Планів багато, а буряку трохи менше

Сівба цукрових буряків о цій порі мала б бути в розпалі. Однак посівна карта цієї культури в різних районах області надзвичайно строката. Є такі, котрі до початку квітня ще й не розпочинали посіви. А, скажімо, у Волочиському районі насіння заправлено в землю вже майже на 4,5 тисячі гектарів.

У Деражнянському районі поки що не посіяно жодного гектара. Однак особливого занепокоєння це не викликає. Адже планується, що загалом під цукристими тут буде двісті гектарів. Зрозуміло, що з такими площами можна впоратися і за день-два. Але чому в районі не знаходяться охочі займатись цією справою?

— Та це вже стало традицією не одного року, — пояснюють у районному управлінні сільського господарства. — Був час, коли цукрозаводи вкрай погано розраховувались із селянами за здану сировину. Тоді господарства почали потроху скорочувати бурякові площі. А поступово вже й звикли до того, що взагалі відмовились від них.

Тепер в хазяйствах уже не знайти ні потрібних сівалок, ні комбайнів. Єдиний, хто з року в рік засіває вже згадані дві сотні гектарів, це фермерське господарство «Мендрик» із Маниковець. Хоча і воно великих надій саме на цукор не покладає, бо з орендованих майже трьох тисяч гектарів бурякам відведено менше десятої частини.

Великими прибутками не хваляться, хоча торік вдалось виростити значно вищий урожай, ніж середній по області — близько чотирьохсот центнерів з гектара. Але, окрім звичних аграрних, на собівартості серйозно позначились ще й транспортні витрати. Адже про те, що свого часу в Деражні був один з найбільших в області цукрових заводів, тут вже практично забули. Тож возити сировину на переробку довелось майже за сотню кілометрів. Такі відстані стали ще одним чинником, який звів нанівець в районі цукрову справу.

— Ситуація повторюється і в інших, не приховують в обласному агроуправлінні. — Цукристі сіють переважно там, де поблизу є переробка. Тому і тепер в лідерах Шепетівський, Волочиський, Красилівський, Теофіпольський райони — ті, де діють цукрові заводи.

До них належить Хмельницький район, хоча проблема, куди повезти на переробку сировину, тепер вже й тут стоїть доволі гостро. А проте Хмельницький цукровий завод ледь не межує з полями. Та біда в тім, що підприємство кілька останніх років не може запрацювати на повну силу. Щоправда, позаминулого року прозвучало чимало обнадійливих заяв, що його все-таки вдалось запустити. Однак вже торік завод практично не працював, та й тепер доля його виробничих потужностей до кінця не зрозуміла.

— Але район запланував посіяти близько чотирьох тисяч гектарів, перевищивши й торішні показники, — розповів начальник райагроуправління Вадим Конончук. — Майже на половині цих площ роботи вже виконані. Однак з місцевих господарств лише два вирощують цю культуру. Решта посівів належатиме великим компаніям з тих районів, що безпосередньо пов’язані з переробкою.

Саме такі визначають політику цієї галузі загалом по області. Як правило, в бурякових посівах зацікавлені власники цукрозаводів, тож здебільшого вони орендують землі, на яких і вирощують для себе сировину.

Торік в області працювало шість таких заводів, ще два вважались законсервованими, тобто чекали на кращі часи. Багато говорили про те, що ось-ось після кількарічної перерви має стати до ладу ще й Городоцький. Однак, здається, проблеми з його власниками остаточно не вирішені й досі, тому сподіватись, що кількість переробників цієї осені зросте, не доводиться. Тому і додаткові замовлення для господарств на вирощування коренів навряд чи надійдуть.

Поки що на тамтешніх землях засіяно цукристими лише 50 гектарів. І великих плантацій цього літа тут не побачити. Ситуація пояснюється просто: компанія, що вирощувала буряки, орендує чимало земель і в Рівненській області. Тож, запланувавши сівозміну, змістила посіви на сусідні території. Подібне відбулось і в Старосинявському районі, де цієї весни засіватимуть на дві з половиною тисячі гектарів менше.

Тамтешній інвестор обробляє землі майже в половині районів області, тож так само в результаті сівозміни змінює культуру в згаданому районі на іншу. Все це і визначає строкатість посівів. Але не тільки сівозміни вплинуть на те, чи займатимуться буряківництвом на місцях.

Серйозним чинником впливу на нинішні плани буряківників стала ціна на готовий продукт. Покупці ще можуть пригадати моменти, коли в період цукрової кризи його вартість доходила до 10—11 гривень за кілограм. Навесні минулого року її вдалось стабілізувати на рівні 7—8 гривень. Однак до кінця року вона почала падати, а нині реалізаційна вартість для підприємств стоїть на позначці близько п’яти гривень за кілограм.

Хоча б якими втішними для покупця були такі розцінки, цукровари переконують, що вони збиткові для виробництва. Однак і піднімати їх не варто. Минулий сезон привів до перевиробництва солодкого піску, тому навіть за дешевими цінами його важко реалізувати. Загалом в області було вироблено 217 тисяч тонн продукту. Приріст виробництва, порівняно з попереднім сезоном, становить 50 тисяч тонн. Зрозуміло, що це одразу збило ціни на ринку. Одночасно з’ясувалось, що потреби області забезпечені більш як на двісті відсотків.

Подібна ситуація і в інших бурякосіючих регіонах, тож покупців з інших областей було не так вже й багато. А про імпорт цукру взагалі не йшлося. Тож і тепер і на складах підприємств, і в коморах тих господарств, які працювали з давальницькою сировиною, з легкістю можна знайти торішні запаси. І це означає, що великої зацікавленості в їх поповненні немає.

Все це позначається на весняному полі. Торік область звітувала про 55 тисяч засіяних гектарів, наголошуючи на тому, що збільшили поля буряку на п’ять тисяч гектарів. Прагнучи до поступального руху, і тепер хотіли б не просто вийти на ці рубежі, а знову зробити крок вперед на кілька тисяч гектарів. Тому в попередніх планах мова заходила вже й про 59 тисяч гектарів. Однак чи результативними, а найголовніше — виправданими, виявляться вони, покаже недалеке майбутнє. Вже згадане перевиробництво змушує багатьох пригальмувати.

Але навіть, незважаючи на те, яким буде майбутній вал, більшість виробничників переконана, навряд чи вдасться втримати нинішні ціни на цукор. Їх знову підганятимуть вгору зростаючі виробничі витрати. Хоча ще рано говорити про затратність окремих культур, проте вже підраховано, що замість торішніх 1,3 мільярда гривень, які пішли на посівну, доведеться витратити на 282 мільйони гривень більше. Подорожчання пального потягнуло за собою підвищення цін практично на всі виробничі компоненти. Тож можна не сумніватись, що все це увійде і у собівартість, і в нову ціну цукру.

Але це лише загальні прогнози. Поки що, користуючись хорошою погодою, аграрії активно сіють. На початок квітня в області посіяно понад 18 тисяч гектарів буряків, що на третину більше від торішніх показників.

 

Хмельницька область.