Така приказка побутує на Прикарпатті, але, схоже, чиновники про неї забувають, коли треба оцінити свою роботу
У попередній публікації ми звернули увагу на падіння видобутку нафти на Івано-Франківщині. Водночас значно знизилося і виробництво електроенергії: з 16306,1 мільйона кіловат-годин до 9001,0 мільйона.
Можливо, саме через це, а ймовірніше, через прибуткову привабливість на Прикарпатті запланували побудувати на гірських річках, як повідомляли місцеві колеги, сотні міні-ГЕС. Дехто стверджує, що одна така електростанція може приносити власнику до 32 мільйонів доларів на рік.
ПРЯМА МОВА
— Я вважаю, що в частині вітро-, гідро- сонячної енергії повинні давати свої зауваження, свої пропозиції фахівці. Не політики, а фахівці. І щодо суперечки, яка розгорілася навколо Чорного Черемошу, то офіційно заявляю: на річках Чорний і Білий Черемош гідроелектро-станцій немає. Є на притоках Чорного Черемошу, притоках Білого Черемошу. На притоці Білого Черемошу — Пробійнівська, на притоці Чорного Черемошу — будівництво електро-
станції в селі Дземброня.
Я зібрав жителів села, інвесторів, працівників правоохоронних органів і дав, як голова райдержадміністрації, оцінку цьому проекту. Якщо об’єкт збудовано на 80 відсотків, то громада хіба не бачила, що робиться? Громада бачила, що він будується. Єдиний висновок: інвестор повівся по-хамськи з населенням. Це — перше питання.
Друге. Він порушив усі норми проекту. У потік не треба було кидати труби, треба було закопати біля потоку.
І третє. Інвестор не сказав громаді, що він допоможе в соціальному розвитку села. От і все. Якби він із громадою все вирішив, станцію побудували б, вона працювала і все було б у межах норми.
Щодо того, чи можна ловити форель у басейнах Чорного і Білого Черемошу. Риба занесена до Червоної книги і її ловити не можна. І ніколи Верховинський район не був рибним. Ніколи риба не годувала гуцула. Вона була так, як на Великдень кавалок ковбаси.
Про рафтінг. Так, він розвивається протягом 50 років у Верховинському районі. Це — сплав річкою на байдарках, каное і тому подібне. Він проходить практично у травневі свята, з 1 по 9 травня, коли є більше водички. Тут проводять всеукраїнські, міжнародні змагання. Але районна рада ще у квітні 2011 року запропонувала всім інвесторам переглянути проекти і не надавати дозволу на ділянці, де проводять рафтінг, а саме: від села Шибене до села Устеріки, де сходяться два Черемоши. Тобто ми про це сказали.
Я, як житель Верховинського району, бачу і певний негатив. Тому що зроблено не по-людськи, ненормально. Я бачив у Чехії, я бачив в Австрії ті самі гідроелектростанції. Там дуже приємно, все чудово. Але треба дотримуватися всіх норм. Тобто природоохоронних і норм забору води. Але, гадаю, спеціалісти дадуть свою оцінку частині цих станцій. Голова обласної державної адміністрації зупинив будівництво гідроелектростанцій дериваційних, тобто трубних, бо всі стали спеціалістами з цих питань. Фахівці дадуть свої висновки.
Але якщо суб’єкт підприємництва вклав в об’єкт в межах 8—9 мільйонів гривень, то що йому сказати, вибачай, ти вже не маєш нічого робити? А хто йому гроші поверне? Зрозуміло, хтось мусить нести відповідальність.
Крім того, доводжу до відома, що всі дозволи на початок будівництва гідроелектростанцій було видано з 2006-го по 2009 рік сільськими радами. Проходили слухання. Люди сьогодні забули, що говорили.
Я, звісно, противник того, щоб із річки забирати 70 відсотків води, а залишати 30. Я б сказав, що 70 відсотків мусить залишитися в річці. Заберіть третину собі і працюйте над цим. Але водночас має бути комплекс берегоукріплення, комплекс захисних дамб. Це все має бути в проекті. Я це бачив в Австрії у 2003 році, це дуже гарно.
Доки грім не гримне, мужик не перехреститься?
Не дивно, що саме нині виникло чимало дискусій і суперечок довкола їх будівництва. Пройшли сюжети по телебаченню, з’явилася низка резонансних публікацій, врешті, зреагувала й обласна влада. Голова обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк видав розпорядження про зупинення будівництва міні-ГЕС на малих річках.
