Прийшов, побачив... наслідив*

Отримавши інформацію з перших рук, я зустрівся з паном Проценком. Розмова в присутності Юрія Іванчука відбувалася нервово і неконструктивно. Відповідей на конкретні запитання від Володимира Олександровича я фактично не почув.

Іванчук же натхненно ділився грандіозними планами перебудови ринку на користь торгового люду і покупців. От тільки б депутати міськради дозволили викупити землю, казав. Зізнався, що мало робиться з благоустрою, бо ділянка не їхня.

Розмова стала ще менш продуктивною, коли до кімнати увійшли дві жінки. Сказати, що поводилися господарки надто емоційно — нічого не сказати. Утім, я усвідомлював, що знаходжуся не серед поміркованих дипломатів, а на базарі.

Олена Проценко скаржилася, що є люди, які заважають працювати і поповнювати бюджет. На ринку лад і суцільно чесні, прозорі відносини — перевіряльники та правоохоронці не знаходять порушень. 

Галина Лук’яненко, керівник «Привокзального», упевнено відкидала претензії до адміністрації та засновників. Усі разом вони дружно намагалися звинуватити автора в його упередженості.

Як аргумент надали протокол зборів підприємців від 27. ХІ.2010 р., на яких, мовляв, дирекція отримала повну підтримку. Документ одразу викликав запитання. Якщо вірити протоколу, у зібранні взяли участь 274 особи, а в доданому списку присутніх значилося лише 156. Між іншим, збори прийняли низку рішень, які свідчать про неабияку мудрість і правову обізнаність авторів проектів. Працівники прилавку, наприклад, проголосували за проведення місцевого референдуму щодо висловлення депутатам міськради, які прагнуть збільшити платежі до бюджету, недовіри. А ще базарний актив мав намір звернутися до можновладців з проханням змінити земельне законодавство з тим, щоб (увага!) позбавити органи місцевого самоврядування повноважень в сфері розпорядження земельними ресурсами. Наміри, утім, так і залишилися на папері. Чи не тому, що народилися у бездарних головах?

...Наприкінці 2011-го одне з видань АПК розрекламувало Володимира Проценка в усій красі, як кажуть. Із статті я й дізнався, що наш герой — кандидат наук, заслужений працівник сільського господарства — очолює відомий на всю Україну трудовими здобутками Агропромисловий концерн «Колос». Гріх було не поцікавитися досвідом славетного сільгосппідприємства. Та краще б не цікавився — лише розчарування. Рішенням виконкому Березанської міськради, з’ясувалося, державна реєстрація АПК «Колос»... скасована ще 26.05.2004 р. До речі, слово «колос» знайшов, щоб не помилитися, у шести назвах, у кількох з них — фігурує «Агропромисловий концерн «Колос». Як правило, такі маніпуляції з назвами фірм роблять ділки, щоб заплутати правоохоронні та фіскальні органи. Не знаю, навіщо була панові Проценку ця морока з «перевтіленням», але картина вимальовується неприваблива.

У 2006-му він захищає кандидатську дисертацію як гендиректор Агропромислового концерну «Колос». Із цієї ж посади йде на вибори народних депутатів у 2007 році. За два тижні до здачі повноважень у лютому 2010-го Віктор Ющенко підписує указ про присвоєння знаменитому аграрію звання «Заслужений працівник сільського господарства України» (встиг таки син землі заскочити в останній вагон). Але екс-президент чомусь нагородив Проценка як гендиректора... акціонерного товариства «Агропромисловий концерн «Колос». На моє запитання, як він раптом опинився в цьому кріслі, Володимир Олександрович, не кліпнувши оком, відповів: «В адміністрації Ющенка переплутали».

Депутати Березанської міськради у листі до парламенту пишуть, що «Проценко... друг усіх президентів, за радянських часів притягувався до кримінальної відповідальності, не має жодного відношення до сільського господарства» тощо. Напевне, народні обранці знають більше, ніж автор, який цього не стверджує. Але і мене дещо дивує.

В авторефераті дисертації ученого мужа читаю: «До складу концерну (якого з кількох? — Авт.) увійшли дванадцять підприємств і організацій... Це, зокрема, приватне сільгосппідприємство «Супоївське», ТОВ «Хмілевик», ВАТ «Березанське РТП», ТОВ «Березанське хлібоприймальне підприємство...». З РТП, гадаю, усе зрозуміло: на ладан дихаюче у кінці 90-х ВАТ, вочевидь, зіграло роль гоголівської мертвої душі. А чи були активними членами концерну інші суб’єкти господарювання — питання.

...Першими, з ким спілкувався, прибувши у Березань, були колеги з місцевої газети. Редактор «Березанських відомостей» Сергій Бичок повідав про себе, життя-буття колективу в умовах фактично вільного плавання, відносини із владою. Зайшла мова і про гордість краю Володимира Проценка. Про його ученість («мав змогу перечитати усіх класиків — українських, російських, іноземних», пише сама гордість), неординарні організаторські здібності, благодійність.

Я запитав у редактора, хто автор публікації в газеті про 40-річчя Аграрного союзу України («БВ» від 5.01.2012 р.) і, зокрема, нагородження заступника голови АСУ пана Володимира.

«Стаття Юрія Пархоменка, її та фото  приніс Іванчук. Ось підпис автора під оригіналом. А в чому проблема?».

Проблема у тому, що, за твердженням Юрія Пархоменка, він не писав статтю і «права на використання свого підпису не давав». Хтось недолугою фальсифікацією, помноженою на професійну недбалість колег (під фото ім’ярек не вказано хто, кому і яку нагороду вручає), проспівав чергову осанну і без того заслуженому діячеві. 

Схоже, він тінню ходить за славою. Там, де провладні особи — там і землероб.

Поїхала, скажімо, у Березанський сирітський дім «Світанок» дюжина спонсорів від політичного об’єднання — і Проценко до них підпрягся. Вони діточкам подарунки (телевізор, принтер, бібліотеку, вишиванки, золоті сережки) і Володимир Олександрович відстібнув аж тисячу гривень. Зате в пресі запевняли після цього: «Чи не головний опікун сирітського будинку — Володимир Проценко».

Директор будинку Людмила Тарасенко, заяви якої цитували ЗМІ, ліпше за когось знає, чи він справді частий гість у діток. «Я ніколи не стверджувала таке, — каже вона. — За 14 років існування «Світанку» Володимир Проценко був у нас, супроводжуючи столичних благодійників, двічі. Хто по-справжньому опікується сиротинцем — той щиро допомагає своїми кревними без піару. Це, зокрема, І. Суходольський, С. Грицун, В. Тимченко, В. Варениченко».

 

Березань

Київської області.