Чи дадуть відповідь на це парламентські вибори?
Останнім часом політичне життя Закарпаття скоріше пасивне, ніж активне. У медіа це нарекли авітамінозом влади. Можна додати — і опозиції. Але керівник області у недавньому телеінтерв’ю сказав, що чекати залишилося недовго — незабаром «почнеться». Маючи на увазі підготовку до осінніх парламентських виборів. Хтось таку інертність пояснює відсутністю великих підприємств, малою кількістю ріллі, а туристично-рекреаційна сфера не надто прибуткова. Тривалі політичні протистояння не мають яскраво вираженого соціально-економічного підґрунтя, а зумовлюються переважно особистим неприйняттям окремими впливовими фігурами одне одного, яке часто викликане десятирядними причинами. Як у «Кайдашевій сім’ї»: груша, через яку все почалося, давно всохла, а сварка триває.
Відсутні можуть дивом «проголосувати»
Закарпаття, окрім м’яких природно-кліматичних умов, від сусідніх областей України відрізняється й багатьма «нестандартними», іноді й жорсткими соціальними та політичними контрастами. Перший: народ тут традиційно толерантний, поважає думку й вибір іншого. Так склалося історично. Тому на «суцільну одностайність» у симпатіях до тієї або іншої політсили чи котрогось з кандидатів годі розраховувати. Проте подекуди дехто, як пише місцева преса, уміє волевиявлення й «підкорегувати». Другий: у селах, велика частина яких — справді модерні населені пункти із розвиненою інфраструктурою, проживає майже дві третини населення. Проте біда інша — цілковита відсутність роботи як у низинних, так і в гірських селах. Через що до 90 відсотків чоловіків працездатного віку (окрім працівників сільрад, учителів, медиків та поодиноких підприємців) змушені шукати роботу деінде (як правило, за кордоном), залишаючи дружин і сім’ї ґаздувати вдома. По-третє, вибори у нас проводяться в «непідходящий час» для цієї категорії громадян, адже сотні тисяч заробітчан додому масово повертаються на короткий час лише на різдвяні й великодні свята. (Та й ці люди як електорат переважно пасивні, глибоко не вникають у політичні процеси, бо роками відірвані од тутешніх реалій). Тому не виключено, що частина фактично відсутніх, але де-юре наявних голосів може на на окремих сільських дільницях якимось дивом «проголосувати»... Це «мистецтво масового голосування» зародилося в далекі вже радянські роки, коли відсоток укинутих до урни бюлетенів мав бути максимально високим. Нині це незабуте старе політремесло намагаються перелицювати на новітній лад...
Авітаміноз мине швидко?
Дві найчисленніші політичні команди Закарпаття нині оформлені у дві парторганізації — Партії регіонів (керівник — голова ОДА Олександр Ледида) і «Єдиного центру» (на чолі з головою обласної ради Іваном Балогою). Виявити якісь аж надто принципові відмінності між ними неможливо. Доречно згадати й слова лідера «ЄЦ» Віктора Балоги, котрий після призначення на посаду голови облдержадміністрації О. Ледиди навесні два роки тому назвав останнього своїм «молодшим учнем», оскільки той протягом 1999-2001 років працював у його команді заступником керівника ОДА. Словом, якихось видимих відмінностей між цією парою парторганізацій справді немає, тим паче, що час від часу має місце перетікання впливових кадрів. Останній приклад — перехід Ужгородського міського голови Віктора Погорєлова, кандидатуру якого на місцевих виборах дворічної давності патронував «Єдиний центр», — до лав Партії регіонів.
«Єдиний центр» має великий досвід у виборчих кампаніях. Його лідер, починаючи з 1998-го, не пропустив практично жодної — і вигравав. Та й від самого початку дана партія розбудовувалася як система виборчих штабів. На місцевих виборах восени 2010 р. їй вдалося забезпечити мандатами максимум своїх висуванців. Більшість місцевих і районних рад на Закарпатті очолюються представниками саме цієї сили.
