Учора в парламенті відбулася науково-практична конференція «Українська революція 1917—1921 рр.: погляд із сьогодення» за участю Голови Верховної Ради Володимира Литвина. Також у конференції взяли участь представники Національної академії наук України, вчені.
Зокрема, В. Литвин зазначив, що соборницькі устремління українців на початку минулого століття через низку суб’єктивних і об’єктивних чинників не були втілені у життя. В сучасних дослідженнях, за його словами, ця обставина дістала широку гаму оцінок. «Справді, поразка об’єднавчих намагань, обтяжена втратою державності, дає підстави для несхвальних відгуків. Проте не звільняє від потреби об’єктивних і зважених оцінок, особливо з огляду на ті процеси, які відбуваються в нас сьогодні. Я думаю, ці причини невдач можна накладати на наше сьогодення з невеликими доповненнями й уточненнями, вони будуть майже абсолютно збігатися», — підкреслив керівник парламенту.
А директор Інституту історії НАНУ Валерій Смолій переконаний, що акцент в історичних дослідженнях революцій варто дещо змістити у бік уважнішого вивчення ролі еліт, ідейних течій. Адже саме вони задавали тон напряму суспільних змін.
Орієнтаційна невизначеність, помножена на амбітність, непрофесіоналізм політиків, за його словами, стала однією з причин поразки української революції, поступового згасання ідеї соборності у вітчизняній політичній думці. На тлі бурхливого розвитку нації і державного будівництва на руїнах російської та австро-угорської імперій Україна лишилася чи не єдиним островом, чия бездержавність була надовго закріплена. Така правда, і про неї, очевидно, треба говорити.
«На щастя, Україна відродилася, хоча для цього знадобилося майже ціле століття. А чи маємо адекватне пояснення того, що сталося на українських теренах упродовж ХХ століття? Що все-таки стало головним наслідком жовтневого перевороту в 1917 році на постімперському просторі? Чи відбувся перехід до нової якості суспільного життя після того, як Радянський Союз пішов у небуття? Чому своєрідною кармою нашої країни стала політична невизначеність та орієнтаційна роздвоєність? Якщо відповіді на ці запитання шукати в руслі впливу зовнішнього чинника і пошуку ворогів, вони ще довго залишатимуться для нас відкритими. Продуктивніше — позбутися притаманної нашій ментальності схильності до самовихвалянь, наполегливо шукати критерії історичної відповідальності вітчизняних еліт. Можливо, тоді і для сучасних політиків по-новому інтерпретований історичний досвід виявився б цікавим і корисним», — зазначив В. Смолій.
Він сподівається, що в новому багатотомному проекті історії України, який нині розробляється, вдасться реалізувати ідею соборності на оновленому методологічному фундаменті й рівні, без драматизації соціокультурних розколів. Адже саме така ідея крок за кроком руйнуватиме упередження, що існують у взаєминах умовного сходу і заходу України.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Директор Українського інституту національної пам’яті Валерій Солдатенко, директор Інституту історії України НАНУ Валерій Смолій.
