади. І цю місію мають виконувати народні обранці, тоді не «говоритиме вулиця», і потрясінь буде менше.

«Дело»

Про закон про ринок землі

Психологічно люди налякані можливим прийняттям закону про ринок землі. Не забувайте й про проблему можливого обезземелення й зникнення селянства як спільноти, як явища. Я впевнений, що не потрібно поспішати із прийняттям вищезгаданого закону. І взагалі, мова має йти не про ринок, а про обіг земель сільгосппризначення. Набагато важливіше чітко визначити, що робити із землею і як її використовувати.

«РІА Новини — Україна»

Про газотранспортну систему

Я виходжу з того, що газова труба має працювати й давати економічний результат. Необхідно бути прагматиками, оцінити вигоду від її використання. А для цього треба, зрештою, вже реалізувати довгограючі наміри про створення газотранспортного консорціуму. Україна зацікавлена в тому, щоб система працювала? Зацікавлена. Росія зацікавлена в тому, щоб її газ поставляли в Європу? Зацікавлена. І Європа зацікавлена в тому, щоб над нею періодично не нависала загроза замерзання? Ще як зацікавлена. ...Потрібно працювати, чітко визначивши вихідні позиції. Інакше Росія втратить ринки, а ми — трубу. А це пуповина, яка зв’язує Україну і з Росією, і з Європою.

 

«Известия в Украине»

 Про опозицію

Я з повагою ставлюся до її лідерів, але вони, на жаль, не кажуть, чого хочуть, і не пропонують свого бачення розвитку країни. Зрозуміло одне: усі хочуть влади й тільки влади. А далі що?.. А взагалі, потрібна потужна опозиція в парламенті! Коли є гарна опозиція, тому ж спікерові легше працювати. Щоправда, за однієї умови, що є аргументована альтернатива діям влади, а не просто тупе блокування. Опозиція демонструє винятковий радикалізм. Підняла на свій прапор більшовицьке гасло — хто не з нами, той проти нас. Отже, ворог. Напіввідтінки виключаються. Тільки біле або чорне. Ця спроба розділити країну на дві частини може обернутися великою бідою. Серед іншого, одержимо конфліктний парламент.

 

Про Київ

Я вважаю, що в центрі Києва потрібно заборонити будь-яке новомодне будівництво. А якщо хтось хоче будувати, то нехай збереже чи відновить за історичними зразками фасад будинку.

 

Про родину

Я все життя намагався, щоб мої діти не так гостро відчували матеріальні проблеми, які мені довелось пережити. У молодості їздив на «шабашки», «таксував», лекції читав, писав за інших, працював на п’яти роботах одразу. Думав, якщо діти нагодовані й одягнені, значить, все добре. Я жодного разу до сина в школу на батьківські збори не ходив. Потім — політика. Тому якщо б не 2006 рік, можливо, втратив би родину. Коли тобі кажуть, що ти — вождь, починаєш вірити в це, і потроху-потроху відчужуєшся й віддаляєшся від рідних. І я дякую Богові за це випадання з політики. Мене тоді дуже підтримала родина, і це зміцнило наші стосунки.

 

Про футбол

Українські футбольні команди часто грають, як мокре горить. В окремих з них на ігри виходить по одному українцеві, та й то натуралізованому. Клуби переважно зробили ставку на те, щоб швидко й за гроші домогтися успіху. Селекціонери й тренери їздять по світу, підшукують гравців. Ну привезуть вони іноземця, він адаптується, але з яким почуттям, з яким патріотичним настроєм вийде на поле? Його рідні й близькі далеко, вони можуть навіть не знати, де розташована Україна. Для кого цей легіонер гратиме? От у підсумку й виходить: якщо він у настрої, то забиває голи, а якщо ні — лежить на полі. Якщо ж йому тренер висуває претензії через перекладача, знаєте, що нерідко він відповідає: «Ідіть до мого адвоката»! Зверніть увагу на взаємини тренерів і гравців. Раніше після заміни тренер завжди дякував футболістові. А тепер вони часто один до одного навіть не підходять. Практично занедбано масовий дитячий і юнацький футбол. Є, звичайно, академії в «Шахтарі», «Динамо», «Металісті», інших клубах. Добре, звичайно, що вони цим займаються. Але це обрані школи й, отже, для обраних дітей. 

 

«Український футбол»

 Про клуб «Фортуна»

— Щодо мого захоплення футболом, — це не чутки, а багаторічна реальність. Я належу до покоління людей, яке щиро вважає футбол своєю найбільшою пристрастю.

Футбольний клуб «Фортуна» існує понад 15 років. У його лавах знайшлося місце як для видатних ветеранів київського «Динамо» (Чанов, Хлус, Ковалець), так і для пересічних громадян, бізнесменів, державних чиновників, людей різних поколінь. Для всіх нас «Фортуна» — більше ніж футбольний клуб, це дружний чоловічий колектив, спільнота справжніх друзів, приязних однодумців, для яких найкраще у футболі — щире спілкування після нього. Ми підтримуємо один одного, спільно відзначаємо дні народження членів клубу, за потреби допомагаємо у форс-мажорних ситуаціях...

Про Євро-2012

— Це реальність, і ми зобов’язані зробити все, щоб Україна не осоромилася. З одного боку, це величезний плюс для нашої держави, з другого — це і справді «прокляття», бо потрібно було за короткий термін практично з нуля провести необхідну підготовчу роботу, залучити значні фінансові ресурси з державного бюджету України. На щастя, найбільші витрати залишились у минулому році.

Нині головне — достойно провести цей грандіозний футбольний форум, а по його завершенні визначитись, як з користю для країни, у тому числі, фінансовою, використовувати відповідні об’єкти та інфраструктуру.

Перемога на турнірі з міні-футболу.

 

Під час відкриття десятої сесії Верховної Ради шостого скликання.

 

Володимир Литвин із батьками — Михайлом Климовичем та Ольгою Андріївною.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ.