Із досьє «Голосу України»

Володимир МАКЕЄНКО, народний депутат України від Партії регіонів, голова Комітету Верховної Ради з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради. Народився в 1965 році в місті Клінци Брянської області. У 1987-му закінчив Ленінградську академію цивільної авіації за фахом інженер з управління повітряним рухом, у 1992-му та 1993-му — Київський університет імені Т. Шевченка за спеціальностями економіст-менеджер і дипломатична та консульська служба. Уперше був обраний народним депутатом у 1990 році з посади диспетчера в аеропорту «Бориспіль». У 1994—1998 роках працював у Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків, в торговельно-економічній місії Посольства України в Російській Федерації, в молодіжній громадській організації, радником Прем’єр-міністра, головою правління «Укргазпромбанку». У 1998-му знову був обраний до парламенту. Одружений, має двох синів і доньку.

— Багато людей вважають, що в політику та у владу йдуть задля матеріального збагачення. Для чого прийшли ви?

— У політиці я вже 22 роки. Перше балотування в мажоритарному окрузі — мене висунув мій колектив, щоб захищати його інтереси. Для мене, 24-річного хлопця, це було несподівано. Непроста була ситуація: 1989 рік, країна вже не та, економічні зв’язки розривалися, невиплати заробітних плат, страйки. Але ми вирішили на законодавчому рівні питання, які турбували колектив, округ. І колектив досі працює спокійно, виважено, без страйків, із заробітними платами. Так починалася моя політична доля.

— А як потім стали успішним бізнесменом, банкіром, небідною людиною?

— «Успішним бізнесменом» я став ще зі студентської лави. Вантажив чемодани в аеропортах, потім — перші молодіжні госпрозрахункові підприємства, в моєму колективі працювало 450 людей. А мені було 23 роки. Згодом у мене трудилося і до шести тисяч осіб. Бути успішним бізнесменом — це насамперед брати на себе відповідальність перед людьми.

— Скільки разів вас обирали до парламенту?

— Шість. Учора знайшов у себе такий документ — дипломатичний паспорт СРСР (показує). Я його отримував ще як депутат Верховної Ради УРСР дванадцятого скликання. Хтось цього соромиться, а я — ні. Потім було перше скликання, наступні й дострокові скликання...

— Вас обирали депутатом і в окрузі, й під різними політичними стягами: СПУ, «Нашої України», а останні рази — Партії регіонів. Як відбулася зміна ваших політичних поглядів?

— Давайте додамо — ще й член КПРС. Бо, закінчуючи Академію цивільної авіації, я мав звання лейтенанта й повинен був обов’язково стати членом КПРС. Чого соромитися? Стаж, щоправда, невеликий. Я залишився такий, який був і який є, яким мене виховали мама та бабуся в Умані. Ранок починався з молитви на колінах. Я ріс у багатодітній сім’ї, четверо дітей мама ростила сама — батько помер. Змінювалася система, змінювалася країна, змінювалися погляди. Коли я вперше обирався мажоритарником, була 100-відсотково мажоритарна виборча система. Потім змінювали правила: хто під себе, хто під політичні партії чи ситуацію — парламент уже наполовину обирався за списками та за округами. Потім — 100-відсоткова партійна система. Тепер знову поміняли на змішану систему.

Я не голосував за перехід від мажоритарки до змішаної системи. І всім своїм колегам казав: сховатися під партійним прапором дуже легко, в нас лише 3 відсотки громадян — члени партій. А найважче — піти в округ, обратися, а ще важче — переобратися. Я не голосував, бо казав: життя поставить усе на свої місця. І парламент буде обиратися як мінімум за змішаною системою. Повірте мені: в наступному скликанні парламент прийме закон і вже буде знову 100-відсоткова мажоритарна система. Тому що депутат хоче відчувати себе депутатом, нести відповідальність перед округом. Не буде ані бійок, ані скарг до Регламентного комітету, бо депутат стежитиме за своїм ім’ям. Чому ми так швидко прийняли державні закони в першому скликанні? Бо всі були мажоритарниками. І я голосував не так, як комусь хотілося чи були політична доцільність або матеріальна. А так, як казали мені виборці, як відчував на зустрічах. Перед тим, як проголосувати за Декларацію про державний суверенітет 16 липня 1990 року, мав в окрузі серйозні зустрічі у великих залах на декілька тисяч людей. І ми разом думали: країна розвалилася, що робити? Голосувати за незалежну Україну чи ні? І я дуже гордий тим, що в Декларації, яка лежить у музеї Переяслав-Хмельницького, моєю рукою є правка. Я відчував дихання виборців, їхні накази.