Зрозуміло, хотілося самим розібратися, чи справді ці енергетичні об’єкти шкідливі для природи? Отож і вирушили у Верховинський район, де й зводять скандальні електростанції.
Не будемо зупинятися на подробицях нашого маршруту до районного центру. Ще більше вразила поїздка до села Дземброня, але про неї пізніше, оскільки це тема, яка стосується передусім ліквідації наслідків двох повеней — 2008-го і 2010 року.
Урешті-решт нам таки вдалося дістатися до місця будівництва міні-гідроелектростанції. Біля гамірливого потічка стоїть недобудоване приміщення, де, швидше за все, й вироблятимуть електро-енергію, а до нього чорними зміями, схожими на знаменитого Боа Констріктора (міфічний ненажерливий карпатський змій. — Авт.), тягнуться труби діаметром до сорока сантиметрів. Вони недбало розкидані на річковому камінні вздовж русла. Є ділянки, де труби зварено, а є, де вони просто лежать: яка на березі, яка в потічку.
У селі Бистрець навідуємося до сільської ради, оскільки саме тут видавався дозвіл на будівництво міні-ГЕС. Секретар сільради Галина Хімчак, яка, щоправда, працює на цій посаді не так уже й давно, розповідає, що і громадські обговорення проводили, і приїжджав інвестор та показував фотографії, на яких було зображено аналогічні об’єкти в Австрійських Альпах.
До розмови приєднуються місцеві жіночки, які дивуються, що земляки здійняли таку бучу на всю країну. Нарешті одна не витримує і каже: «Доки інвестор їм давав гроші, доти можна було будувати. Як перестав платити — так і здійняли галас».
А галасу справді вистачає. І про те, що пересохнуть річки Чорний і Білий Черемош, які забудують міні-гідроелектро-
станціями, і про те, що в колодязях у селян пропаде вода, і що не буде де займатися рафтінгом, і, врешті, найстрашніший аргумент: мовляв, зникне знаменита карпатська, або райдужна, форель.
Напевне, варто дослухатися до слів голови райдержадміністрації. Бо правильно покладені труби на бетонних підпірках уздовж потічка могли б слугувати водночас своєрідними відбійниками, які зупиняли б каміння чи гілляччя, а то й дерева, які, скочуючись гірськими схилами, завдають руслу не менше шкоди, аніж міні-ГЕС. Тобто, за великим рахунком, головне — потрібен постійний нагляд за тим, як ведеться спорудження таких об’єктів. І в цьому разі є запитання не лише до районної, а й до обласної влади.
Бо лише після низки публікацій у засобах масової інформації, спричинених позицією розгніваних горян, і з’явилося згадане рішення голови ОДА про зупинення будівництва.
Уже після нашого від’їзду із Прикарпаття з ініціативи голови обласної ради Олександра Сича відбулося виїзне засідання постійної комісії облради з питань екології, раціонального природокористування, рекреації та розвитку туризму. Вона прийняла низку рекомендацій. Зокрема, щодо проведення експертизи екологічної безпеки під час реалізації національного проекту «Енергія природи», врахувавши зменшення водності гірських річок, перевірки якості води до водозабору Пробійнівської міні-ГЕС (зауважимо: вона вже діє понад рік) та на виході з гідроелектростанції. Окрім цього, низка рекомендацій стосувалася й будівництва міні-ГЕС на Дземброні, про яке ми писали вище.
Але постає запитання: а що робила обласна влада раніше? Мовчки спостерігала? Тим паче що дозволи на будівництво малих гідроелектростанцій чинні від семи до трьох років. Схоже, в цій ситуації яскраво підтвердилась народна мудрість: доки грім не гримне, мужик не перехреститься.
Вівці, мої, вівці...
Це рядки з пісні, яка в шістдесяті роки минулого століття була доволі популярна. Звучала вона гарно і велично. Й особливо вражали рядки: «Хто ж вас буде пасти, як мене не стане, гей, гей, як мене не стане...».
Не знаємо, як із пастухами, а от із вівцями на Прикарпатті таки виникла проблема.
Прилавки магазинів (і не тільки в обласному центрі) рясніють широким асортиментом м’ясних, ковбасних і молочних продуктів. Багато хто натякає, що такого достатку в радянські часи ніхто не спостерігав. І все ж...
А а яка сировина використовується для цього достатку? Звідки? Тим паче єдине, в чому плюсує область, — птиця.
