«Випалена земля» благодатного краю

Начальник міського управління охорони здоров’я Микола Гайдученко доводить, що для цього є об’єктивні причини: «із 365 днів на рік ліжко-місця в середньому використовуються тільки 341,6 дня». Начебто все правильно, але є й інша статистика. Той самий пан Гайдученко не приховує: у лікарняних відділеннях гастроентерології, пульмонології, терапії навантаження сягає вже 111—127 відсотків, і тут оптимізація мала б передбачати розширення, а не звуження. Коли це станеться — невідомо.

Є в «удосконаленій» медицині ще одна проблема: кому лікувати хворих? Нині терапевтичну службу в Херсоні укомплектовано на 76,5 відсотка, дільничних педіатрів — на 60, сімейних лікарів — на 73. Епітет у словосполученні «швидка допомога» також став перебільшенням: за норми одна машина на кожні десять тисяч населення городян фактично обслуговує 0,7.

В управлінні охорони здоров’я нарікають, що до міських лікарень протягом останнього часу не прибув жоден молодий спеціаліст. Це також не дуже дивує. Нині середня зарплата лікаря — людини, від якої часто залежить не просто рецепт на пігулки, а життя пацієнтів, — у комунальних лікарнях, по суті, менша, ніж у прибиральниць. Півтори тисячі з невеликим хвостиком і жодної муніципальної надбавки: хіба для цього треба було вчитися в медуніверситеті, закінчувати інтернатуру? Клятва Гіппократа — чудова традиція: за голодного шлунка слова її — просто фікція.

Хворі скаржаться, що доводиться для лікування в стаціонарі «тягти з собою пів-аптеки». У медиків свій аргумент: лікувальні заклади Херсонщини протягом десятиліття фінансуються максимум на 40—45 відсотків від реальної потреби. Ось і виходить, що решта — «внутрішня справа» самих пацієнтів. Так звані благодійні фонди — атрибут мало не кожної лікарні.

Турбота про здоров’я «найвищої» для керівництва області цінності — здоров’я краян дала  «вагомі результати»: населення з «розумінням оптимізується» паралельно зі скороченням сільських стаціонарів, показники смертності зростають і вже перевищують середній по країні. Збільшуються темпи розповсюдження небезпечних інфекційних хвороб — ВІЛ-інфекції, вірусних гепатитів, лише торік 1165 хворих було визнано інвалідами. І це не злісні наклепи журналістів на «реформаторів». За міжнародною шкалою визначення рейтингу якості життя, Херсонщина демонструє найгірші позиції. Підтверджує цю незадовільну оцінку й експертиза міжнародного центру перспективних досліджень. Одне слово, ще трохи протягнеться «філософія реформування галузі охорони здоров’я», і лікарі можуть перекваліфіковуватися на прибиральниць «Фабрики», лікарні — на мобільні ТРЦ: на херсонській землі виживе тільки «прогресивне людство» зі структур обласної влади. А воно, як відомо, лікується в інших місцях.

А тепер про екологію, яка стала майже такою само «фішкою», як небачений потік інвестицій. Микола Костяк на прес-конференції з гордістю розповів журналістам, що з-поміж усіх регіонів України Херсонська область вийшла з передостаннього на одинадцяте місце національного рейтингу Мінекономрозвитку. А «за темпами зниження викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами» взагалі на перше. Отак! Нарешті і ми, тату, «в дамках»!

Та радість від першості передчасна. Микола Михайлович необачно сам спростував розквіт краю під його керівництвом. У перекладі з бюрократичної мови на звичайну людську те, чим він пишається, означає констатацію факту: підприємства стоять і викидати у воду чи повітря їм немає чого. Хіба що хвиля з басейну під тілом якогось опасистого дядечка чи огрядної тітоньки хлюпне. Але для довкілля, не сперечаємося, це не страшно. Йому загрожує інше, прикріше, явище. Про «екологічну чистоту регіону» можна казати лише із заплющеними очима та затиснутим носом. Надто коли опиняєшся поблизу полігона для утилізації твердих побутових відходів під Херсоном. Він давно переповнений сміттям, і його мали б закрити. Та державні природоохоронні служби три роки поспіль видають «тимчасові дозволи» на його експлуатацію, а новий полігон ще навіть не почали будувати. У спеку через виділення газів звалище часто загоряється, й околиці Херсона огортає такий сморід, що неможливо дихати, не тільки «пити» «дистильоване» повітря. Але чиновникам байдуже — на робочих околицях вони та їхні діти не живуть. Зате аборигени, приречені на «амбре», сприймають «екологічні» таблиці й написи про «благодатне місто» як глузування. Народна мудрість навіть відредагувала ці написи «натуралістичним» уточненням: «Херсон — анальний отвір для людей»...

У багатьох великих селах, зокрема й тих, що розташовані на узбережжі Дніпра, Чорного та Азовського морів, «узаконених» сміттєзвалищ досі немає. Власне кажучи, сміття у краї, що претендує на екологічну чистоту, треба було б не «складувати» по ярах, а знищувати або переробляти. Про будівництво сміттєпереробних заводів на Херсонщині останніми роками чиновники різних рангів багато говорять, але де-факто зведення жодного з них так і не почалося.

