На пляжах без скафандрів — як без води

— Ще 2002-го в Бериславі вийшли з ладу старі очисні споруди. Поки шукали кошти для їхньої реконструкції, «металісти» розкрали близько кілометра каналізаційних труб, які відводили стоки для очищення. Відтоді фекалії ллються в Дніпро одразу із трьох міських насосних станцій, отруюючи воду в Каховському морі на багато десятків кілометрів. Торік забори проб на пляжах розташованого нижче за течією, біля дамби Каховської ГЕС, міста Нова Каховка показували 50-разове перевищення гранично припустимого рівня вмісту в річковій воді кишкової палички, через що тамтешні пляжі теж доводилося закривати тричі за сезон. Адже інакше можна було спровокувати епідемію якщо не холери, то дизентерії або черевного тифу. Варто було б мешканцю Берислава підхопити будь-яку із цих недуг і єдиний раз піти до туалету, під’єднаного до центральної каналізації, як через три-чотири дні такі само діагнози медики масово ставили б новокаховчанам, — видає нерадісний прогноз заступник головного лікаря СЕС Херсонщини Анатолій Слабчак. — У нинішньому році обласне управління капітального будівництва зверталося до нас з ідеєю підключити до кожної з бериславських насосних станцій міні-очисні комплекси. Однак санепідемстанція таку небезпечну «модернізацію» погоджувати відмовилася: стоки після очищення потрібно скидати у спеціальні ставки-накопичувачі, а не в річку, вода з якої використовується і як питна.

За найскромнішими підрахунками, реконструкція очисних Берислава коштуватиме більш як тридцять мільйонів гривень. Це приблизно п’ять річних муніципальних бюджетів, тобто сума для міста непідйомна. Місцева влада звертається по допомогу в розв’язанні проблеми очисних споруд у Херсон, обласна рада переадресовує прохання в Київ, а там рік у рік рекомендують її розв’язувати самотужки, тобто навіч класичне замкнуте коло.

Але біда ще й у тім, що практично в усіх районних центрах Херсонщини (в тому числі й курортних, таких як Скадовськ і Генічеськ) з очисними спорудами ті самі проблеми: будували їх сорок—п’ятдесят років тому, експлуатаційний ресурс вичерпано, а на модернізацію немає грошей. Скажімо, в районному центрі Чаплинці із тринадцятьма тисячами жителів очисні не працюють уже цілих двадцять років. Стоки із селищної каналізації ллються у ставок-накопичувач «у первозданному вигляді», отруюючи ґрунтові води, звідки ті йдуть у сільські колодязі та артезіанські свердловини. У 2009-му та таки облрада «розщедрилася» на 132 тисячі гривень, яких вистачило на оплату проектно-технічної документації та придбання частини обладнання для очисних. На цьому гроші закінчилися, а очисних як не було, так і немає.

Порівняно з мешканцями міст і сіл вище по Дніпру розташований у дельті головної української річки Херсон перебуває у вигіднішому становищі — відходи підприємств і каналізаційні стоки до нього доходять уже більш-менш «розведеними». Підхопити якусь заразу під час купання в херсонців ризик менший, однак це не означає, що із зонами відпочинку біля води тут все «в ажурі».

Із трьох таких зон найбільш відвідуваним є міський Гідропарк із дитячим пляжем на Малому Потьомкінському острові. Забезпечити його охорону та прибирання в комунальників обласного центру коштів хронічно не вистачає, і, зрештою, острів запаскудили так, що він сьогодні являє собою жахливе видовище. Просто посередині дитячого пляжу валяються бетонні конструкції з металевою арматурою, що стирчить в усі боки. Сам острів випалено майже вщент, а ті дерева, що якимсь дивом вціліли від вогню, пішли на шампури для імпровізованих мангалів. На довершення власники дач на протилежному березі Дніпра взяли за звичку викидати на Малому Потьомкінському вивезене з «фазенд» сміття — починаючи від будматеріалів і закінчуючи пляшками та недоїдками. Тепер одразу за дитячим пляжем починається величезний стихійний смітник, де копирсаються бомжі. Він розростається з кожним днем. До того ж його періодично підпалюють, після чого перебувати на дитячому пляжі стає взагалі неможливо — задушливий дим буквально роз’їдає легені. Покриття пішохідного моста із металевих листів, що з’єднує материк і Малий Потьомкінський острів, місцями поіржавіло, а місцями листи відстали один від одного: потрапить у таку дірку нога, і травма забезпечена.

Одне слово, відвідування пляжів і в Херсоні, і в будь-якому іншому місті області — відпочинок украй ризикований, навіть якщо не брати до уваги цілковиту «наявність відсутності» рятувальних станцій. На цьому обтяжуючому тлі якось не надихають ні рекламні ролики про принади Таврії, які періодично крутять на українських телеканалах, ні дбайливо розставлені на кордонах регіону біля міжнародних трас хвалькуваті таблички «Херсонщина — екологічно чиста область». Що там казати: правди в цій інформації приблизно стільки, скільки на узбережжі краю залишилося безпечних зон відпочинку.