Віктор Пашник іноді навідується до Кам’янця-Подільського. Як-не-як, це місто його студентської юності.
Він родом з Івано-Франківщини. Навчався в єдиній в Україні Стрітівський кобзарській школі (випуск 1999 року), коли там ще працював знаменитий Василь Литвин. Ті чотири роки в Стрітівці були й щасливими, й не дуже. Якось хтось поцупив у Віктора гроші, що дала мати. Тоді він уперше вийшов на вулицю з бандурою.
18-літній Пашник потрапив на перший у його житті фестиваль — «Червона рута» в Дніпропетровську. А далі закрутилося! З Олексою Миколайчуком удвох вигравали на «Сурмах звитяги», мали й гран-прі, брали перші місця на «Байді» (Тернопіль), «Виході на полонину» (Путила). Виборов Пашник перше місце в Донецьку на фестивалі «Україна, зоре моя», а в 2003 році святкував аж дві перемоги на «Червоній руті» в Києві — в жанрі авторської пісні та акустичної музики.
У 2004 році Віктор захопився мандрами. Україна, Росія, Середня Азія, Прибалтика. Зазвичай кобзар подорожує автостопом, так дешевше.
— Я змалку мріяв їздити з бандурою світом та співати для чужоземців, щоб почули українську пісню. Бо вона прекрасна. Я це зробив! Хіба що на Камчатці не співав!». Цікаво, що дуже популярний Пашник у Москві. «У 2009 році я цілий сезон провів на Арбаті, — каже кобзар. — За три місяці до мене ні разу ніхто зі злодіїв чи міліції з «поганими» намірами не підійшов. Казали: «Це — зірка Арбату!».
Мандрівний кобзар Шкрум (таке псевдо в Пашника) усе в дорозі. До старого Кам’янця, де, на щастя, в останні два роки з’явилися класи бандурного мистецтва в дитячих позашкільних закладах, приїхав з охотою. Сьогодні в Кам’янці, а завтра — у Львові, Харкові, Рівному... Грає він ще й на гітарі, пише авторські пісні, виконує й твори друзів-музикантів. Співає мовами, які потребують підтримки, — українською та білоруською. Деякі твори народжувалися саме в Кам’янці, в хоровому класі університету на вулиці Гагаріна, де він колись навчався.
Якось перед його виступом у школі вчителька сказала дітям, що їм співатиме справжній кобзар. «Це Тарас Шевченко?» — запитали учні. Та Віктор Пашник не претендує на схожість. Він є сам собою.