Натомість Партія регіонів контролює, само собою зрозуміло, органи виконавчої влади області та районів. Їй дістається більше критики, адже ради як представницькі органи збираються на сесії лише час від часу — скоріше раз у квартал, а посадовці виконавчої гілки влади постійно на виду і несуть повну відповідальність за всі сфери соціально-економічного розвитку краю.
На кожен округ — свого кандидата
Мрія кожної політичної сили — провести якомога більше своїх людей до парламенту. Це природньо. На Закарпатті, якщо брати до уваги ПР і «ЄЦ», спочатку начебто була домовленість поділити шість округів навпіл — по три. Як тільки повідомлення про це з’явилося в пресі, тут же надійшло заперечення: мовляв, ні про яку угоду невідомо. Раз так, то сторона регіоналів заявила, що виставляє на кожен округ свою людину. Відповідь пролунала з уст заступника керівника облпартосередку. Може, під впливом емоцій, а може, й тому, аби її згодом перша особа мала змогу «виправити». Бо ж такі питання вирішуються винятково в столиці. Та й протягом місяця-другого, ще до літа, все може змінитися.
Немало залежить і від думки регіональних партійних лідерів та їхньої впевненості у своїх силах. А ще від конкретних людей, котрим іти до виборців у округи і виборювати мандат.
Речі надто серйозні. Для багатьох керівників доленосні. Адже осінь 2010-го запам’яталася тим, що післявиборною хвилею «знесло» з крісел одночасно керівників чотирьох райдержадміністрацій — майже третини районів. Насамперед через власний програш — не зуміли вибороти мандат депутата обласної ради. Цієї осінньої виборчої кампанії «повінь» знов цілком можлива. До того Закарпаття готується прийняти додаткові потоки транзитних туристів, які прямуватимуть на футбольні матчі Євро-2012, після чого теж можливі «розбори польотів» і організаційні висновки.
Решта закарпатських парторганізацій мало чим виявляють себе у період між виборами і нагадують про себе переважно власними інтернет-виданнями (традиційні паперові газети видають тільки дві найбільші партії, а також комуністи, чий електорат наразі не схильний до Інтернету). Також парторганізації активізуються у зв’язку з візитами на Закарпаття їхніх лідерів. Інколи під патронатом тієї чи іншої партії відбуваються соціальні акції — переважно благодійного характеру. Інтерес до області з боку київських партійних лідерів не надто великий, оскільки кількість виборців тут незначна, тим паче, що майже три-чотири сотні тисяч краян на початку осені виїжджають «на сезон» за кордон. Ці «мертві душі», як ми вже сказали вище, є спокусливим резервом під час різноманітних виборів. Хоча наше законодавство категорично забороняє голосувати за іншого, але у важкодоступних селах, куди не потрапляють спостерігачі, цієї норми дотримуються не надто ретельно. Багато залежить від сільських голів, керівників сільських шкіл і медичних закладів, котрі переважно і формують виборчі комісії. З цієї причини закарпатська глибинка традиційно голосує провладно, хоча рівень громадського невдоволення тут такий же, як і в середньому по країні.
Курчат рахуватимуть у листопаді
Окремо слід наголосити, що парламентські вибори 28 жовтня 2012 року матимуть на Закарпатті певну специфіку. Кожна з двох найбільших політичних сил області прагнутиме показати Президентові, що саме вона найпопулярніша серед місцевого електорату і саме вона зможе забезпечити В. Януковичу найвищий відсоток голосів на його перевиборах 2015 р. Тому за результатами жовтневих виборів, неважко, отже, передбачити, — можуть відбутися серйозні кадрові зміни і в обласній, і в районних адміністраціях. То ж якщо з майбутнім парламентом закарпатці не пов’язують якихось особливих надій, інтерес до виборів усе-таки є, адже від них залежатиме доля багатьох місцевих керівників. На Закарпатті це може бути, скоріш за все, двобій Партії регіонів і «Єдиного центру», причому парламентські мандати будуть не головною його метою, а тільки додатковим бонусом. Головне —контроль над областю.
