Нещодавно студенти Горлівського педінституту іноземних мов влаштували перед центральним корпусом акцію протесту. Через п’ять днів її повторили. Що довело молодь до крайнощів?
Ректор Віктор Докашенко: «Причини надумані»
— Я був у США, після повернення потрапив на другий мітинг. На ньому були присутні як мінімум два проплачені провокатори. До слова, у США я їздив, оформивши відпустку без утримання. Проживання й харчування на місці забезпечували організатори конференції, дорогу оплачував за свій рахунок. Зазначу, я сам себе позбавив доплат за вчене звання й учений ступінь — заощаджувати доводиться на всьому.
Отож я зателефонував зі Штатів міському голові Євгенові Клепу, попросив його зустрітися з моїм заступником. Звернувшись до облдержадміністрації, горлівський голова посприяв вирішенню питання. Причина загрози відключення від електропостачання полягала в наступному. У процедурі, яка називається «закупівля товарів і послуг в одного учасника», припустилися технічної помилки. Нашим тендерним комітетом замість товару (електроенергія) предметом закупівлі була виставлена послуга з постачання електроенергії. На веб-портал Міністерства економіки та головному редактору «Вісника державних закупівель» було надіслано листи з проханням виправити помилку. На це знадобився певний час, що й створило загрозу відключень.
Коли проблему усунули, учасники протестів вхопилися за іншу інформацію — про нібито примусову сплату благодійних внесків у сумі 250 гривень зі студента. Хоча студрада ухвалила рішення про пожертвування до 50 гривень з людини. Цьому фонду три роки, але питання виникло тільки тепер. Я знаю київський ВНЗ, де цей внесок становить півтори тисячі — і нічого.
Цього року й наш спецфонд наповнено лише на одну третину, а мав би становити хоча б 50 відсотків бюджету інституту. Скарбниця вузу виявилася порожньою. Причина — відсутність першокурсників. Ми набрали всього 17 контрактників. А перший курс — це основний бюджетоутворюючий курс, у рік його набору закладається реальна собівартість навчання — але тільки на поточний навчальний рік. На навчання контрактників другого курсу відчувається до 25 відсотків дефіциту коштів, на підготовку третьокурсників не вистачає ще більшої суми. Четвертий курс контрактників для нас абсолютно збитковий. Якщо торік одна гігакалорія теплоенергії коштувала близько 700 гривень, то нині 1000—1100. Гроші на збільшення тарифів (понад 30 відсотків колишньої суми) не закладені в собівартості навчання, їх у нас немає. Держава зобов’язання по бюджетній частині виконала, іншу половину бюджету повинні наповнити ми.
Тому в січні, коли виникли труднощі з оплатою, було вирішено відправити викладачів в 10-денну безоплатну відпустку. Заощадили певну суму. Благодійні внески переказують на банківський рахунок інституту. Якби по 250 гривень перераховували, як стверджують організатори акцій, то, помноживши цю суму на 1200 студентів-бюджетників, одержимо 300 тисяч гривень. Насправді ж на банківському рахунку в нас лише 49 тисяч (дані обласної прокуратури — зібрано понад 60 тисяч гривень. — Авт.). Надходження йдуть переважно по 50 гривень. Хоча є перекази і по 250, і 500 і навіть по кілька тисяч.
Чому опинилися на мітингах студенти з Києва та Харкова, мама студентки, котра, зриваючи голос, розповідала, як погано живеться в наших гуртожитках? Але формальним приводом для студентських протестів міг бути стан гуртожитків. Останні три чи чотири роки жодної копійки на них не виділяли. Якщо при цьому й спецрахунок наш порожній, серйозних ремонтів не можна провести. Головне завдання — підтримувати гуртожитки у функціональному стані, щоб не втратити їх. У нас їх чотири, у них проживають близько 700 студентів і викладачів.
Я провів збори зі студентами, пояснив стан речей. Четвертий і п’ятий курси практично не виходили на ці акції. Їм треба скоро шукати роботу, а крикунів ніде не люблять. Якби на ці протести вийшло 2,5 тисячі осіб, а то було півтори сотні, і то — більше роззяв із сусіднього медучилища. За пару останніх років кількість студентів стаціонару скоротилася з 3,5 тисячі до двох. Хтось студентів накрутив, дезінформував — тільки цим і пояснюються акції. Я дві з половиною години доводив їхню неправоту, уже й організатори протестів пішли, а я все доводив. Ускладнює ситуацію дозвіл контрактникам платити щомісячно, але до 15 числа, інакше 1-го немає чим платити зарплату викладачам. Студенти не повинні обслуговувати політиків на вулицях, вони мають вчитися.
Студенти: «Через відключення електрики нам запропонували виселитися з гуртожитків»
12 березня головам студрад оголосили, що з 14-го припиняється подача електрики в гуртожитки. До кінця дня новину вже обговорювали студенти. Усі вже замучені «знеструмленням» навчальних корпусів: неможливо скористатися на заняттях магнітофонами та іншою технікою (без неї сучасне вивчення іноземних мов неможливе), роздрукувати підручник (навчальна література в дефіциті). У гуртожитку №3 не один рік тричі за вечір зверталися мешканці по допомогу електрика, але залишалися до ранку без електроенергії. За такого інтенсивного навчального процесу!
