Експерт "Голосу України"
Олеся Островська-Люта — керівник проектів за напрямом «Культурне надбання» Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України», куратор сучасного мистецтва (близько десяти років), член правління Фундації «Центр сучасного мистецтва». Автор численних публікацій на художню тематику. Читала лекції в Школі мистецтва і медіа-дизайну в Цюріху, на факультеті мистецтв, дизайну та мистецької освіти в Стокгольмі. Організувала понад 80 мистецьких виставок. Створила 8 кураторських проектів. Закінчила Києво-Могилянську академію.
Куди податися: у давні професії чи ті, що лише приживаються в Україні? З другого боку, як бути, якщо диплом уже є, а хочеться чогось натхненного поза роботою? У цій рубриці «Фішка» знайомить вас із цікавинками та тенденціями ринку праці. Про кураторів сучасного мистецтва — вустами експерта.
Хто такі куратори. Як художник створює мистецький витвір, так і куратор створює виставку, як цілісність, якусь історію. Він обирає художників, дає їм майданчик для висловлювання, співпрацює з ними та мимоволі формує художній процес. Це не означає, що куратори — люди зловорожі й намагаються когось виділити. Вони дуже ображаються, коли про них кажуть «організовують виставки». Куратори створюють виставки. Дуже часто їх порівнюють із театральними режисерами. Іноді кураторам доводиться продюсувати, звітувати в бухгалтерії, шукати гроші на проект тощо. У великих індустріях усе розділено. Але в Україні іноді зліплюється в одній особі, бо явище нове. В Європі фігура куратора почала формуватися в 60-х.
Професія в Україні. З’явилася приблизно 1993 року. Тоді дуже мало людей так себе називали, але й мистецтво було значно маргінальнішим, ніж тепер. Зараз ми маємо небагато кураторів. Мені складно назвати навіть десять імен. Якщо вважати мірилом міжнародне визнання, то таких у нас немає. Перерваний розвиток кураторського покоління нерідко полягає в низьких заробітках. Як і художник, це часто стає професією для тих, кому до 30-ти. Коли більшає відповідальності, люди залежніші від заробітків. Потім приходить нове покоління молоді. Я б сказала, що зараз в Україні формується «третя хвиля» кураторів. Проте чіткого поділу між поколіннями не бачу: спливло мало часу.
Де повчитися. В Україні художня освіта — в дуже поганому стані. Не тільки для кураторів — для художників теж. За розвитком вона перебуває десь у 1950 році. Це пов’язано з радянським спадком, коли існував соцреалізм й інші форми не вивчалися. Матеріал за всі ці роки не можна так легко і швидко засвоїти. Навіть у Польщі ситуація в академії мистецтв не блискуча. Ще одна проблема — незнання мов. Соцреалізм — повноцінне мистецтво, але один метод не замінить усе. У наших академіях не вивчають ні відео, ні фотографію. А кураторська освіта — це справжня екстраваґанца на маргінесах.
У Британії й Америці академічна кураторська освіта з’явилася приблизно у 80-х. Піонери — Королівський коледж мистецтв у Лондоні й Барт Коледж під Нью-Йорком. Можна повчитися в Амстердамі, за програмою de Appel (http://www.deappel.nl/cp/, Нідерланди), Франції чи Італії. Щоправда, стипендію знайти нелегко. Загалом будь-яка гуманітарна освіта дає змогу людині бути куратором: художня критика, філософія, літературознавство тощо. Плюс проста раціональність.
Де попрактикуватися. Музеї, як-то Національний художній, Мистецький Арсенал та інші осередки, малі неприбуткові організації. Я не дуже вірю в розвиток куратора у комерційній галереї, бо там треба насамперед продавати.
Потрібні вміння та навички. Передусім — мати цікаві ідеї, свій погляд на речі, знання в якій-небудь царині. Ще — життєвий досвід, інтелектуальну сміливість, організаторський хист. Крім цього, треба вміти планувати, ставити цілі, дотримуватися дедлайнів. Це творчість у організаторських рамках. Куратор залежить від багатьох інших людей і має зробити так, щоб усі працювали разом. Корисно знати базове фінансове планування, фандрейзинг (пошук фінансів, написання грантових проектів, участь у грантових конкурсах та ін. — Авт.). Не обов’язково самому малювати картини.
Авторитети. Гаральд Зееманн (Швейцарія), Понтус Гультен (Швеція), Девід Еліотт (Великобританія, працює над ARSENALE — першим українським бієнале сучасного мистецтва, що відкриється у травні в Києві. — Авт.). Анда Ротенберг й Артур Змієвський (Польща), Віктор Мізіано (Росія), Катрін Давід (Франція) та інші. З українських я б порадила роботи об’єднання «Худрада».
Оплата праці. Куратор робить кілька виставок на рік. Отримує гонорар раз-двічі. Тому оплата має бути дуже високою, щоб жити на це 12 місяців. Якщо хтось робить виставки щодва місяці, не вірте йому. В Україні куратори не отримують такі гонорари, як деінде у світі. Така ситуація не тільки в нас. Тому часто треба мати й щоденну роботу із зарплатнею. Краще схематичну, щоб голова була вільна. Моя знайома, талановита художниця, працювала доглядачем на вокзалі. Можна працювати в музеї, галереї, іншій інституції. Незалежні куратори, визнані у світі фрілансери, так звані зірки, мають отримувати десятки тисяч доларів за виставку, щоб могли жити на ці кошти один, два чи п’ять років, поки готується виставка. В Україні гонорари у сфері мистецтва з’явилися кілька років тому. Не думаю, що хтось живе тільки на них. Мої кураторські заробітки ніколи не перевищували 500 євро. Але й художник рідко отримує вищі гонорари саме за участь у виставці.
Схема роботи над проектом. Найважливіше — чітка ідея. Потім — підбір художників. Ідея може народитися під час спілкування з митцями або бути реакцією на їхні праці. Художників не можна використовувати як ілюстрацію, це має бути співпраця, партнерство. Тоді народжується щось цілісне. Далі думаємо про бюджет, шукаємо гроші, працюємо з простором (він має «грати» з художніми роботами, не нівелювати їх). Паралельно робимо каталог. Це з’явилося в Україні нещодавно: раніше не їх видавали, щоб заощадити. Каталог — компендіум (від лат. compendіum — скорочення. — Авт.) знання, виробленого виставкою, він принципово важливий. Працюємо з пресою, документуємо проект (фото-, відеозйомка, аудіозаписи). Документація, до речі, — це мій найслабший бік: коли треба фіксувати, мені здається, що це страшенне марнославство. А за якийсь час зрозуміло, що інакше б виставка просто зникла, нічого по собі не лишивши.
Прогноз. Студенти мистецьких напрямів ще не в курсі, який ризикований шлях вони обрали. Хоча, беручи до уваги гнучкість знань, які вони отримують, може, це набагато раціональніше, ніж бути економістом, юристом чи лікарем. Тих дуже багато, не всі кваліфіковані й можуть робити тільки те, що знають. Натомість гуманітарна освіта дає набагато більше можливостей для розвитку.
Спілкувалася Аніта ГРАБСЬКА.
З виставки «Велика несподіванка» (Національний художній музей України, 2010 р.). Її артефактом є вікно, вирізане у тимчасовій стіні по центру, за яким видно приховану статую Леніна.
Фото з особистого архіву Олесі ОСТРОВСЬКОЇ-ЛЮТОЇ.
