Агрофірма імені Довженка — один із структурних підрозділів агропромхолдингу «Астарта-Київ». Орендує 45 тисяч гектарів землі у Шишацькому, Диканському, Гадяцькому і Зіньківському районах Полтавської області. Підприємство забезпечує 15 відсотків валової сільгосппродукції регіону. Серед пріоритетів — вирощування цукрових буряків, їх переробка, виробництво зернових та олійних, розвиток молочного скотарства, підтримка соціальної сфери на селі. Очолює агроформування досвідчений хлібороб, ефективний менеджер, депутат Полтавської обласної ради Віктор Скочко (на знімку). Пропонуємо його точку зору про майбутній ринок земель і місце у ньому великотоварного виробництва.
Я не бачу у холдингу перешкоди для розвитку українського села
У суспільстві щодо запровадження ринку земель є позитивні та негативні очікування. Спробую їх проаналізувати. Будь-яка реформа змінює взаємовідносини, усталені принципи. На мою думку, саме орендні відносини, що склались нині у нашій державі, дали можливість отримати в 2011 році рекордний урожай зернових. Україна за часи радянської влади і Незалежності не мала такого валу зерна і віддачі з гектара. Це cлужить підтвердженням того факту, що фермери, середні господарства і потужні холдинги знайшли своє місце на аграрному ринку України, вони стабільно працюють і можуть планувати свою роботу на два, три, десять років. З’явилася можливість удосконалювати сівозміни, визначати самостійно, які культури вирощувати. Щодо нашої агрофірми, ми значну частину посівів замінили перспективними культурами, які мають попит на внутрішньому і зовнішньому ринках, такими як соя, кукурудза. Урожай кукурудзи по холдингу, куди входить наша агрофірма, становить 116 центнерів з гектара, цукрових буряків — 540 центнерів, сої — 27 центнерів. Як на мене, досить переконливі досягнення. Побоююсь, що після оголошених змін у землекористуванні таких показників може і не бути.
Нині поширюються міфи про холдинги. Знайшлися опоненти, які ототожнюють їх з куркульськими господарствами. Але вони забувають, що саме куркулі — найбільш розумні та працелюбні жителі села — на рубежі ХІХ—ХХ століття зробили наші землі житницею Європи. З ідеологічних міркувань їх зробили ворогами народу, винищили, чим відкинули сільське господарство на кілька десятків років назад. Затим довго шукали нащадків талановитих і мудрих селян, щоб відродити землеробство.
Я не бачу у холдингу як суб’єкті господарювання перешкоди для розвитку українського села, бо сам розпочинав діяльність у холдингу з нуля. Все життя живу і працюю в селі. Пройшов школу від бригадира комплексної, тракторної бригади до голови профспілки, заступника голови правління і голови правління колгоспу. Двадцять років село нікому не було потрібне. Згадую, як у 90-ті роки вирізали корів, щоб купити пальне. І коли мене обрали головою КСП у 1999 році, наївно сподівався, що зможу щось змінити. Згодом зрозумів — господарство не має перспективи, бо втрачене ціле десятиліття. У державі загублено тваринництво, рослинництво, ігнорувалися генетика, селекція. Селяни взагалі втратили бажання займатися сільським господарством. І, безперечно, указ Президента від 3 грудня 1999 року хоч, можливо, і запізнілий, був вкрай необхідним. Він давав можливість таким господарствам, як наше, відродитись. Для мене особисто указ став ніби рятувальним кругом, та «гребти» треба було самотужки, сподіваючись лише на власні сили. Виявивши ініціативу, зібрав людей, ознайомив з указом, запропонував різні шляхи реформування колгоспу. Люди мене підтримали і уповноважили шукати потужного інвестора — партнера, який допоміг би вийти із критичної ситуації, бо без інвестицій за десять років ми не придбали жодного трактора, комбайна, іншої сільгосптехніки. І сподіватися на допомогу держави не доводилося. Інвестора знайшли у своєму районі — ним став Яреськівський цукровий завод, директор якого якраз шукав партнера, щоб створити спільне підприємство типу «цукрорадгоспу». У цей час тривали процеси приватизації, і столична компанія «Астарта-Київ» невдовзі стала акціонером Яреськівського цукрового заводу. Її керівництво також розуміло, що важливо бути власником не лише переробного підприємства, а й мати зони бурякосіяння. Наші інтереси збіглися. Пам’ятаю перші об’єднавчі збори, де я виступив з проханням прийняти в число акціонерів. Нас прийняли одноголосно, і ми створили спільне підприємство. З яких активів стартували? Молочне стадо налічувало 340 голів. Надій на корову був 1300 літрів, урожайність цукрових буряків — 170 ц/га, озимої пшениці — 20 ц/га. Сім років люди не отримували зарплату грошима. Розраховувалися натуроплатою: зерном, молоком. А тут розпочалася нова сторінка в історії гоголівського краю. З приходом Астарти з квітня 2000 року разом з інвестиціями виділяються кошти, і ми видаємо зарплату грошима. Пам’ятаю чергу біля колгоспної каси, радісні обличчя земляків. За перші інвестиції були придбані комбайн, сушарка, трактори МТЗ, ХТЗ, кіровоградські сівалки.
