ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

СТЕЦЬ Юрій Ярославович, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, народний депутат України від блоку «Наша Україна—Народна cамооборона». Нині позапартійний. Народився 29 грудня 1975 року в місті Чортків Тернопільської області. 1996 року закінчив Чернівецьке училище мистецтв ім. С. Воробкевича, 2000 року — Харківський державний політехнічний університет за фахом «менеджер інформаційних систем». Перед обранням до парламенту працював генеральним продюсером телерадіокомпанії «НБМ» (5 канал). Заслужений журналіст України. Одружений, батько двох синів і доньки.

— Минув місяць, відколи вас було обрано головою парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації. Довкола переобрання керівника комітету тривала гостра політична боротьба. Як ваша кандидатура стала компромісною?

— Про це вже багато різного говорили, але після зняття з посади Андрія Шевченка Партія регіонів заявила, що вони проголосують за будь-яку кандидатуру, крім Шевченка. Так постала дилема: до виборів, у найважчий інформаційний час, мати голову Комітету не від опозиції або шукати іншу кандидатуру.

Я вдячний колегам по опозиції, що вони пішли на компроміс, і зараз ми маємо важелі впливу на ситуацію зі свободою слова і тиском на журналістів. А вона, на мою думку, буде лише погіршуватися. І Комітет з питань свободи слова та інформації має бути форпостом захисту ЗМІ.

— До завершення каденції Верховної Ради шостого скликання залишилося сім місяців. Які завдання визначено перед комітетом на цей період як пріоритетні?

— Головне завдання — робити свою роботу. Ми забули, що Верховна Рада — це законодавчий орган країни. Тривалий час цій роботі заважало чи то підспудне протистояння політичних поглядів, чи то недостатня зорганізованість. Повторюсь, нас обрали для роботи над покращенням законодавства, а не для політичної капіталізації.

— Після обрання вас головою комітету чи вдалося налагодити роботу і вгамувати його заполітизованість, пристрасті між політичними силами, представленими в ньому? Адже тривалий час роботу комітету було майже паралізовано через ініціювання Партією регіонів відставки його попереднього голови — бютівця А. Шевченка.

— Судити не мені, але не відмовляюсь відповідати за наявний стан речей. За рік роботи комітету ЗМІ оцінили ефективність його роботи нижче задовільного. Варто замислитися, чи не так? У мене хороші стосунки з усіма членами комітету, незалежно від того, які фракції вони представляють, а це впливає на ступінь довіри до голови, а відтак — і на результати. Сьогодні ми вже зняли питання кворуму на засіданнях, відбулись усі засідання згідно із розробленим планом роботи. Представники як більшості, так і опозиції нарешті взялися за роботу, незважаючи на різність політичних поглядів. Для мене важливо, щоб наші засідання стали системними, а кількість і якість розглянутих законопроектів суттєво збільшилася. Як приклад: за минулий місяць комітет опрацював більше двадцяти законопроектів. Сподіваюся, ми не будемо збавляти темп і до кінця каденції виправимо недоліки. І з трійки вийдемо якщо не на п’ятірку, то на тверду четвірку точно.

— Чи багато надходить до Комітету звернень про порушення свободи слова? Як парламентарії чи самі медійники можуть вплинути на те, щоб випадків перешкоджання діяльності журналістів було менше, або й взагалі викоренити це явище?

— Є така народна мудрість: гуртом і батька легше бити. Це я до того, що вплинути на ситуацію може лише об’єднання зусиль і медіа-профспілок, і журналістських організацій, і європейських інституцій тощо. Я вже зараз намагаюся зробити так, щоб майданчиком для діалогу був профільний комітет. Знов зазначу, що прогнози щодо зростання порушень прав журналістів, на жаль, справджуються. Із останнього — конфлікт між знімальною групою ТВі та директором «Залісся». Буквально днями — історія з побиттям знімальної групи ІCTV, перешкоджання журналістам під час висвітлення виборів міського голови Обухова. А це лише місцеві вибори, чого ж нам чекати на загальнонаціональних? На цьому тлі висновок невтішний: за цієї влади ситуація зі свободою слова та правами громадян тільки погіршуватиметься.

— В Україні є чи немає свободи слова?

— Є вільні журналісти, які правильно розуміють сутність професії, є ЗМІ, які тримають баланс і не зраджують засадам редакційної політики.

— Як ви позиціонуєте себе у Верховній Раді — в опозиції чи в парламентській більшості? Яке ваше ставлення до нинішньої влади, а влади — до вас?

— Дивне запитання. А ви десь чули про моє перебування у парламентській більшості? Коли в парламенті з’явилася «Народна самооборона», це було близько 20 чоловік, ми всі були налаштовані на зміни, вірили, що ми — сила, і були переконані, що такими залишимося, хай там які вітри змін не завіють.

Але сталося інакше... Юра Луценко казав, що для нього найбільшою моральною бідою є те, що зробили ці «колеги», які пішли за грошима. Нас тепер лише шестеро, і найбільший моральний обов’язок, який є у мене в житті і в житті кожного з нас, — довести, що залишилися ті, хто прагне змін, хто не продається і не зраджує. А тому не все ще втрачено і є за ким йти.

А щодо мого ставлення до злодіїв, брехунів, непрофесіоналів, лицемірів та крадіїв, то воно незмінне — я в опозиції до них.

— Ви ходите на Банкову чи вам телефонують звідти?

— Тільки з гостями, щоб показати Будинок з химерами (сміється). Але це не означає, що я не спробую налагодити діалог з прес-службою Президента.

— Що вам вдалося зробити за час роботи народним депутатом у Верховній Раді шостого скликання, а що ні й чому?

— Думаю, оцінку дадуть виборці. Принаймні я намагався робити свою роботу чесно.

— Який внесок може зробити комітет і ви, як його голова, задля забезпечення чесності та прозорості майбутніх парламентських виборів? 

— Не мовчати, не брехати, не боятися. Це стосується не тільки мене, журналістів — це стосується всіх громадян.

— У чому, на ваш погляд, полягатиме особливість парламентських виборів—2012? Якими вони будуть для вітчизняних ЗМІ?

— Переконаний, що вибори-2012 будуть найжорсткішими за останні роки, справжньою війною. Таких виборів в Україні ще не було... Це факт. Чому? А подивіться на те, що коїться в країні. Запоріжжя вклонилося під пильним оком «Смотрящего», Крим стає власним угіддям «сім’ї», заборгованість із заробітних плат становить, за останніми даними, один мільярд, і лідирують у цій гонці східні регіони. Це вирішальний час випробування для народу України, демократії в країні та опозиційних сил. А для ЗМІ відповідальності та випробування — вдвічі більше. Ми пам’ятаємо, як починалися вибори 2004 року, коли цензурний зашморг призвів до журналістського повстання. Ми почали нашу розмову із погіршення ситуації, тому пам’ятаймо, що історія рухається по спіралі.

— Ви пройшли до парламенту в складі блоку «НУ—НС», як представник «Народної самооборони». Під чиїми знаменами (чи в якому окрузі) йтимете на нові вибори?

— Для мене, в першу чергу як для громадянина і лише потім як для політика, уклався дуже чіткий розподіл: вони — влада, тому що послідовно нищать мою державу, мою гідність, моє благополуччя. І по  другий бік — моя Україна, Батьківщина моїх дітей, і мені дуже хочеться, щоб мої діти мали чим пишатися на цій землі. Я хочу і робитиму так, щоб насамперед у нас не крали право обирати. А про балотування подумаю пізніше.

Розмову вела Юліана ШЕВЧУК.