Були часи, коли редактор (журналіст) пробкою вилітав з посади за помилку коректора, котрий пропустив у газеті слово БреХнєв замість БреЖнєва або істЕричний з’їзд замість істОричного. Та ці помилки ніщо порівняно з лікарськими промахами, які коштують часом життя людини. Чи мають на них право слуги Гіппократа — так питання не стоїть. Всі смертні помиляються. Але в драматичній ситуації, про яку вирішив розповісти, дії лікарів важко назвати помилковими...
Хірург — людина, яка наперед умиває руки
У цьому сумному жарті, відносно нашої історії, велика частка правди. І вона в тім, що в лікарні вбили жінку, але ніхто не поніс адекватного покарання. Один з хірургів відбувся доганою, іншого — амністовано судом, третій, учений муж, як колобок від діда та баби, від відповідальності втік.
Факти, що шокують, повідомила мені Катерина Савеліївна Єфімова, мама загиблої під скальпелем 35-літньої Тетяни Галенкової. Втративши єдину дочку 13 років тому, вона в пошуках істини продовжує писати в усі інстанції, оббиває пороги можновладців. Час її не лікує, рана, завдана безталанними ескулапами, не гоїться. Біль загострюється, коли бачить байдужі фізіономії махрових бюрократів або одержує від них відписки. Зі скаргою на них вона й приїхала в черговий раз до столиці, відстояла день біля стін Кабміну й прийшла в парламентську газету «відігріти душу».
Чи можливо відновити справедливість через стільки років після трагедії? «Пам’ять про улюблену кровинушку зобов’язує», — витираючи сльози, каже Катерина Савеліївна. — Дочка не перша й не остання жертва безвідповідальних костоправів і про таких люди мають знати».
До речі
Світлана Головащенко з Кіровограда написала в «Голос України» про лихо, яке сталося в січні 2012-го з її чотирирічною онукою, котру у дитячій обласній лікарні «ледве зі світу не звели». Почалося все з дози антибіотика, введеного медсестрою лор-відділення без проби на препарат. Одразу після уколу дитина знепритомніла і прийшла до тями через півгодини завдяки тій самій переляканій медсестрі. «Жива? — запитав хірург, що запізнився. — Нічого страшного немає». Висока температура, біль у животі, блювота, понос, погані результати аналізу крові — мабуть, це «нічого страшного» приспало й головлікаря, котрий відреагував на скарги й благання мами й бабусі тільки через чотири дні... Дівчинку перевели в інфекційне відділення. З лор-лікаря й медсестри нічого взяти.
Це я зрозумів з відповіді МОЗ, отриманої на запит редакції. Комісія, яка працювала в закладі, порушень у лікуванні дитини не знайшла. Хто б сумнівався. Мама, на очах якої «лікували» дитя, відповідями медиків не задоволена. Не вірю їм і я.
«Недбалість людини в білому халаті — це гірше, ніж помилка, — пише Світлана Головащенко. — На помилках вчаться, за них каються. А тут начебто так і треба було...».
Мало бути лікарем, треба ще вміти допомогти
Так повелися й одеські хірурги. Загубили душу й ні каяття, ні прохань про прощення Катерина Єфімова не почула...
...Тетяна Галенкова працювала в міліції. У відомчій поліклініці, де обслуговувалася, розповідають про її відмінне здоров’я й фізичну підготовку. Ні на що ніколи не скаржилася. А у вересні 1999-го з’явилися болі в правому підребер’ї, жовтизна на шкірі й на білках очей... Звернулася до знайомого анестезіолога обласної клінічної лікарні (ОКЛ) з проханням знайти фахівця. Він порекомендував «досвідченого й хорошого» колегу Миколу Беспалька, завідувача хірургічного відділення у цій же установі. Той після огляду одразу, 20.09.1999 р., госпіталізував жінку з діагнозом гострий калькульозний холецистит і механічна жовтяниця. Наступного дня Беспалько призначив операцію з видалення жовчного каменю діаметром 15 мм. Але не зробив її, пояснивши, що потрібне додаткове обстеження на гепатит. Результати аналізу одержав через десять днів. Два тижні хвору медикаментозно лікував терапевт. Тетяні полегшало. Тоді Беспалько й запропонував: якщо самопочуття поліпшилося, навіщо лягати під ніж, давайте видалимо камінь сучасним апаратом. Треба відзначити, що подібні операції тоді тільки починали робити. Хірург явно чекав виходу з відпустки Дмитра Герасимова, що спеціалізувався на ендоскопічних маніпуляціях. Мабуть, рішення лікаря на черговому клінічному розборі підтримав і Володимир Грубник, завідувач кафедри місцевого медуніверситету, котрий очолював відповідно до договору між ВНЗ і ОКЛ хірургічну клініку лікарні. А думка вченого, кажуть лікарі-практики, має силу священної корови в Індії...
