Брудна, ледь жива «Газель» вже аж тріщала «по швах», а від дверей усе просили посунутися, стоячих — стати в «ялинку», сидячих — узяти на руки «торби» — з посудом від молока, буханцями, олією, банками фарби, ящики — з курчатами, карнизи, труби, інший об’ємний «крам»... За 13 кілометрів від райцентру заробітку не знайдеш, а потріпаний бус, хоч віджив своє, довезе в Кам’янець, де є хоч якась робота, можна продати «молочку» чи овочі...
На зміну «шкапі» прийшов ПАЗик. Водій влаштовував... гонки, на зауваження — грубіянив. Часто ставав на ремонт, не дбав про заміну, і селяни тягли важезні торби до траси на плечах. Хам за кермом не раз чіплявся до тієї чи іншої пасажирки. І обурюватись не смій, бо з салону чулося: «Мовчіть, бо ходити не буде». Хтось відважився написати в райдержадміністрацію. «Разом із владою ми розглянули скаргу, — каже голова Cпілки перевізників Микола Чайковський, — тепер цей населений пункт обслуговує врівноважена людина». Але диву даєшся: до чого ж наші люди не вміють шанувати себе, не знають своїх прав, не дбають про безпеку власного життя!
Чиї автобуси?!
У Кам’янці-Подільському в 2011 році звільнено 34 водіїв. Серед них і ті, хто не бажав зупинятися на зупинці, побачивши пенсіонерів. Це років два тому Кам’янець прославило на всю Україну. «Нам постійно боргують гроші за надану послугу пільговикам», — пояснювали перевізники. Пенсіонери всього два рази на тиждень безплатно користувалися міською маршруткою. Соціальна напруга зростала, загрожувала вибухом. Місцева влада вирішила повернути комунальний транспорт. «Перші два автобуси придбає благодійник», — повідомили населенню. Справді, вже в травні минулого року MAN і Mercedes-Benz O405N, що були раніше у використанні, з написами «Дарунок кам’янчанам від щирого серця депутата обласної ради Володимира Мельниченка», почали курсувати містом. Їх часто так і називають: «Мельниченкові». Заступник міського голови Сергій Бабій поправляє: передано громаді.
Комунальний транспорт то позитив. Він і комфортніший, і економічний, і контрольованіший, і державна субвенція за перевезення пільговиків тепер у одних руках. Студентів обіцяють возити за півціни, на нього перекладуть місію «шкільного». «Закупили ще три машини, скарги зникли, — каже влада Кам’янця. — Водії культурні, в салонах чисто, сидіння зручні, не «доточені». Пенсіонери вивчили графік руху, чекають на зупинках». Ходять «пільгові» щодня через годину, парк обіцяють розширювати, бо нинішній 25 тисяч пільговиків перевезти не здатен. Монетизацію пільги не передбачено. Інваліди можуть доїхати до лікарні або на масовий захід спеціальним автобусом, що є в соціальному центрі «Довголіття».
Раз на п’ять років — «переполох» ?!
Нині приватні перевізники міста готуються до конкурсу, який визначить, хто ж із них працюватиме в наступні три роки. Останній відбувся 2007 року. Уже тоді, пригадується, кам’янчанам обіцяли: зношені автобуси більше не курсуватимуть містом, яке відвідує ще й до 250 тисяч туристів. Але, рахуючи бали, в останню мить віддали перевагу учасникам, котрі довше працюють на маршрутах. Чимало нових, сучасних засобів опинилися «за бортом», бо їх власники щойно прийшли в перевізницький бізнес. Їздили всі ці п’ять років і буси, переобладнані з вантажних. Згідно з редакцією Закону України «Про автомобільний транспорт» від 13 серпня 2011 року до участі в конкурсі такі трансформери не мають допускатися.
Від офіційної особи
Сергій Бабій, заступник міського голови Кам’янця-Подільського: «Це має бути на порядок вища якість перевезень. Покращення — вимога людей, а не примха влади. Бачимо це в оптимізації транспортних засобів (з 252 залишимо 159) та маршрутів (з 29 — 18), адже комунальний транспорт покриває чимало маршрутів. Приватники купують нові засоби, не менше ніж на 14 місць. Запровадимо супутниковий контроль — ніхто дочасно з маршруту не з’їде. Диспетчер буде бачити всю картину руху. Якщо десь скупчиться багато людей, зможе вислати резервний автобус. GPS-навігатори встановлять перевізники за свій кошт. Зупинки оголошуватимуть українською, покладемо край шансону, курінню водія в салоні. Конкурс у липні, слухання тривають.
Громадська рада міста направила до складу конкурсного комітету своїх представників. Чи не найбільше турбує, щоб знову не «проповзли» «Газельки». Голова ради Алла Буданцева заявила: «Деякі чиновники говорять про те, що в нашому місті немає необхідної кількості комфортабельних транспортних засобів. Законодавець передбачив це. Тоді конкурс проводиться серед претендентів, які пропонують використовувати автобуси, що відповідають вимогам безпеки, але не відповідають вимогам за класом, пасажиромісткістю, враховуються подані інвестиційні проекти-зобов’язання щодо оновлення парку автобусів, договір укладають на один рік. Спершу потрібно провести конкурс серед тих, хто має засоби, що відповідають усім вимогам, а потім уже відбирати з-поміж інших. Це створить здорове конкурентне середовище, дозволить залучити нових підприємців. На думку громадської ради, норму врахування балів варто вдосконалити, інакше знову виграють «старожили», незважаючи на те, на чому вони їздять.
Про кодекс честі
Міський голова Михайло Сімашкевич обурений: «Уже говорять, що перевізники нам носять гроші». Не менш обурені й самі перевізники. Голова спілки Микола Чайковський запевняє: «Ніхто не пробуватиме «підкуповувати» владу, щоб виграти конкурс. Водночас він вважає неприпустимим укладення договору на три роки: за такий короткий час куплений на позички автобус не «відіб’єш». Солідний кредит у банку на такий термін — теж нереальна справа. У стотисячному місті, наголошує Чайковський, не той рух і не ті заробітки, що в обласному центрі чи столиці. І скарги не завжди підтверджувалися. І навіть пасажири не такі культурні та охайні, як у столиці, вони ж і засмічують маршрутки».
Попри все, люди мають однакові права на безпечне та якісне обслуговування. Більшість міст України почали закуповувати комунальний транспорт — більш комфортабельний, економічно вигідний. Він поступово витісняє приватників. Куди підуть вони зі старими бусами? На село?! Так там теж люди! Сільські маршрути «розігрує» обласна рада, яка має почути сільського пасажира, якого часто перетворюють буквально на бидло.
Задачку про те, щоб і кози були цілі, й вовки ситі, розв’язали в Кам’янці так: перевізники працюватимуть у дві зміни, тоді не втратять роботи, будуть уважніші в дорозі. Бо наші водії — аси та віртуози: одночасно кермують, розмовляють по мобільнику, переключають «музичку», розраховуються з пасажирами... За кордоном водій перевозить, а у нас ще й розважає.
Давно слід підняти престиж громадського перевізника і загалом у країні, а надто «на окраїнах». У руках, які крутять кермо, щодня тисячі людських життів, їх моральний комфорт та настрій. «Колись у Кам’янці діяв кодекс честі таксиста, — нагадала Алла Буданцева. — Чи не доречно було б ввести подібний і на громадському транспорті?»
