21-річна Ольга Бортнікова (на знімку) з міста Березного — майстер спорту з важкої атлетики, срібний призер чемпіонату України, володарка багатьох інших спортивних нагород. Незвичайне захоплення, переконана дівчина, стало її покликанням і справою всього життя.

Спортом Ольга захоплювалася, відколи себе пам’ятає. Сильні духом люди завжди були її кумирами. Першим, у чому спробувала себе, стало веслування на байдарках. Заняття дівчині подобались, але через алергію на воду у ставку, де відбувалися тренування, вона змушена була їх залишити. Однак розлучатися зі спортом навіть не думала.
— Постало питання вибору, — каже Ольга. — Оскільки легких видів спорту я на люблю, то обрала важку атлетику, бо і в житті, і в спорті приваблює те, що потребує наполегливості і вольових якостей, до чого треба докладати максимальних зусиль. Для мене чим важче йти до мети, тим більшою є радість від перемоги.
Займатися важкою атлетикою у Березнівській ДЮСШ Ольга стала  майже водночас із тим, як розпочала навчання у місцевому ліцеї-інтернаті спортивного профілю. Останнє свого часу було її найбільшою мрією, проте мама була категорично проти.
— Довелося вдатися до хитрощів, — усміхається дівчина. — Я зробила пірсинг! Коли ж мама із жахом побачила його, то сказала їй, що зніму сережку тільки тоді, коли вона мене переведе зі звичайної школи до ліцею спортивного профілю. Перевела. До речі, мама завжди була проти моїх занять спортом. А про моє захоплення важкою атлетикою дізналася лише через півроку після початку тренувань. Зараз вона вже змирилася з моїм вибором, хоча все ще не в захваті від нього.
— А сама ти ніколи не шкодувала, що обрала саме цей вид спорту?
— Ні. Хоча й хвилини відчаю таки були. Перші невдачі дуже важко переживала: плакала, кидала пояс, казала, що в зал більше не зайду. До дівчини у важкій атлетиці прикута особлива увага. Уявіть: повен зал людей, всі на тебе дивляться, очікують від тебе чогось, а тут — невдача, не підняла потрібної ваги... Однак не минало й тижня, як знову поверталася до тренувань, здавалося, із ще більшим завзяттям. Хотілося таки довести, що я можу досягти потрібного результату.
Взагалі, каже Ольга, у спорті дуже важлива самодисципліна. Крім постійних наполегливих тренувань, потрібно ще й відповідного режиму харчування дотримуватися, і сну, і жодних тобі барів чи дискотек, які так полюбляють однолітки... Втім, коли досягаєш перемоги, всі ці зусилля й обмеження, зізнається дівчина, здаються просто дрібницею, в такі моменти немов крила виростають.
— Чомусь мені дуже запам’ятався чемпіонат, що відбувався у Білій Церкві. Я тоді стала першою у своїй ваговій категорії, — пригадує спортсменка. — Радісно було, що виправдала сподівання свого тренера Валерія Гладиша...
Сто кілограмів у поштовху та вісімдесят у ривку — саме цей результат є найкращим серед спортивних досягнень Ольги Бортнікової.  
При цьому сама дівчина важить трохи більше шістдесяти кілограмів. Те, що вона є фізично сильною, оточуючі по-різному сприймають: одні нормально, другі — категорично проти жінок у важкій атлетиці (це зазвичай чоловіки).
— Вони взагалі не люблять, коли жінка за них сильніша, — каже Оля. — І не лише в спорті чи щодо фізичної підготовки, а й у житті загалом — як особистість, професіонал чи просто вольова людина. Хоча трапляється й позитивна реакція.
Нині Ольга є студенткою столичного Національного університету фізичної культури і спорту. Своє майбутнє після одержання диплома про освіту пов’язує із тренерською діяльністю. А ще хоче колись відкрити власний фітнес-центр чи хоча б тренажерний зал. Щодо мрій особистих, то, як і кожна жінка, Ольга прагне у майбутньому створити сім’ю, народити дітей, звити затишне сімейне гніздечко і наповнити його любов’ю, турботою і добротою. Вона любить квіти, особливо білосніжні ромашки, і, попри фізичну витривалість та неабияку силу духу, є такою ж ніжною і світлою.
Світлана ТУБІНА, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
Фото Світлани ТУБІНОЇ.