Аграрії Херсонщини заборгували майже півмільярда гривень, тому про нові позики їм годі мріяти 
Сапку до рук — і в поле! Схоже, саме під таким девізом нинішнього року доведеться господарювати хліборобам Херсонщини. Адже через безгрошів’я багато кому з них хімічне прополювання, та ще й кілька разів протягом сезону — не по кишені. У Головному управлінні агропромислового розвитку облдержадміністрації підтверджують, що господарства забезпечені пестицидами лише на 76,9 відсотка від реальної потреби. І це в середньому, а в тих районах, де великих та середніх сільгосппідприємств обмаль, потреба у «хімії» задовольняється трохи більше, ніж наполовину.
Про техніку взагалі нема чого казати: нинішнього року аграрії Херсонщини не спромоглися замовити херсонським же комбайнобудівникам жодного нового зернозбирального агрегату. При цьому на ринку ані сучасних комбайнів, ані ефективних пестицидів нітрохи не бракує: проблема, як завжди, у відсутності вільних коштів у покупців. Та скромна заначка, яка залишилася в аграріїв після минулорічного на диво щедрого врожаю, переважно пішла на пальне та насіння для пересівання площ під загиблою через осінню посуху озиминою, а сподіватися на позички — така ж сумнівна справа, як вирощувати у таврійських степах екзотичні ананаси на відкритому грунті.
Настала саме така пора, коли господарства конче потребують фінансового рятувального круга, але його нема кому кинути. Держава обіцяє компенсувати втрати від загиблої озимини, але невідомо, коли бюджетні кошти надійдуть безпосередньо до тих, кого спіткало лихо. Оперативніше було б взяти кредит у банку, та херсонські банкіри або взагалі не позичають фермерам та орендарям, або ж укладають договори під високі відсотки і вимагають вартісної застави, яку не всі можуть запропонувати — є ризик голим і босим через неврожай залишитися.
— Понад десять років тому створили разом із батьком приватне сільгосппідприємство у селі Чулаківці Голопристанського району Херсонщини. Взяли в оренду землю, вирощували овочі, тримали свиней. Потім вирішили розширитися: господарство продали і на виручені гроші створили міні-елеватор для сушіння та зберігання зернових в учгоспі Приозерному під Херсоном. На обладнання коштів не вистачало, тому 2006 року взяли в комерційному банку 150 тисяч доларів кредиту, який мали повернути торік. Аж раптом — економічна криза, замовлень і доходів поменшало, повертати кредит і відсотки стало нічим. На міні-елеватор наклали арешт, але ж під час укладання кредитного договору його вартість оцінювалася у гривнях, а позика була валютною. У результаті долар подорожчав, а вартість застави не змінилася, тому якщо наш елеватор піде «з молотка», грошей від його продажу на повний розрахунок із банком все одно не вистачить. Так ми зосталися без нічого, та ще у вічних боржниках, — розповідає доволі типову для Херсонщини селянську історію безробітний Валентин Панченко. — Тепер якщо навіть з голоду помиратиму, по кредит до будь-якого банку не піду ніколи.
Провідний економіст обласного управління Національного банку України Світлана Некрасова наводить кілька досить промовистих цифр: 
протягом двох місяців нинішнього року аграрії отримали всього 41,8 мільйона гривень кредитів під 16—22 відсотки річних. 
Для традиційно сільськогосподарського краю це дуже скромно, але питання в тому, що на потенційних наймодавцях важким каменем «висить» понад 421 мільйон гривень, позичених у фінансових установ ще позаминулого та минулого років, і досі не повернутих. Тож нині банкіри, навчені гірким досвідом, часом просто остерігаються мати справу із землеробами. В умовах, коли ціни та правила гри на вітчизняному та світовому аграрному ринку постійно й непередбачувано змінюються, а посухи на півдні України частішають, дедалі складніше виростити врожай і продати його так, щоб вистачило і позику повернути, і собі дещицю залишити. А позичати гроші «без віддачі» — вдячна справа лише для філантропів, яких у нас днем з вогнем не знайти.