— Ви такий переконаний мажоритарник, але ж вступили до Партії регіонів. Чому?

— І правильно зробив. Фракція Партії регіонів представляє велику частину нашої держави. Лише одна Донецька область дає 22 відсотки ВВП. Це бюджетоутворююча область, там велика кількість виборців, чому б і ні?

— Ви вступили до партії, коли вона вже була при владі?

— У мене партійний квиток №47. Про що це свідчить — 12 років тому партія тільки народилася, тільки утворювалася. А утворювалася, до речі, декількома партіями. І я бачив за цією партією майбутнє, бо там серйозні люди — керівники, які й у перебудову вистояли, і в кримінальні 90-ті на початку незалежності. У цій партії — люди конкретних дій.

— Відколи Партія регіонів прийшла до влади, в чому її сила і слабкість?

— Візьмемо такий факт — геополітичну подію Євро-2012, яка дісталася нам у спадок від попереднього Президента. Що мав зробити Ющенко перед тим, як подавати заявки на проведення Євро? Треба було полічити стадіони, готелі, дороги, чи зможе держава прийняти, чи ні. Заявку виграли — тоді треба було зібрати бізнесменів і сказати: 80 відсотків буде приватний капітал, 20 — із бюджету. А що вийшло? Ющенко пішов і треба проекти витягувати. Донецьк — приватний капітал, а Львів і Київ — державні кошти. І які! До того ж треба платити зовнішні борги, які взяли теж попередні уряд і Президент, — 16 мільярдів доларів. Відмовитися від Євро-2012 — була б ганьба на весь світ. Витягли? Сила це? І при цьому курс гривні до долара стоїть. А знаєте чому? Попередні уряд і Президент ніколи не записували у бюджеті на першій сторінці статтю — курс гривні до долара, щоб грати на курсі. А в уряді Януковича—Азарова завжди була. Відкрийте бюджет 2011-го, 2012 року: курс гривні до долара — 8 до 1.

— Курс долара стабільний, але, напевно, люди під час зустрічей вам кажуть, що жити їм стало набагато важче...

— Євро витягли? Курс зберегли? Це факти? Чи проект «таміфлю». Прем’єр їде в аеропорт зустрічати пігулки; грип, усі в масках... На кого зіграло? На перекупників ліків. Я завжди кажу: не чіпай вдову та хворого. Люди останні копійки витягали, бігли в аптеки, у вас, мабуть, і нині вдома лежить те, що тоді накупили. А тепер проаналізуйте, хто завозив ці пігулки, чому їх собівартість у Європі була 8 доларів, а у нас 80? Ми сьогодні такого не допускаємо, бо влада несе відповідальність за спокій у державі.

Дуже серйозне питання — ціна на газ. Мінус п’ять мільярдів доларів щороку з бюджету. З вашої кишені, а не з кишені тих, хто працює у владі, бо ми цього не помічаємо з нашими доходами. Попередня влада підписала контракт на десятиріччя. Вони мали право підписати будь-який контракт на будь-яку ціну на період своїх повноважень. А ставити в заставу всю державу... Як можна підписувати на 10 років? А якщо кон’юнктура нафти, газу змінюється у світі? Хто з попередників — президентів чи прем’єрів — підписав контракт більш як на рік? І ми вже два роки б’ємося, стукаємося об стіну, щоб змінити ціну, а нам кажуть — ви ж підписали контракт. Якби в бюджеті плюс ці п’ять мільярдів, соціальні питання вже давно підняли б. Кажете, що людям важко жити, — так і є. Але якби п’ять мільярдів доларів — сорок мільярдів гривень — пустити не на газ, а на соціальні потреби? А ще 35 мільярдів «з’їло» Євро.

— Щось ви футбол геть не любите.

