Проблема нових мостів для Запоріжжя існує вже добрих сорок років. Останнім часом начебто перейшли від слів до діла: у 2004 році розпочалося будівництво нових мостових переходів через обидва рукави Дніпра — щоб вписатися у транспортний коридор через острів Хортицю. Однак далі почалося те, що, по суті, називається знущанням.
Звичайний запорізький стандарт — фінансування мостів по 150 мільйонів гривень щороку, які ще й виділяються ближче до чергового Нового року, перетворює головне будівництво міста на його головний біль.
У вересні 2011 року грянув грім посеред ясного неба: змінюється замовник будівництва, а з ним — і генпідрядник! Замовником стало не місто, а держава в особі «Укравтодору», а статус генпідрядника вибороло ВАТ «Уманьавтодор».
— Першу чергу мостів слід здати в експлуатацію у грудні 2012 року, — заявив голова Державної служби автомобільних доріг України Володимир Демішкан. — Сподіваюся, що обласне і міське керівництво всіляко сприятиме в процесі будівництва.
Після передачі мостів на баланс держави було перераховано кошторис будівництва. Сьогодні він становить 5,02 млрд. гривень. Найближчим часом із бюджету має бути перераховано 2,02 млрд. гривень, але ця сума ще може змінитися.
Цього року на мости планують виділити 1,4 млрд. гривень. Їх має вистачити на першу чергу будівництва, а саме — на зведення мосту з Лівого берега на остів Хортицю.
1,4 млрд. гривень — це фактично в десять разів більше, ніж зазвичай надходило на мости кожного із попередніх років.
Автор цих рядків відвідав будівництво і був вражений. Ні, не повною відсутністю робітників чи взагалі будівельників на гігантському майданчику, а гнітючою тишею! У такій тиші не освоюють наприкінці другого із 12 місяців 1,4 млрд. гривень. Перший заступник начальника служби автомобільних доріг у Запорізькій області Геннадій Тимченко сказав, що певні корективи вніс мороз, але на майданчику буде до 700 робітників та інженерно-технічних працівників...
Тож я потрапив у розряд песимістів. За останні півтора року, відколи ми в «Голосі України» робили фоторепортаж з мостів, 165-метровий пілон зріс лише на 25—30 метрів і сягнув 90-метрової позначки? А період від оплати до виготовлення вантів на німецькому заводі британської фірми становить 18 місяців. Це за умови, якщо Запоріжжя ще не виперли з дуже жорсткої черги. Та й для металоконструкцій потрібно замовити спеціальну сталь, а потім, отримавши метал, вже їх виготовити і доставити мостобудівникам. На це з часу проплати мине не менш як вісім місяців. У свою чергу залізничники погоджуються перекрити дорогу для будівництва шляхопроводу, що входить до мостового комплексу, лише на півроку, а потім, скоріше за все, довгобуд чекають колосальні штрафи. Бо возити руду з Кривого Рогу на Запоріжжя через Дніпропетровськ чи Херсон — дорого.
Тож доводиться знову ставити питання руба: запорізькі мости хтось будуватиме, чи як завжди — тільки обіцятимуть? Гроші ж, знов-таки, тільки по чайній ложці в рік під Новорічну ялинку чи колись все-таки, як у всьому світі роблять — виділятимуть під вимоги технології?
Запоріжжя.
