У Донецьку повністю закрили мартенівське виробництво. Останню плавку на печі № 8 у ПрАТ «Донецьксталь — металургійний завод» провели тиждень тому: варили сталь, призначену для Мінського тракторного заводу. А в середу остаточно загасили горілки на печах. Прощання вийшло урочистим: мітинг зібрав керівників міста та області, робітників заводу, ветеранів, учнів місцевих шкіл.
«Протягом сорока років багато директорів нашого заводу говорили, що це виробництво застаріло, що ми готові його закрити. Сьогодні нам разом вдалося обіцянку виконати. І хоча слово «закриття» й погане, але воно дає можливість для подальшого розвитку нашого підприємства, створюючи нове електросталеплавильне виробництво ще на століття», — зазначив генеральний директор заводу Олександр Риженков.
Мартенівські печі працювали на підприємстві сто років. Цей спосіб виробництва сталі вважається застарілим — як через високий рівень споживання природного газу, так і через забруднення навколишнього середовища. Проте металурги завжди цінували таку технологію, яка залежала від майстерності персоналу. Начальник мартенівського цеху Юрій Богославський порівняв роботу сталевара із мистецтвом.
«Так, впровадження печі-ковша та заміна мартенівського способу виробництва сталі електросталеплавильним — веління часу, необхідна умова конкурентоспроможності підприємства, — визнав співрозмовник. — Однак втрачається елемент творчості, елемент «людського фактора». І від цього сумно».
Виводити з експлуатації мартенівські печі завод розпочав у 2008 році, коли зупинили один із агрегатів. Наступного року закрили ще один. Останні чотири загасили на очах у присутніх на мітингу. Подачу газу на горілки печей відключав заслужений металург УРСР, лауреат Державної премії УРСР Іван Папаценко. В очах ветеранів та теперішніх робітників можна було побачити сльози. З мартеном прощалися, немов із рідною людиною.
«П’ятнадцять років я пропрацював на цих печах, і якось навіть не віриться, що плавка проходила востаннє, — зізнався сталевар Дмитро Толкачов. — Начебто розумієш, що мартена більше немає, а душа з ним досі не простилася. Проте для заводу перехід на електросталеплавильний спосіб виробництва сталі — великий крок уперед. Ми стаємо більш сучасними та конкурентоспроможними. Гадаю, скоро пишатимемося новим виробництвом, як і нашими мартенівськими печами».
«Давно вже треба було закрити мартен! — так відгукнувся на подію досвідчений металург Леонід Шильников, який пройшов у цеху всі сходинки: від підручного сталевара до начальника цеху. — Адже це застаріла технологія. Хоча свого часу ми також були попереду. Пам’ятаю, як до нашого цеху приїздили японці, хотіли придбати першу у світі установку безперервної розливки сталі. Довго готувалися до зустрічі, щоб усе працювало чітко. Це ми навчили світ нової технології».
В іншому кінці цеху кипить робота: споруджується нова дугова електросталеплавильна піч. Після введення її в експлуатацію завод вироблятиме 1,5 мільйона тонн сталі на рік (зараз — близько 500 тисяч тонн), знизить викиди пилу та шкідливих речовин до атмосфери у 3,5 разу. При цьому природного газу споживатиме в десять разів менше. Керівництво підприємства обіцяє, що жоден із робітників не буде звільнений. На новому обладнанні працюватимуть кращі кадри, багато хто пройде курс навчання.
Нову піч запланували ввести в експлуатацію восени цього року. До того часу завод вироблятиме прокат із придбаної на стороні заготовки, а також продаватиме товарний чавун. А туристи, які приїдуть до Донецька на Євро-2012, вже не побачать «лисячі хвости» — так образно називають кольоровий дим із мартенівських труб.
Майстер газового господарства мартенівського цеху Володимир Пєпєлєв спостерігає за останніми хвилинами роботи печей.
Фото Олега ТОЛСТОВА.