Водночас дивує, як чиновники реагують на деякі факти. Скажімо, в Городенківському районі селяни обурені діями заготівельника молока. Він, як з’ясувалося в розмові з одним із керівників сільськогосподарської галузі області, кілька місяців платив готівкою селянам за здане молоко, а потім припинив це робити, обіцяв, що розрахується згодом. Однак не розрахувався і перебрався в інший район, де також дурить легковірних господарів корівок, які раді живій копійчині.
— Чому ж вони перед тим, як здавати молоко, не порадилися із владою? Чому не уклали з ним угоду? — обурювався в розмові з нами чиновник.
А в нас з’явилися інші запитання. Де підприємець бере готівку? А чому місцева влада закривала очі на таку підприємницьку діяльність? Куди дивилися податківці, доблесні правоохоронці? Чому спокійно спостерігають за діями цього підприємця в сусідньому районі? Адже його діяльність підпадає під кілька статей Кримінального кодексу. Невже хтось прикриває його «підприємницькі» махінації? Хто?
Чиновник обурювався тим, що на засіданні Кабінету Міністрів розкритикували область за стан молочного поголів’я, і доводив, що на Прикарпатті краща ситуація, ніж у середньому в Україні. Критикував попередників за те, що розвалили великотоварне виробництво. Хоча й визнав, що потрібно щось робити, бо далі відступати нікуди.
Він зазначив, що в області є власники сільськогосподарських угідь, які обробляють до восьми тисяч гектарів. І водночас зауважив, що треба розвивати тваринництво, бо без органічних добрив земля окислиться й родитиме лише кукіль.
Обласна держадміністрація вирішила щотижня заслуховувати райони про те, як іде розвиток молочного скотарства в господарствах, де обробляють дві і більше тисяч гектарів землі, скільки завезено голів ВРХ тощо. Схоже, якби не було засідання уряду, ніхто в області про такі кроки і не думав би.
Водночас не може бути так, що молочні підприємства оббирають селян до останньої нитки. Адже за літр молока нині їм платять менше, ніж коштує літрова пляшка води в магазині. А з нього ж виробляють безліч різноманітної продукції, яка й приносить власникам молокозаводів надприбутки. То, може, місцевій владі, і не тільки івано-франківській, варто подумати, як загнуздати їхній фінансовий апетит і врешті повернутися обличчям до трудівників, а не жирувати на їхній праці.
А що думають селяни?
Вони лише розводять руками і відповідають на неправомірні дії зажерливих ділків відмовою вирощувати тварин. Ідеться, зокрема, про ВРХ, бо свинарство та птахівництво розвиваються на Прикарпатті відносно активно. Лише торік поголів’я великої рогатої худоби зменшилося на 3,3 тисячі. А за два місяці 2012-го череда «схудла» ще на три з половиною відсотка. Надто скоротилося число корів на селянських подвір’ях, що потягнуло регіон на передостаннє місце в країні...
...У селі Пасічна, що в Надвірнянському районі, мешкають 6247 осіб. В їхніх дворах утримується 960 голів ВРХ, 493 свині, 61 вівця, 90 кіз, гусей і курей ніхто не рахував. Навколо гірського села — десятки гектарів пасовиськ. Коси траву і вигодовуй худобу для себе та на продаж.
— Не хочуть земляки цим займатися, невигідно, — констатує сільський голова Василь Михайлюк. — Щоб заготувати сіно на зиму, треба піднятися ген-ген високо, скосити, висушити, привезти до хати. Скільки сил і коштів витрачається — знають справжні ґазди. А їх дедалі менше: старі люди не можуть, а молоді не хочуть мати мороки.
Серед молодих — секретар сільради. Він тримає із рогатих лише двох кіз...
Вуйко Степан, який охоче спілкувався з журналістами, протягом року вигодував дебелого бика і продав його посередникам аж за півтори тисячі гривень. Хто за такий дохід рватиме жили?
Пані Марія вважає, що корів можна утримувати, «якщо в сім’ї є хлопи». Без чоловіків — це непосильна праця.
Коли зайшла мова про державну підтримку селян, сивовусий гуцул лише посміхнувся: «Не віримо в ці ігри. Кажуть, здавайте м’ясо і вам відшкодують. А можна навпаки? Дайте сім’ї певні кошти на придбання телятка, кормів, а потім отримайте кінцевий продукт».
Держава закликає: вигодуйте п’ять корів і ми компенсуємо вам вартість доїльного апарата. А чому б не забезпечити сім’ю цим апаратом одразу, а потім за відповідною угодою отримати від неї певну продукцію? Селянин не обдурить, а ось від держави стільки наслухалися обіцянок...