Всі зрозуміли, що прийшов справжній, український, перспективний інвестор
Безперечно, не одразу прийшли високі врожаї й надої, але за це десятиліття можна по роках відстежити динамічне зростання врожайності, продуктивності праці. Всі зрозуміли, що справді прийшов справжній, український, перспективний інвестор. Побачивши наші успіхи, значно міцніші господарства, які вистояли у 90-ті роки, пішли нашим шляхом. Навколо Яреськівського цукрового заводу поступово об’єдналося вісім агрофірм. Причому вони цілком самостійно, еволюційно увійшли у холдинг. За три останні роки в такому складі зроблено значний прорив у рослинництві і тваринництві.
Наші успіхи не випадкові. Досягли ми їх лише тому, що об’єднали зусилля. Сьогодні ми маємо можливість напряму реалізовувати вироблену нами продукцію, можемо закуповувати самостійно необхідні ресурси, відродивши у новому форматі «Райснаб», РТП, тобто все, що ефективно працювало на село у радянські часи. Ми — надійні партнери. З нами охоче працюють постачальні компанії, забезпечуючи пально-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, які ми закуповуємо у великих обсягах. Це все надходить на базу агрофірми імені Довженка і розподіляється по виробничих підрозділах, доходить до кожного гектара, кожної ферми.
Ми побудували насіннєвий завод і забезпечили якісним посівним матеріалом усі підрозділи холдингу, відродили з небуття комбікормовий завод. Споруджено сучасний молочнотоварний комплекс, куди інвестовано 50 мільйонів гривень. Тепер маємо семитисячний надій і плануємо до 2018-го досягти показника у дев’ять тисяч літрів на корову на рік.
У перспективі — будівництво нетельного господарства, що дасть можливість отримати європейський рівень продуктивності молочного стада. Нині визначаємо місце для будівництва власного елеватора на 100 тисяч тонн зерна, який дасть 50 стабільних робочих місць. А нетельне господарство — 46. Це будуть високотехнологічні робочі місця. Дехто стверджує, що агрохолдинги скорочують персонал, не дають роботи людям. Та насправді все навпаки. У нашій агрофірмі сьогодні працює майже три тисячі чоловік із гарантованою щомісячною заробітною платою. Я радий, що за 2011 рік вона становить у середньому 3000 гривень. Це вище, ніж середній показник по області. І ми на цьому не зупинимося: зростання продуктивності праці дасть у найближчі роки можливість і надалі підвищувати заробітну плату.
Хочу привернути увагу наших опонентів ще до одного аргументу на користь холдингів. За 2011 рік агрофірма імені Довженка сплатила понад 122 млн. грн. податків, виплатила більш як 65 млн. грн. заробітної плати. За три останні роки, з 2008-го по 2011-й, податки та обов’язкові платежі, сплачені агрофірмою, зросли більш як утричі. Цифри, погодьтеся, досить вагомі.
Досвід нашої агрофірми може бути корисним для всієї України. Ми не заважаємо розвиватися фермерам, середнім підприємствам, одноосібним господарям, не конкуруємо з ними, швидше, навпаки, допомагаємо. Наведу такі приклади. Деякі жителі села Яресьок скористалися своїм правом і вирішили господарювати самостійно, розбили на п’яти гектарах виноградники, реалізувавши себе як землевласники і підприємці. Поруч з нами працюють і фермери, які вирощують просапні, зернові культури. Ми допомагаємо їм технікою, лабораторними послугами, в доробці зерна, реалізації продукції.
Давайте проведемо референдум!
Я глибоко переконаний, що на сьогодні потрібно розвивати орендні взаємовідносини, підвищувати орендну плату за гектар. Варто зупинити продаж землі не на рік чи два, а мінімум на 20—25 років. А не шантажувати орендаторів, що через рік знімуть мораторій на її продаж. Це моя особиста думка. Я власник земельного паю і мені незрозуміло, чому мої чотири гектари коштують сьогодні 20 тисяч гривень, а в Польщі чи Франції до 20 тисяч доларів. Чому я повинен його продавати? Адже для пенсіонера і сьогоднішнього, і майбутнього це надійна і вагома складова сімейного бюджету: на даний час 800 грн. за 1 рік x 4=3200 грн. на рік, або принаймні 260 грн. на місяць, і в подальшому ця цифра повинна зрости. Якщо всі сільськогосподарські угіддя «викинуть» на ринок, потрібні мільйони коштів. Чи є вони сьогодні у селян, фермерів, у держави? Тому нещодавно я вніс пропозицію на круглому столі, ініційованому газетою «Зоря Полтавщини» за участю аграріїв, фермерів, сільських голів, представників кооперативів, середніх і великих сільгоспвиробників: давайте проведемо референдум, почуємо, що скажуть про ринок земель селяни, народ. Вони за чи проти? Звичайно, круглі столи, дискусії потрібні, щоб почути думку, але цього недостатньо. Мене приємно вразило, що в Естонії нещодавно після дискусій прийняли рішення провести ще й референдум про державну мову. Прислухались до людей і зняли напруження. Чому ж ми, вирішуючи таке важливе питання, спираємося лише на думки окремих урядовців, депутатів, керівників, а не хочемо почути, що скажуть селяни? Є в Україні народна мудрість: сім раз відміряй, а раз відріж. До неї варто прислухатися. Не хочу прогнозувати, що буде після скасування мораторію. Не почув за круглим столом, де держава візьме кошти, щоб викупити мільйони гектарів землі, коли треба виконувати соціальні гарантії. Як вплине це на собівартість продукції, якщо ми думаємо про самоокупність тих чи інших інвестицій?