Студентам рекомендували на час шукати квартири. Тих, хто не потягне, адміністрація обіцяла влаштувати в гуртожитки, що не належать інституту. У сум’ятті вони кинулися плакатися в «електронну жилетку», заповнивши соціальні мережі переварюванням майбутніх переїздів. Переживання вилилися в колективний лист із розповіддю про те, як рік тому керівництво ВНЗ «ненав’язливо» порекомендувало принести особисті ноут- і нетбуки в комп’ютерний клас і залишити їх там до закінчення перевірки інституту. Написали про холод у навчальних корпусах. Виклали історію із бланками на благодійні внески в сумі 250 гривень і зразком листа на ім’я ректора з проханням прийняти пожертвування. Призначалися вони для сплати заборгованості з комунальних платежів. Але були й бланки з виправленими від руки розрахунковим рахунком і цільовим призначенням. Тих, хто розмірковує, намагається щось уточнити із цього приводу, осаджували залізним аргументом: «В інших вишах збирають по тисячі!».
Батьки: «Одна душова кабінка на півповерху, а гарячу воду влітку гріють відрами»
Мама п’ятикурсниці Світлана Шистко протягом чотирьох з половиною років домагалася заміни в гуртожитку №3 так званої вставки в електролічильник, яка за малої дозвільної спроможності відключала одну й ту саму половину гуртожитку. Нарешті, домоглася. «95 відсотків студентів, що проживають у гуртожитках, оплатили житло до кінця навчального року (по 212 гривень на місяць!), здали так звані «отработочные» суми (по 50 і по 70 гривень, на ремонт приміщень загального користування в гуртожитках), та й благодійних внесків, як сказав ректор, зібрали 49 тисяч. І попри все це всі повинні шукати нове житло? Виходить, знову потрібні кошти на переїзд і проживання?» — розмірковує Світлана Петрівна.
Мама іногородньої першокурсниці Наталя Анатоліївна стурбована тим, що на все крило поверху — одна душова кабінка для дівчат, що працює. «Вікно в кімнаті абияк утеплили. А тріщина в панелі стелі так і залишилася. Матрац, подушку, ковдру та постільну білизну діти везуть з дому. Килимки до ліжка й на підлогу — також. Інтернет треба проводити самостійно, оплачувати його підключення. Гарячої води після опалювального сезону немає: купують відра, гріють воду на кухні. Як неповнолітня дитина терміново шукала б у чужому місті житло й переїжджала туди?!» — бідкається Наталя Анатоліївна.
Непрозора «благодійність»
Прогрес молодь бачить у прозорості грошових операцій. Скільки зібрано грошей і на що їх витрачено? У разі відсутності ясності з цього питання, при посиленому тиску, негативних обставинах звістка про майбутнє переселення з гуртожитків спрацювала детонатором. Адміністрація де-факто знехтувала дитячим лепетанням. На думку учасників, тон бесіди із частиною студентів у невеликому актовому залі відповідав спілкуванню з незрілими, залежними від керівництва людьми. Порадувало повідомлення проректора Євгена Говгаленка про те, що за допомогою міського голови проблему з постачанням електрики розв’язано. Новину підтвердив і прибулий до ВНЗ градоначальник Євген Клеп. З приводу 250 гривень обов’язкових благодійних внесків проректор заперечив: мовляв, жодного тиску із приводу здавання такої суми немає.
На другу акцію студенти вийшли з безліччю плакатів. Але тим, хто був у приміщеннях на різних факультетах, куратори, викладачі, чергові й охоронці не давали приєднатися до протестувальників — просто не випускали на вулицю. Ректор вів індивідуальні зустрічі з представниками факультетів. Це повідомила проректор з міжнародних зв’язків Євгенія Білицька. Вона й порадила розходитися по корпусах, щоб в «цивілізованій» обстановці поставити запитання.
Студенти продовжували скандувати перед вікнами: «Правду!», «Ректора!». І через понад дві години доктор наук, професор Віктор Докашенко все-таки з’явився перед протестувальниками. Але дещо у карикатурний спосіб: від чорного ходу живий ланцюг майбутніх педагогів супроводжував його до тих, що зібрався перед центральним корпусом.
Лунали запитання. Але відповіді «Не компетентный», «Та підождіть!» викликали свист, сміх «збурювачів» звичного порядку. Учитель майбутніх учителів осудливо похитував головою. Чому при свідках відважні студенти не одержали на свої 10 запитань прямих, конкретних відповідей? Зокрема, з приводу неповної виплати стипендій. Керівник переконливий лише при зачинених дверях? Журналісти й громадські діячі виявилися для адміністрації вишу персонами нон ґрата: на бесіду ректора зі студентами, для спілкування з тими, хто в навчальному корпусі, їх категорично не пускали...
...Конфліктну ситуацію розслідує прокуратура, працює тут і КРУ. За дефіциту фінансування прозорість надходжень і витрати коштів, яка не раз згадується в статті, напевно, — єдиний вихід. І для того, щоб вижити, і для того, щоб не втратити довіри й поваги. Студенти й батьки бояться розправ. Але ж зрозуміло: початок протестам поклали дії адміністрації педінституту.
Горлівка
Донецької області.
Студентам запропонували виселитися з гуртожитку на час відключення електроенергії. Куди?
Фото автора.
