Розкол між владою і опозицією стає дедалі відчутнішим
Це питання депутати Хмельницької обласної ради мали вирішити в контексті змін, що традиційно вносяться о цій порі до обласного бюджету. А стосувалось воно ось чого: саме півмільйона гривень було запропоновано витратити на встановлення системи синхронного перекладу в сесійній залі. Зрозуміло, що доцільність цих витрат одразу викликала негативну реакцію з боку опозиції. Адже є багато значно гостріших моментів для застосування таких коштів. Пояснення, що такий крок необхідний для того, щоб область впевненіше почувалась на шляху налагодження зв’язків з міжнародними інвесторами, було не надто переконливе. Мовні бар’єри давно не є перешкодою для плідних міжнародних стосунків. Звичайно, за кращих фінансових умов і обласні депутати, і гості (до речі, масові візити іноземців на Хмельниччину проходять не так вже й часто) змогли б дозволити такі витрати для забезпечення свого комфорту. Але думати про це тепер?
Пропозиції меншості повністю нехтують
Не хочеться нікого звинувачувати в жодних корупційних діях чи хитрих замислах, але мимоволі напрошується думка про те, що подібні роботи за бюджетні кошти замовляють тоді, коли дуже хочеться підтримати виконавців цих робіт.
А от уважно слухати, а головне — все почути, можна і без електронних тлумачів. Однак складається враження, що чіткий поділ депутатського залу на владу і опозицію зробив сторони глухими одна до другої. Можна було б все це зрозуміти, якби питання торкались лише ідеологічних розбіжностей. Однак політична глухота доходить до абсурду і робить глухими провладні структури навіть до тих проблем, що є гарячими і болючими для мешканців краю. Особливо, коли їх озвучують опозиціонери. Так, депутатом від «Свободи» був зроблений запит щодо покращення транспортного сполучення кількох приміських сіл. Більшість їх мешканців працює в обласному центрі, і їм дістатись на роботу і назад дуже проблематично, якщо маршрутка ходить з інтервалами від однієї до трьох годин. У трьох селах люди зібрали більше 1,3 тисячі підписів із проханням розібратись та допомогти. Тож, думається, не було б нічого поганого, якби депутати підтримали такий запит. Принаймні могли зробити спробу якщо не допомогти, то хоча б розібратись у ситуації. Та чомусь регіональна більшість виступила проти.
Так само вона не захотіла почути і прохання, яке прозвучало з боку опозиціонерів, про те, щоб заслухати інформацію про приватизацію обленерго. В тому, що ці події — не за горами, вже ніхто не сумнівається. То що поганого було б у тому, якби не тільки депутати, а й вся громада області дізналась, хто, на яких умовах, з якими планами на майбутнє приватизує такий важливий для життя краю об’єкт. Зауважте, мова йшла навіть не про втручання в приватизаційні процеси, а лише про бажання почути, що відбувається насправді. І чомусь знову категоричне «ні».
Подібна позиція викликає, щонайменше, здивування. Хоча б з огляду на те, що більша частина обласних депутатів-регіоналів асоціює себе з тим господарським активом, який тримає на своїх плечах економіку краю. То хто, як не вони, керівники потужних підприємств, мали б бути першими зацікавлені в оприлюдненні саме такої інформації? Адже завтра саме їм доведеться працювати і з новими власниками, і з новими тарифами...
На цю не просто дивну, а навіть абсурдну позицію, вже не зміг не зреагувати навіть голова облради Микола Дерикот, котрого ні в якому разі не запідозриш в лояльності до опозиціонерів. Тож вже після того, як більшістю була відхилена їхня пропозиція, він, наче між іншим, запропонував усе-таки послухати хоч якусь інформацію з цього питання наприкінці сесії.
До компромісів ніхто не готовий
Але що може змінити такий крихітний компроміс тоді, коли розмовляють глухий із німим? Опозиціонери не мають свого слова, бо їх — меншість, регіонали не хочуть чути, бо їх — більшість. На цьому коло замикається. І тому обговорення жодного, навіть далеко не політичного питання, а того, від вирішення якого може залежати життя і добробут мешканців області, просто не має сенсу.
Немає нічого незвичного в тому, що бюджетних коштів бракує на все, що хотілося б зробити, збудувати, купити. Завжди доводиться йти на якісь компроміси. І найбільша біда нинішньої ситуації якраз не в тому, що багатьом доведеться відмовлятись від певних бажань, а в тому, що не тільки більшість і меншість не чують одна одну, а й сама влада, гучно рапортуючи про свої перемоги, не хоче чути голосу нинішніх реалій.
Навряд чи таку позицію можна назвати не те що розумною, але хоча б прагматичною. Бо далекоглядні керманичі намагаються прислухатись навіть до найменшого шепоту невдоволення. Вони знають, якщо на нього не звертати уваги, він може перерости у громовий гуркіт незадоволення. Втім, кожен вирішує сам, кого і що хоче почути.
Але якщо обійтись без метафор і повернутись до практичних проблем синхронного перекладу, то на роздуми щодо доцільності його облаштування в депутатській залі наштовхнула ще одна подія. В області проходить міжнародна науково-практична конференція щодо інноваційних форм міжнародного регіонального співробітництва. Наміри чудові: якнайкраще презентувати економічні можливості Хмельниччини представникам Польщі, Хорватії, Румунії, Білорусі та Росії. Для гостей усе в тому ж сесійному залі без особливих клопотів був організований синхронний переклад. От тільки мовою конференції чомусь була обрана... російська. Очільники краю, як і майже всі інші українські учасники, вочевидь, вважали, що їхні виступи саме російською будуть зрозумілішими для хорватів чи румун. А при цьому більшість гостей не зреклась своєї рідної мови, навіть попри те, що вона не висувалась в рамки зазначеної робочої. Як же чути когось, коли самі себе вже перестаємо?
Хмельницький.