Хоча б як там було, Герасимов провів операцію безуспішно. «Через тиждень знову спробував видалити камінь, але й цього разу йому це не вдалося, — згадує Катерина Савеліївна. — Мені сказав, що потрібно терміново робити хірургічну операцію, ендоскопічним способом не виходить».
Добре, хірург Беспалько не захотів за допомогою скальпеля рятувати Тетяну, яка довірила йому своє життя, від болю, передоручив операцію колезі-ендоскопісту. Але чому злочинно-халатно самоусунувся від обов’язків лікаря й керівника відділення? Д. Герасимов оцінює його дії так: якби Галенкова була прооперована в період з 20 вересня по 4 жовтня, до його виходу з відпустки, не довелося б йому втручатися...
«Після моєї другої маніпуляції 11 жовтня я не зміг передати відомості Беспальку, оскільки його в лікарні не було. У нього робочий день ненормований, і йому треба було дочекатися результатів ендоскопічної маніпуляції. Розцінюю слова Беспалька про мою вину в смерті Галенкової як малодушність і прагнення перекласти відповідальність на іншого».
У свою чергу, Микола Миколайович на зустрічі з автором в ОКЛ стверджував: винні всі. «Після другої безуспішної спроби витягти камінь, яку Герасимов розпочав чомусь після 17-ї години замість дев’ятої, він відправив її в палату, а потрібно було, відповідно до посадової інструкції — у відділення інтенсивної терапії. Він не залишив хвору під наглядом чергового лікаря, не зробив необхідних призначень».
Деонтологія їм не притаманна
Отож колеги вочевидь не дружили з деонтологією, обливаючи один одного явно не лікувальними грязями. Але чи тільки їхня недбалість була причиною необережного вбивства?
«Тані стало зле хвилин через двадцять після приходу в палату, — розповідає Людмила Варецька, свідок мук жінки. — Я ввечері і вночі ходила до чергової медсестри й просила викликати лікаря, той так і не з’явився — все обмежилося уколом, який не вгамував болю. Сидіти, навіть розмовляти вона не могла. Лікар прийшов тільки після восьмої, хвору з тиском п’ятдесят на двадцять у стані шоку відправили в реанімацію».
Не подумайте, що «лікар» — це Беспалько чи Герасимов. Перший, мабуть, зранку обходив відділення на 120 ліжок (мудра голова головлікаря ОКЛ ще задовго до сьогоднішньої оптимізації медицини об’єднала три відділення в одне й поставила хірурга на чолі монстра). А Герасимов...
Д. Герасимов після вдало проваленої другої операції успішно відбув на чотириденну міжнародну конференцію хірургів-гепатологів до російського Смоленська.
Про відхід Тетяни в кращий світ він дізнався після повернення. Професорові Грубнику через добу довелось оперувати хвору, яка дихала на ладан: підняти тиск, збити температуру реаніматологам не вдалося. Асистував «досвідчений і хороший» фахівець Беспалько.
З висновку судово-медичної експертизи від 23.07.2000 р.:
«...Незважаючи на те, що лікуючим доктором був хірург Беспалько, тактику лікування хворої визначав лікар-ендоскопіст Герасимов... Важкість стану здоров’я не була адекватно оцінена Беспальком. Операція 13.10.1999 р. (Грубником) проведена обґрунтовано, однак із запізненням. Смерть Галенкової наступила від септичного шоку».
З висновку судово-медичної експертизи від 31.01.2001 р.:
«З огляду на результати проведеного 20.09.1999 р. ультразвукового дослідження, хворій необхідна була операція. Їй було потрібне не те лікування, що призначено, у т. ч. і ендоскопічні маніпуляції, а лапаротомія, яку треба було виконати негайно... Відсутність своєчасного й адекватного лікування призвело до прогресування захворювання, розвитку сепсису... Відповідно до посадової інструкції, за наслідки лікування хворого несе відповідальність лікуючий фахівець і завідувач відділення».
У хірургів, як і у водіїв, все може статися на життєвому шляху. Важливо, чи роблять вони висновки, щоб не повторити фатальної помилки.