На місцевих виборах 2010 р. багато говорилося про масовий підкуп виборців на Закарпатті (як зрештою і не тільки тут). Щоправда, жодне із таких звинувачень так і не призвело до відповідного судового рішення. Чи продаватиметься закарпатський виборець і цієї осені — питання далеко не риторичне. З одного боку, у багатьох краян, хто несерйозно поставився до свого громадянського обов’язку, настало своєрідне похмілля. Люди покарали самі себе, обравши у багатьох населених пунктах максимально безвідповідальну місцеву владу. З іншого — регулярно наступати на ті самі граблі — це вже наша традиція.
Не доводиться сумніватися, що дві політсили можуть звинувачувати одна одну в усіх гріхах, чим дадуть невеликий, але все же шанс різноманітним третім. До останнього часу зберігалася надія, що дві команди все-таки укладуть певний пакт про ненапад, розмежують свої сфери впливу, тоді би така двопартійність на Закарпатті законсервувалася надовго. Але не складається. Домовитися про розподіл мажоритарних округів, як переконуємося, також не вдається. Про об’єднання двох політичних сил у національному масштабі?.. Інтрига зберігається. Час покаже.
Варто зазначити, що про свої амбіції помірятися силою вже заявив екс-народний депутат і багаторазовий міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк, з’явилися в обласному центрі й рекламні вітражі з портретом Віктора Медведчука, котрий двічі перемагав у Іршавському окрузі, до 8 Березня в обласних ЗМІ надруковано вітання жінкам з портретами декількох відомих і менш знаних дотепер непублічних людей... І ось останній штрих. На звільнене Президентом України місце голови Хустської РДА сесія райради висунула представника Народної партії Михайла Липчея. Словом, відкрита дорога й певним домовленостям. Та чи зміцниться від цього у подальшому політичний мир у краї — покаже час. А поки що все свідчить, що виборча кампанія в області буде максимально спекотною і, не виключено, досить скандальною.
Василь НИТКА, Сергій ФЕДАКА.
Ужгород.
Мал. Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.
 Точка зору
Роман ОФІЦИНСЬКИЙ, доктор історичних наук, професор:
— Нині дуже складно спрогнозувати офіційні та реальні результати парламентських виборів на Закарпатті, як і в інших регіонах України. Адже не бачимо поки що ані всіх учасників виборчої кампанії, ані мажоритарних округів. Як відомо, вибори до Верховної Ради пройдуть за змішаною системою. Соціологи кажуть, що в Україні загалом здатні подолати прохідний бар’єр від сили шість політичних гравців — «Батьківщина», Партія регіонів, «Фронт змін», Комуністична партія, «УДАР», «Свобода». На Закарпатті всі вони, за винятком комуністів, теж є лідерами народних симпатій. Втім, саме опозиційні партії тут розраховують на значний електоральний урожай.
Рівень довіри до правлячої Партії регіонів у Закарпатті завше був невисоким, тепер і поготів. «Єдиний центр» Віктора Балоги претендує на порівняно високі показники тільки в окремих місцевостях. Причому умовна ціна одного голосу, відданого за «Єдиний центр», істотно перевищить усіх опонентів. Подібне трапилося восени 2010 року на місцевих виборах на Закарпатті. Отже, можна з авансом передбачити піррову перемогу, після якої буде «здачі нічим давати».
Очікується, що в області «наріжуть» шість мажоритарних округів. Але чи справедливо? Один із тих шести округів, вочевидь, стане «угорським». Сусідня Угорщина напористо вимагає від Києва виборчого округу, створеного за етнічним принципом — з максимальним охопленням поселень, де переважає угорська меншина. Діюча влада прагне утворити округи за власними лекалами, щоб отримати максимум преференцій для своїх висуванців. Чи це буде полюбовна угода з тимчасовим союзником Віктором Балогою та його братами, відповісти зараз важко. У Балоги свої міркування, а у керівництва Партії регіонів — інші. Поки що вони не збігаються.