Якщо говорити про фермерство, я глибоко переконаний, що його треба розвивати і підтримувати, але фермери, середні товаровиробники не в змозі забезпечити продовольчу безпеку країни. Вони можуть наповнювати внутрішній ринок овочами, фруктами, але не цукром. Питома вага зданих фермерськими господарствами цукрових буряків за п’ять останніх років не перевищила півтора відсотка від загальної кількості прийнятих для переробки нашим Яреськівським цукровим заводом. Для багатьох фермерів цукрові буряки — непідйомна культура. Щоб виростити гектар солодких коренів, потрібно вкласти 12—15 тисяч гривень. Забезпечити продовольчу безпеку країни під силу потужним компаніям, які мають фінансові ресурси, співпрацюють із міжнародними банками, мають кваліфіковані кадри. І це все є у агрохолдингів. Нам під силу збільшити експорт аграрної продукції, завоювати нові ніші на світових ринках, але цього не станеться, якщо обмежувати розміри оренди сільгоспугідь, як це передбачено законопроектом, що обговорюється, законодавчо визначати, які культури сіяти тощо.
Сьогодні найефективніший механізм у землекористуванні — орендні стосунки. Я у цьому твердо впевнений і готовий брати участь у дискусіях, доводити свою точку зору, переконувати.
Наша агрофірма допомагає відроджувати і землю, і села
Ми — соціально-відповідальна компанія. На цьому неодноразово наголошував генеральний директор холдингу Віктор Іванчик. Ми зберегли всі соціальні гарантії, які надавали колишні колгоспи. Нам не байдуже, в якому стані школа, дитсадок, заклади медицини. Коли у школі холодно, дітей не харчують, з яким настроєм працюватиме мати чи батько? Все соціальне навантаження агрофірма взяла на себе. Одразу запевнили, що земельні присадибні ділянки оброблятимемо безплатно і це робимо. Займаємося благоустроєм, дбаємо про підвищення культури виробництва. Тепер не соромно бувати в селах, де холдинг орендує земельні паї. За кожен клаптик землі на території громад, так само як і за орендовані угіддя, ми несемо відповідальність. Приїжджайте і побачите розчищені лісосмуги, доглянуті садки, дороги, облаштовані території біля соціальних об’єктів. Уже 12 років інфраструктура переважно тримається на наших плечах. Легко чи важко це робити — буває по-всякому, але ми ніколи не порушували питання, що від чогось треба відмовитись. Це — наше обличчя, наш імідж. І ми ним дуже дорожимо.
Прикро, що обговорення проекту про ринок земель іноді зводиться до того, щоб показати агропромхолдинги як латифундистів, які взяли в оренду землю і більше нічим не цікавляться. Я запрошую наших опонентів, депутатів, членів аграрного комітету Верховної Ради, законотворців через засоби масової інформації, через парламентське видання «Голос України», приїдьте, будь ласка, побувайте у будь-якому населеному пункті, де господарює агропромхолдинг «Астарта-Київ», і на власні очі побачите, як реалізовуються на практиці угоди про соціальне партнерство між підприємствами холдингу і сільськими радами! Щороку агропромхолдинг спрямовує у виробництво сотні мільйонів гривень. На поля його виробничих підрозділів приходить нова техніка, новітні технології і одночасно вкладаються інвестиції у розвиток соціальної сфери.
Не знаю, чи достатньо цих аргументів, щоб розвіяти сумнівні міфи про нас, але хотілося б, щоб законопроект про ринок земель обговорювався не з точки зору, хто важливіший для села: фермер, який має 50 чи 100 гектарів, середнє господарство, яке орендує 1000 чи 2000 сільгоспугідь, чи агропромхолдинг. На моє переконання, всі повинні бачити у цьому проекті свою нішу і гарантію можливості спокійно працювати на землі на благо нашої країни.
Записав Віталій ОСОКОРСЬКИЙ.