...Читаю наказ головного лікаря ОКЛ В. Гогуленка від 24.11.1999 р. і уявляю реакцію на нього родичів, колег, знайомих, сусідів — усіх, хто знав, любив, поважав загиблих у лікарні молодих жінок — Сивак, 23 років, і Галенкової, 35 років.
«Лікареві-ендоскопісту Герасимову Д.В. за допущені ним повторні серйозні тактичні помилки при встановленні показань і виконанні ендоскопічних оперативних втручань, які спричинили важкі ускладнення й затим смерть хворих Сивак і Галенкової, низьку якість ведення медичної документації, ОГОЛОСИТИ ДОГАНУ й суворо попередити про неприпустимість повторення подібних порушень».
Миколі Беспальку керівник УКАЗАВ «на недостатній рівень організації й контролю в хірургічному відділенні».
Суди перевершили себе. «Око государеве» не помітило цього
Катерина Савеліївна стукати у двері правоохоронців почала, що називається, по гарячих слідах. Але тільки через півтора року їй повідомили, що в порушенні кримінальної справи відмовлено ще в липні 2000-го. «Перевірка проведена в повному обсязі, рішення прийнято обґрунтовано — за відсутністю будь-якого складу злочину», — запевняв постраждалу прокурор Одеси Меденцев 27 березня 2001-го.
Меденцев, схоже, не знав, що в обласній прокуратурі знайшлися професіонали, які розгледіли склад злочину й 30 березня того ж 2001-го порушили кримінальну справу за фактом необережного вбивства Т. Галенкової. Незабаром слідчий у справі В. Гайдашов порушив кримінальне переслідування стосовно Беспалька, у діях же Герасимова й Грубника складу злочину не знайшов. Катерина Єфімова це заперечує й сьогодні. «Наче Гайдашову невідомі результати двох експертиз, розбору причин смертей жінок в обллікарні», — каже. Микола Беспалько, до слова, гріх тільки на себе не бере досі, а доведення справи до суду вважає незаконним.
Про який ви суд, Миколо Миколайовичу? Прокуратура, гадаю, зробила все, щоб ви уникли покарання. Разом з обвинувальним висновком слідчий передав Феміді й подання про застосування акту амністії, у якому зазначив, що «кримінальну справу... судом може бути припинено».
Ще більше здивував Суворівський суд (суддя Олександра Лавренюк). Він спромігся за 30 хвилин засідання прийняти постанову по чотиритомній справі за відсутності потерпілої Єфімової, свідків, експертів. Не розглянувши справу по суті, не з’ясувавши, чи визнає підсудний свою провину, амністував його й навіть не сповістив про це родину померлої. Суд відбувся 15.10.2001 р., а Єфімова дізналася про нього й одержала копію постанови лише 25.06.2002 р. Оскаржила її, сподівалася на справедливе рішення апеляційної інстанції. Марно. Обласні слуги Феміди (Бондаренко, Сенатор, Джулай), обвинувач Корнишев не побачили абсурдності постанови райсуду й залишили її без зміни.
Одеса.
КОМЕНТАР ЮРИСТА
Ознайомившись з матеріалами кримінальної справи, можна з упевненістю стверджувати наступне: хоча Микола Беспалько і мав право на звільнення від покарання на підставі Закону України «Про амністію» 2001 року, амністували його з грубими порушеннями.
По-перше, суд повинен був розглянути справу по суті, винести вирок, і вже після цього, якщо б вину підсудного було доведено, прийняти рішення про звільнення його від покарання в зв’язку з амністією, як того вимагала ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу. В цій статті зазначено: якщо підсудний підпадає під амністію і це виявляється на стадії судового розгляду, «суд доводить справу до кінця і... постановляє обвинувальний вирок зі звільненням засудженого від покарання».
З протоколу судового засідання видно, що одразу після відкриття судового засідання було заслухано прокурора, який запропонував застосувати амністію, після чого суд припинив провадження у справі. Отже, замість того, щоб розглянути справу та «довести її до кінця», як того вимагав закон, суддя просто закрив її. Крім того, не «постановляє вирок» згідно зі ст. 6 КПК, а лише приймає постанову про припинення провадження.
По-друге, матері померлої, визнаній потерпілою у справі, повинні були повідомити про час і місце судового розгляду. Вищевикладене та нехтування правами потерпілої ставить під сумнів цей судовий процес.
Ярослав ГРУЩИНСЬКИЙ, кандидат юридичних наук.
Катерина Савеліївна з улюбленими онуками Ігорем та Максимом. Усі ці роки бабуся була для сиріт ангелом-хранителем.
Фото із сімейного альбому.