Не хочеться розчаровувати Миколу Михайловича, але люди по-іншому й бачать. Перпендикулярно з його, так би мовити, безпідставно райдужним кутом зору. Тому відчуття господаря для них поки що «вакантне». Адже мислення, як учили марксисти, визначає така нікчемна річ, як матеріальна спроможність. А Херсонщина між тим входить до п’ятірки регіонів, де рівень заробітної плати не перевищує 76 відсотків середнього значення з економіки, посідає перше місце за зростанням заборгованості у платні. Це — знову ж таки не домисли опонентів, а дані з дослідження «Економічний розвиток регіонів», якими голова ОДА на прес-конференції хвалився, наче власним орденом «За заслуги».

А взагалі-то рейтинги — річ підступна. Хоча б тому, що, як правило, з неприкритих флангів вигулькують і антирейтинги. Доки радієш одним, інші у спину гупають. І від цього підступного нападу не прикриєшся благородним наміром перетворити Херсон на конкурента Давоса. Скажімо, фонд «Ефективне управління» разом із Всесвітнім економічним форумом провели дослідження конкурентоспроможності регіонів України за 12 критеріями: зокрема такими, як інфраструктура, охорона здоров’я, ефективність ринку праці, рівень розвитку бізнесу, інновації... І тут з’ясувалося, що найнижчі позиції «завоювала» саме ... «спроможна» у всіх «філософіях» область. Майже, як в анекдоті: «дуже невдобно вийшло». Щоправда, Микола Михайлович парадокс пояснює просто: «Не заплачено!»

Не зрозуміло: чи то натяк, що за «поліпшення результатів» від Мінекономрозвитку довелося «подякувати», а на фонд «гонорар заникали», чи то пряме звинувачення на адресу колег, які придбали прихильність «Ефективного управління» у «ринковий» спосіб? Принаймні у киян і дніпропетровців є всі підстави образитися на Миколу Михайловича: легітимність їхнього лідерства піддано сумнівам. Зате Микола Костяк, на відміну від них, «не пускає в область «донецьких»! По всій Україні їх «понаїхало», а на Херсонщині — чисто не тільки в екологічному сенсі.

Можливо, пан Костяк і допоміг би нам позбутися цього прикрого враження у відвертій розмові про перспективи та економічно-соціальні проблеми області, але, на жаль, від ексклюзивної зустрічі з журналістами «Голосу України» він відмовився. За поясненням прес-секретаря голови ОДА Євгена Брикова, через якого ми передали прохання про таку зустріч, Микола Михайлович має важливіші справи, він дуже зайнятий і знайти час не може. Що ж, зайнятість — причина поважна. Ми розуміємо. Може, очільник Херсонщини саме обмірковував філософію послання до прогресивних гуманоїдів Всесвіту про привабливість степових ландшафтів для НЛО з космічним набором для боулінгу чи інноваційним метеоритним дощем для наповнення тутешніх басейнів або складав список радників і секретарок для допуску їх у делікатну сферу інвестування торгівлі китайським шматтям, а ми, непрохані, наче донецькі, людину від «лінії» відволікли б...

Спасибі, Микола Михайлович «дозволив» прийти на його прес-конференцію. Дуже, до речі, змістовну. Голова ОДА нагадав, що перший день зими, 1 грудня, був по-весняному ясний, а 1 березня, навпаки, повернув херсонців у зиму. Втім, сніг і мороз не охолодив хорошого настрою «губернатора» від досягнутих успіхів. Рейтинг зростає, «щоб я не чув слів «депресивна область», інвестори просяться, добробут людей, згідно з рішенням Ради регіонів, підвищується, завдання у райони спущено: «щоб у кожному селі був якийсь-то здаточний об’єкт»... Є плани на «Україну, яку ми вже продали». Звісно, Микола Костяк обмовився: він мав на увазі херсонський кінотеатр, але обмовка вийшла класична. Як ілюстрація до вчення Зигмунда Фрейда...

Вечірній Херсон — ще одна ілюстрація. Того «недепресивного благополуччя», яке насправді панує в обласному центрі (що вже казати про глибинку), а не в головах схильного до утопії керівництва. Зграї агресивних молодиків — їм немає куди подітися, а в клієнти «непідйомних» для їхніх кишень розважальних центрів вони вочевидь не годяться. Дівчата, котрі жебрають біля «Сільпо», простягаючи до відвідувачів пластикові скляночки. У парку на березі «Дніпра» — сліди «культурного відпочинку»: шприци, пляшки з-під дешевої «бормотухи», п’яні на лавках — цій імпровізованій нічліжці «комфортного» для людей міста. Від безробіття — найкоротша дистанція до злочинності. За кількістю згвалтувань, між іншим, Херсонщина на першому місці в країні. Є й такий рейтинг «привабливості»...

...На набережній у Голій Пристані стоїть пам’ятник жабі. Міський голова Анатолій Негра переконаний, що саме це непривабливе земноводне підказує людям рецепт благополуччя: «Якби нас жаба не душила, Та щоб була у нас ще сила, А ще б нам мудрості додати. Яку б країну могли мати!» Жаба душить. Силу замінило словоблуддя. Мудрість — окозамилювання. Країну могли б мати, якби її не розпродували....

«Ми володіємо ситуацією в області... Якщо ні, то гріш ціна такій владі». Одне похвально: голова обласної держадміністрації вміє не тільки дивитися на світ крізь скельця рожевих окулярів, а й бути принциповим у самооцінці...