Ходіння по горизонталі

У першому кварталі підприємства країни виконали будівельних робіт на 9,7 мільярда гривень — навіть такий мізер у порівняльних цінах становить лишень 97,3 відсотка від обсягів будівництва за цей період торік. Показово, що у структурі загальних обсягів дедалі зменшується частка новобудов, реконструйованих і технічно переобладнаних споруд. Причини зрозумілі. Після п’яти років докризового будівельного буму, від осені 2008-го, галузь охопила кількарічна криза. Інвестори підраховують щорічні збитки, будівельники шукають підробітки, громадяни очікують на відновлення іпотечного кредитування за розумними ставками. Хтось із експертів підрахував, скільки треба працювати для купівлі двокімнатної квартири, якщо на це відкладати геть усю зарплату. Зважаючи на її середні розміри і нинішні ціни квадратного метра, киянину знадобиться 14,5 року, одеситу — 19,8, львів’янину — 23. А якщо збирати на віп-квартиру, то довелося б жити без зарплати 110 років, 47,5 і 50 років відповідно. Отже, житлове будівництво загальмовано низькими цінами на нерухомість для його творців і водночас неприйнятними — для потенційних новоселів. І нинішній рік не змінить ситуації, бо передумовою для цього має стати відновлення динаміки стабільного економічного зростання. Воно для нас тісно пов’язане: а) зі стабільністю на міжнародних зовнішніх ринках; б) зі здатністю жити по закону і статках; в) з розумінням простої житейської мудрості, що будь-яка владна вертикаль спирається на суспільну горизонталь. Підписані Президентом країни зміни до держбюджету-2012 вказують на те, що таке розуміння є, горизонталь нібито підбадьорили. Але одного цього замало, ще потрібні реалістичні джерела доходів бюджету, яких явно бракує.

Нацбанк визнав за необхідне нагадати, що в останньому кварталі минулого року дефіцит бюджету зріс майже до 20 мільярдів гривень, дефіцитними також виявилися всі регіональні бюджети. Головним джерелом погашення бюджетного дефіциту торік, нагадаю, були державні запозичення на внутрішньому ринку — в Європі не позичали. Державний і гарантований державою борг країни на старті нового року становив 473,1 мільярда гривень, або 36 відсотків від ВВП. Це не смертельно, якби ми не накопичували борги значно швидше, ніж нарощуємо темпи економічного зростання, і не покривали ними старі борги. І якби це не лягало адекватним тягарем на загальнодержавний баланс доходів і видатків. Поза тим без гальм — не поїдеш. Ми ще не їдемо, але вже пересуваємося. Державна іпотечна установа в першому кварталі видала 160 кредитів на 42 мільйони гривень під 15 відсотків річних на 30 років. Бодай хтось зекономить на зарплаті!

У центрі інформаційного простору, однак, стояв той, хто на «сірниках» не заощаджує і не звертає уваги на «гальма». Компанія DTEK Holdіngs Ltd, підконтрольна бізнесмену Рінату Ахметову, виклала 660 мільйонів 100 тисяч гривень за 50 відсотків ПАТ «Дніпрообленерго», яке освітлює Дніпропетровщину. Хтось підрахував, що електродроту станції вистачить для того, щоб підперезати українські кордони більш як 8 разів, одне слово, «Дніпрообленерго» — це світоч для понад 40 тисяч підприємств і 1,5 мільйона побутових споживачів. Експерти навперейми сперечаються — дорого чи дешево продала держава компанію? Як на мене, ніхто не скаже з двох причин. По-перше, акції компанії котируються у значному діапазоні, по-друге, ще те питання, хто кому більше потрібен: ПАТ — ДТЕКу чи навпаки? Адже не секрет, що мережі «Дніпрообленерго» потребують такого значного обсягу капіталовкладень для модернізації, якими володіє тільки ДТЕК. Власне, і цей приватизаційний конкурс зворушив своєю театральністю — роль зацікавленого торговця з ДТЕК виконувало те саме ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання», яке «підсобило» й на конкурсі з продажу акцій «Донецькобленерго». Поза тим усі сторони задоволені, в тому числі й уряд, який одержав у бюджет за три місяці від приватизації 4,085 мільярда гривень доходу. Фонд держмайна вже став рекордсменом зі швидкості розподілу енергетичних активів у приватні руки, дякуючи високим цінам на газ.

Але промисловість високі ціни на нафту і газ мало не зупинили у своєму розвитку. За даними Держстату, в першому кварталі зростання промвиробництва уповільнилося до 0,9 відсотка. Прем’єр-міністр Микола Азаров на засіданні уряду чимало правильних слів сказав про шкідливість самолікування, через що фармакологічний ринок видається йому «диким лісом». До слова, не тільки йому. І це справедливо. Прем’єр-міністр логічно зазначає, що коли покладатися на самолікування, то не варто скаржитися, що ліки не діють. А хіба не самолікуванням займалися останні 2—3 роки наші будівництво і промисловість? Мало того, в промисловості вже практикують лікування здорових, тільки тут ескулапів підміняють судові виконавці, колектори і рейдери.

А на будівництво звертали увагу через призму підготовки до Євро-2012, розбудову стратегічно важливих інфраструктурних об’єктів, що, з одного боку, тішило самолюбство інвесторів, а з другого — заганяло боргову проблему вглиб. Не випадково поправками до держбюджету законодавці збільшили обсяг надання державних гарантій з 5 до 15 мільярдів гривень. Новий держбюджет припускає, що такі гарантії можуть надаватися під запозичення на реалізацію проекту будівництва автомагістралі через Дніпро в Запоріжжі, на покриття зобов’язань перед інвесторами за введення в дію концесійних, інвестиційних, інфраструктурних та інших проектів, що мають стратегічне значення. То виходить, що капітальне будівництво на селі, модернізація спрацьованих основних фондів у промисловості знову відкладаються до кращих часів? Звісно, за два місяці до початку Євро-2012 говорити про це запізно, міський голова столиці вже сповістив про 700 мільйонів гривень на опоряджувальні роботи прибудинкових територій і будівельних об’єктів. Але про будівництво і модернізацію, як стратегічні завдання, балакали чимало років поспіль, та ба — забалакали.

Цього тижня під Кабінетом Міністрів їздили по колу таксисти. Вони вимагали, вдумайтеся, урегулювання таксомоторних перевезень, якими з минулого року переймається робоча група при КДМА! Протестували проти обмеженого представництва у цій групі, вимагали її розпуску за «пожежні» (приурочені до Євро-2012) ініціативи. Більшість із них (щодо перефарбування, класності, вартості проїзду тощо) скидалися на нісенітниці. Одне це вказувало, що відповідальність за моторизований протест мають узяти на себе передусім організатори комісії, яка не розв’язала проблеми, а зробила її конфліктною. Здається, що і країна їде по колу в очікуванні висновків робочої комісії.