А кіт ковбаску уминає...

Молодець, пані Писанська! Знову порушила кричущу тему, подивившись на проблему незашореним поглядом. Утім, це лише літературний штамп: «Порушила тему». Брила, скиба, занедбане поле — такі великі, що здолати їх, зрушити, викорчувати будяк одній людині неможливо. Ні, це не «чиряк», бо його виріже хірург, або він сам прорве, і людина зцілиться. Це — цироз, проказа, саркома...

Не буду говорити про «героїв нашого часу», але «героїнею» є вже, звісно, не селянка, не молоденька робітниця (фабрик-заводів майже не залишилося!). І навіть не численна армія реалізаторів, а «модель», про кар’єру якої мріє мало не кожне дівчисько. У гіршому разі, телеведуча, бодай новин.

Що сказати? Справді, складається враження, що в редакціях деяких каналів — самі ледарі й дармоїди. Адже навіть невеликий сюжет, скажімо, про робітничі будні звичайного трудівника потребує чималих зусиль. Простіше ж дати в ефір міліцейське зведення! І при цьому щораз  незворушно сповіщати: «Я працюю для вас!». Як у старому анекдоті: «Якщо ви так працюєте, то як же ви відпочиваєте?».

Або: у країні, де блукає і гине незліченна кількість бомжів (минула люта зима показала), а мільйони, що мають якийсь дах над головою, місяцями не споживають м’яса, сметани, яєць тощо, на кожному телеканалі — численні кулінарні шоу з різними «зірками».

Часом, дивлячись у «телеящик», ловиш себе на думці: нормальних людей з нормальними, у тому числі, й фізіологічними функціями, не залишилося. Поголовна сексуальна заклопотаність, що її можна пробачити вугруватим молодикам (минеться з прищами),  імпотентам (гаразд, нехай хоч поговорять, якщо інакше не виходить). Або: програми на кшталт світського, козирного та іншого «зоряного» життя вражають відвертою безсоромністю на тлі іншої, злиденної, але набагато більшої частини країни.

Майте совість, добродії! Утім, про це кілька років тому ви вже писали, пані Писанська. Не допомогло! А кіт ковбаску уминає, та уминає. І добре уминає... Та час від часу проливає крокодилячі сльози. А юні злиденні дівчатка, наслухавшись і надивившись усього цього на різних каналах, летять, як метелики на полум’я, і згоряють. Чи не занадто висока ціна за міраж легкого життя, за дурість?

Пригадується фрагмент із телешоу популярного телеведучого, показаного десь на самому початку уваги суспільства до цієї конкретної сумної історії. Здивувало. Один опозиційний депутат, голова, начебто, досить солідної партії, довірливо спілкуючись із (ну дуже діловою й авангардною) депутаткою, розповів, як вони перші почали «розкручувати» цю справу, оприлюднювати її. Такий собі крайній цинізм, витончено замаскований під шляхетність опозиціонера. Так, так, це — теж частий гість на наших екранах: цинізм, замаскований під шляхетність...

І ще: адвокат, з піною біля рота, який намагається переконати тисячі українців (що туляться в «хрущобах», а то й у брудних гуртожитках, в аварійних будинках, які розповзаються по швах, — телебачення рясніє цими «картинками»), що помістити ВІП-ув’язненого в камеру з мікрохвильовкою та іншими індивідуальними зручностями — це катування. Напевно, йому не довелося почути презирливо-скептичне людей по той бік екрана: «Мені б таку квартиру, як ця камера!»?

А ще згадується Достоєвський Ф. М., і запитання одного із братів Карамазових: «То хто вбив?» і відповідь: «Та ви й убили...»

Отож судити вбивць Оксани Макар? Так, безжалісно! Судити негідників, що порушили Кримінальний кодекс. Але одночасно судити й інших. Судом честі, судом моралі, судом людської совісті. Гріх за її вбивство лежить на всьому суспільстві.

Бердянськ

Запорізької області.

Коли лист нашої читачки готувався до друку, ГУ МВС України повідомило про завершення розслідування справи Оксани Макар: матеріали передадуть до суду.

Тим часом в Інтернеті та деяких ЗМІ з’явилася інформація: прихильники миколаївських ґвалтівників організували рух на їх... підтримку та зібрали вже 100 тис. грн. — на адвоката. Один з активістів «руху» повідомив: збір коштів почався одразу після того, як були закриті групи, присвячені «альтернативній» думці про те, що сталося. «Розумієте, громаді нав’язують хибні цінності, повій звеличують до рівня героїв нації, ховають на VІP-місцях, а родини інакодумців публічно цькують», заявив він. Та пообіцяв «з усією жорстокістю викорчовувати «неповноцінних», а насамперед повій, через яких постраждали пацани».

Таки не «чиряк», як пише наша читачка, а проказа? «Пивне покоління» уже підросло? Це воно на форумах співчуває миколаївським «героям» і захоплюється ними: «Правильно вчинили з дівкою, котра хотіла їх розвести на гроші»? Вони називають себе «хедхантерами» та пропагують очищення суспільства від наркоманів, бомжів, повій, «кольорових». Навряд чи такі зупиняться на цьому. А завтра — від тих, хто думає інакше?

У відгуках на кореспонденцію «Голосу України» «Сталося. Але чи той «чиряк» прорвало?» хоч і небагато, але є листи від читачів, котрі співчувають не так Оксані, як її мучителям: «Вона була повією, то до чого тут  сексуальне насилля? Кореспондент повинен не так звинувачувати хлопців, як показувати, що буває з такими дівчатами і до чого це призводить. А журналісти, і не тільки «Голосу», із жінки легкої поведінки зробили мало не святу. За скоєне злочинців слід карати, але й з нероби та повії, яка захотіла легкого життя, не ліпіть образ героїні. З другого боку, хіба стала б вона коли-небудь повноцінною громадянкою?», — запитує Микола Васильович з Одеської області.

Не можу погодитися з таким висновком, бо миколаївські негідники знущалися не з повії, а з людини. Як і з тим, що, позбувшись таких, як покійна, суспільство стане здоровим. Тим паче що людство це вже «проходило»: нацисти в такий спосіб намагалися очиститися — спочатку від убогих, інвалідів, людей з іншою сексуальною орієнтацією, а потім від євреїв, циган, слов’ян...

Дискусія триває. Запрошуємо до розмови всіх, кому не байдужа ця тема.