...який сам розбагатів і землякам хоче допомогти, під час кожних перегонів розповідається но-новому. Змінюються дійові особи, але нема перемін в житті самого виборця. Все так само беззахисний і безпорадний, він рахує копійки, щоб дожити до зарплати. І нема впевненості, що на чергових виборах знову не підсунуть кота в блискучому мішку. Багаті знову пруть за депутатськими мандатами. Чим же вони нині будуть дивувати своїх виборців на Львівщині?

Психологія колобка

Образ отакого собі товстосума, кандидата-колобка, — досить поширений. Він м’яко стелить, солодко обіцяє. Говорить, що своїми руками заробив капітал, а тепер хоче подумати про благо земляків. За двадцять років незалежності перед очима галичан пробігло кілька поколінь таких колобків. Як не дивно, але цей образ багатого, котрий допомагатиме бідним, кожного разу спрацьовує. Наш народ вірить у дива.

Чого тільки галичанам не обіцяли. Новий нафтовий завод з трьома мільярдами доларів американських інвестицій у Бродівському районі. Там нині росте чортополох. Зарплату по 100 доларів США. Нині у середньому заробляють по 300 доларів, але купити за ці гроші можна менш як десять років тому за 100. Двадцятип’ятивідсоткову надбавку жителям екологічно шкідливих районів, а насправді навіть рекультивацію знищених земель не провели. Кожній сільській сім’ї — по поросяті та корові, а половина дворів стоять пустками. Село спивається і вимирає. Третина земель не обробляється. Нові робочі місця — але сотні тисяч галичан на заробітках на чужині. Найбільший нафтопереробний завод у Дрогобичі простоює і не модернізується, а колись давав до 30 відсотків продукції Львівщини. Що й казати про правовий чи соціальний захист — дедалі більше львів’ян вимирає, ніж народжується. Людей продовжують катувати в камерах райвідділів міліції, обстоювати справедливість доводиться на мітингах та страйках. Обіцяли хороші заробітки, але чомусь боялися віддавати привабливі підприємства іноземним інвесторам, бо бідним народом легше керувати й понукати.

Біля одного з лопатою — троє з ложкою

Найуспішніший промисловий проект часів незалежності — завод зі 100% німецьких інвестицій у Стрию. Завдяки чому шість тисяч галичанок отримують найбільшу зарплату. Німецький проект став реальністю завдяки підтримці колишнього народного депутата Михайла Гладія, який під час перебування на посаді голови Львівської ОДА сам контролював будівництво в Стрию. Чиновників попередили: хто створюватиме штучні перепони — позбудеться посад.

Найбільші зміни — це десятки нових базарів і сучасні бензинові заправки. У Львові найбільший в Західній Україні оптовий ринок сільськогосподарської продукції. У малому бізнесі зробили кілька кроків уперед, коли дозволили на перших поверхах житлових будинків відкривати ресторани і кафе. Інтенсивно розвивається індустрія туризму та відпочинку. Щороку Львів відвідують понад мільйон туристів.

Найбільша заслуга влади та депутатів та, що в Україні виробили достатньо паспортів і відкрили кордони. Одна частина найактивнішого населення виїхала за кордон, інша торгує чужинськими продуктами та ширвжитком на базарах. Промисловці й фермери нарікають, що розвивати виробництво та переробку невигідно. Біля одного з лопатою стоять три з ложкою. Контрабанда дешевизни з Польщі та Туреччини зводить до нуля всі намагання щось змінити в прикордонній області. Найшикарніші ресторани та готелі відкривають бізнесмени, митники, податківці, міліціонери, судді та їхні родичі.

Цинізм бідних

Найвідоміші і найвпливовіші львівські депутати попередніх скликань — Петро Димінський та Петро Писарчук. Перший нині себе позиціонує як власник телекомпанії «ZІК» та почесний президент футбольного клубу «Карпати». Другий — засновник ринку «Південний». Що нині конкретно виробляють фірми двох найвпливовіших львів’ян, важко сказати. Футбольний клуб переживає чергову кризу. «ZІК» продовжує рахувати гроші найзаможніших галичан і показувати їхні палаци. Поки що у Петра Димінського на ринку фінансів немає конкурентів. Але аксакалів підпирають брати Богдан та Ярослав Дубневичі. В їхній корпорації тисяча робітників виготовляють металеві кріплення для прокладання залізничного полотна. Підприємство випускає конкретну продукцію, а не перепродує повітря на базарах. Участь цієї четвірки в парламентських виборах — найбільша інтрига на Львівщині. Хто з ким, у якому окрузі? У виборчих округах з’явиться ще з десяток бізнесменів меншого калібру. В одного гроші пахнуть «нафтогазом», у другого — поборами.

Виборці все бачать і з цинізмом сприймають вибрики заможних кандидатів.

— Вони накрали? Але прийшов час — і діляться з нами, — каже житель Старосамбірського району. — Два пурці із Києва до нас зачастили. Один газом торгував, інший сховався в столиці після того, як половину Карпат вирубав. Ми добре знаємо цих землячків. Хай розкошеляться, допоможуть людям, а ми вибір зробимо правильний. Вони приїхали тільки за мандатом. Після виборів за ними вітер загуде.

Безсилля багатих

На першому етапі виборів заможні грають роль золотої рибки. Що бажаєте? Ремонт дороги? Ремонт школи чи клубу? Іконостас? Пожертви на церкви? Допомогу на лікування? Поїздку до Єрусалима? Протягом двох років такі кандидати вклали в свої округи мільйони гривень. Але це значно менше, ніж викласти 5—10 мільйонів доларів за місце в партійному списку.

Що вражає — це щирі обличчя заможних кандидатів. Відчуваючи своє безсилля, вони стають людянішими й добрішими. Можна сказати, фінансово й духовно очищаються. Вони хочуть за будь-яку ціну сподобатися громаді. Картина весела і потішна, як мільйонери йдуть в народ і стають своїми хлопцями. Перед тим знімають дорогі костюми та швейцарські годинники.

Після похмілля

Прокинуться після виборів у сільському районі баба Мотрона та дід Пилип і побачать, що свято закінчилося. Дорогу після ремонту знову розмили дощі. Автобус далі їздить, як водієві заманеться. У магазині — глевкий хліб. Безплатну гречку з’їли. Халявну горілку випили. У соцзабезі — черги. П’яний дільничний вишиває по району. Міліція вибиває покази з допомогою кийків. Онук байдикує без роботи. Син гарує в Польщі. За паї земельні копійки платять. Обраний депутат сидить в парламенті й повчає: як я можу бути незалежним, у мене бізнес. За мною стоять люди. Я ж вам, дорогенькі мої, за все заплатив, тепер мушу відбити свої гроші. Буде сидіти Мотрона з Пилипом на печі й нарікати: чому в Україні така влада? Обіцяв Орко, що зробить нас багатими, та обдурив. А тепер ще Андрійко бреше в очі. Кому вірити?

 

Львів.