— Не люблю. Я не проти Євро, а проти того підходу, коли попередній Президент подавав заявку. Ти ж бухгалтер, підрахуй, скільки все коштуватиме для бюджету, хто будуватиме. А то покричали, попіарилися, пішов собі тихенько, а ви знаходьте, де хочете. Ми опинилися на політичному шпагаті. На прийомі людей турбують пенсії, стипендії, комунальні послуги. Краще б спрямувати кошти сюди, а ми переплачуємо за газ.

— У парламенті ви нині очолюєте Регламентний комітет. Про порушення Регламенту розказують мало не щодня. Це невиправна ситуація?

— На жаль, так. І можу пояснити причину. Регламент Верховної Ради ми писали в першому скликанні під 100-відсоткову мажоритарну систему. Потім Регламент дошліфовувався, змінилася система на змішану, згодом на суто пропорційну — якісь статті поміняли. Тоді змінили Регламент під рішення Конституційного Суду. Сьогодні знову змішана система, і настав час написати новий Регламент і восени його прийняти. Але ввести в дію уже з новим парламентом. Бо багато статей суперечить одна одній. Регламент застарів, і Верховна Рада потребує нового Регламенту.

— Нині жваво обговорюють питання про позбавлення депутатської недоторканності, пільг. Що, на ваш погляд, потрібно залишити, від чого можна відмовитися і наскільки до цього готові самі депутати?

— Проблема депутатських пільг існувала 22 роки, з радянських часів. У мене ще є старе посвідчення, де в депутатів було передбачено... безплатний проїзд на річковому трамваї. Про цю проблему говорили в усі передвиборні кампанії всі політичні сили. А фракція Партії регіонів і нинішня парламентська більшість проголосували. Депутатських пільг уже немає. Зробили, може, не зовсім красиво — бюджетом 2012 року.

— Але це ж тільки на  рік.

— Зачекайте, ми вже привели у відповідність закон про статус народного депутата. Треба було зробити перший крок. Усі казали «за», але коли доходило до голосування — до порядку денного не потрапляло. А тепер, коли всі вийшли на передвиборну доріжку, Голова Верховної Ради правильно зробив, що поставив голосування «в пакеті». Залишилася заробітна плата депутата — хто хоче, її отримує чи перераховує на благодійність, — і безплатний проїзд територією України. Давайте вийдемо й подивимося, на яких автомобілях їздять народні депутати — це не автомобілі Верховної Ради. Навіщо фінансувати з бюджету парламентський автопарк? Хіба що для прийому іноземних делегацій. Так само із санаторіями та лікуванням. Де ви бачили депутата в українській лікарні? Одиниці. Я у «Феофанії» був у 1991 році, коли провідував колегу. Але цією лікарнею послуговуються 300 тисяч киян. Із поліклініки на Верхній мені телефонують уже років із п’ять, щоб пройшов обстеження. Я ще молодий, мені не треба. Але добре, що там є обладнання, скажімо, МРТ. Так, за гроші, але обстежитися може будь-хто. Адже не кожен може полетіти до Відня чи Цюріха.

— Ви особисто якими депутатськими пільгами скористалися?

— Жодними. Колись заселився в готель «Москва» — звільнив, готель «Київ» — звільнив, переїхав із сім’єю в службову квартиру на вулиці Прирічній — і її звільнив, там нині живе інший депутат. Якщо збираєшся залишатися в політиці — стеж за своїм ім’ям. Політика — брудна справа. Але люди люблять чистих політиків.

— Футбол не любите, а чим захоплюєтеся, крім політики?

— Люблю астрономію. Маю вдома на горищі телескоп. Як казав Ейнштейн: дві речі безмежні — людська глупота і Всесвіт. Хоча щодо другого — сумніваюся, що він безмежний. Напевно, якісь межі є, але ще не знаємо. Часто буваю в обсерваторії у Криму, спілкуюся з людьми, які там працюють і по-доброму їм заздрю, бо вони вивчають невідоме, на що відповідей не знає ніхто, бо вони ближче до розгадки, хоча теж іще дуже далеко. Політика — зрозуміла, економіка — в принципі також. Усі процеси, які відбуваються на планеті Земля — політичні, економічні, фінансові, енергетичні, — керовані. Навіть землетруси, цунамі можна спровокувати. Як і всі, процеси в парламенті не випадкові. А ось процеси, які ще незрозумілі, на які ще немає відповідей, — це цікаво. Один раз живемо, і хочеться знайти відповіді за життя.

Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.