За даними голови Надвірнянської РДА Володимира Калічка, в 13 селах району 30 сімей утримують по 3—6 корів і биків...
...А тепер знову, як мовиться, про наших баранів. Здавалося б, сама природа краю зобов’язує думати про розвиток цієї галузі. Тим паче що вівці — це і шерсть, і молоко, і м’ясо. А місцева бринза — неперевершений делікатес. Однак...
У Верховинському районі в радянські часи було 40—45 тисяч голів овець. Нині — лише три тисячі. Не дивно, що свято, яке приурочувалося до виходу гуцулів на полонину, сьогодні має іншу назву — «Полонинське літо». Голова райдержадміністрації Василь Гондурак сподівається, що цього року додасться ще півтори тисячі голів, а кожного наступного — від 500 до 700 голів овець. Скільки треба років, щоб відновити поголів’я, яке було раніше, легко полічити. Однак не можна не погодитися з керівником виконавчої влади району: не буде попиту на продукцію — ніхто не триматиме худобу собі у збиток. Отож, напевно, варто обласній і районній владі подумати, де знайти ринки збуту для селян.
Про дороги і не тільки
У Росії кажуть: є дві біди — дурні та дороги. Дурнів ми не зустрічали А от дороги...
Дороги повсякчас нагадували знамените висловлювання наших сусідів. Зізнаємося: коли нарешті дісталися до Верховини, то не стрималися...
— У нас таке враження, що цивілізація закінчується за Ворохтою, — сказали Василеві Гондураку. Наше зізнання трохи шокувало його, і він почав цілком серйозно переконувати, що це не так.
Його зрозуміти можна, бо Верховинський район — це, якщо сказати чесно, український Клондайк. Але золото тут не в копальнях, а в природі. Недаремно в XІX—XX століттях, коли Україна була розділена кордонами інших країн, сюди, до Криворівні, приїжджали Іван Франко, Леся Українка і Михайло Коцюбинський. І не тільки вони. Але, найголовніше, саме тут «східняк» Михайло Коцюбинський записав багато розповідей гуцулів, які лягли в основу його знаменитої повісті «Тіні забутих предків». А фільм геніального вірменина Сергія Параджанова, знятий за цією повістю, увійшов у двадцятку найгеніальніших фільмів XX століття.
У Верховинському районі свято бережуть пам’ять про визначних українців. У Криворівні є музей-садиба Івана Франка, у Верховині — колиба, яка зіграла свою роль у стрічці «Тіні забутих предків». Вона так і називається — «Музей фільму «Тіні забутих предків»...
Недаремно голова обласної ради Олександр Сич переконаний: Прикарпаття має всі шанси стати туристичною меккою країни.
Але на цьому ми зупиняємося, бо невідомо, як далі продовжувати. Так, дикий гірський туризм — це цікаво. Але до гір треба ще добратися. Поїзди по коліях, прокладених іще за часів Франца Йосифа, довезуть до Яремчі і Ворохти. А далі як? Невже у світі так багато екстремалів?
Коли ми їхали до Дземброні, назустріч нам рухався «уазик» прикордонників. Ми заледве розминулися з ним, дякуючи Богові і майстерності нашого водія. Схоже спостерігалося і коли поверталися. Тільки назустріч нам уже їхав лісовоз...
І тут потрібно визнати: це — не вина місцевої влади, а її біда. По-перше, сьогодні транспортного збору, за рахунок якого місцева влада могла будувати дороги, не існує. Його включили у вартість бензину. На жаль, механізму розподілу цього збору держава так і не виробила. Відтак треба їхати до Києва з простягнутою рукою. Але це ще півбіди...
Держава й досі не виділила коштів, які потрібні Івано-Франківщині для ліквідації наслідків повеней 2008-го та 2010 року. А це знищені дороги, мости, береги...
Нині виношують ідею проведення зимових Олімпійських ігор у Карпатах, зокрема на Івано-Франківщині. Сама по собі ідея хороша. Бо, можливо, тоді заодно і проблему з дорогами розв’яжуть. Та чи не набридне прикарпатцям чекати?
Один з авторів добре пам’ятає, як їхав тутешніми дорогами у 1965 році в піонерський табір. Нинішні не йдуть у жодне порівняння з тими, ще австрійськими дорогами...
То, може, спочатку впоратися з наслідками двох стихій, відремонтувати мости, дороги, а вже потім скликати гостей з усього світу?
Андрій НЕСТЕРЕНКО (фото).
